Постанова 4804 № 235/8472/19

Єдиний унікальний номер 235/8472/19 Номер провадження 22-ц/804/2797/20 Єдиний унікальний номер 235/8472/19 Головуючий у 1 інстанції Філь О.Є. Номер провадження 22-ц/804/ 2797/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Канурної О.Д., Папоян В.В., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 235/8472/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Донецької області Богатова Імма Олексіївна, про визнання договору дарування недійсним, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року ухваленого у складі судді Філь О.Є., - ВСТАНОВИВ: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Донецької області Богатова Імма Олексіївна, про визнання договору дарування недійсним, в якому вона просила визнати недійсним договір дарування від 21.08.2018 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Багатовою І.О. Позов мотивовано тим, що у зв`язку з тим, що вона (позивач) є літньою жінкою і потребує допомоги, підтримки у повсякденному житті, то їй інколи допомагала відповідачка по справі, яка є її онукою. В серпні 2018 року стан її здоров`я погіршився, вона потребувала особливого догляду. Онука (відповідач по справі) запропонувала свою допомогу, догляд, і піклування та повне утримання належної їй квартири. Обіцяла сплачувати комунальні послуги, підтримувати квартиру в належному стані, а вона ( ОСОБА_1 ) в свою чергу переоформить належну їй на праві власності квартиру на ім`я онуки. Вона (позивач) погодилась на дану пропозицію. За домовленістю в обов`язки онуки входило наступне: покупка продуктів харчування, прання, приготування їжі, прибирання квартири, підтримання квартири у належному стані, надання допомоги в інших справах за потребою. Після розмови відповідачка взяла документи на квартиру для підготовки договору, через деякий час запросила до нотаріальної контори. 21 серпня 2018 року приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. було посвідчено спірний договір дарування та зареєстровано його в реєстрі за № 1664 з подальшою реєстрацією права власності. У вищевказаній квартирі вона постійно була зареєстрована та проживає одна, після укладення договору також продовжує в ній проживати, документи на квартиру перебувають у онуки. Після спливу певного часу відповідач змінила своє ставлення до неї, перестала надавати свою допомогу та піклуватися про неї та квартиру, сплачувати комунальні послуги. Через це вона (позивач) запропонувала відповідачу звернутися до нотаріуса та розірвати договір дарування, але остання відмовилась. Зазначила, що вона в дійсності мала намір укласти договір довічного утримання, ніяких підстав для укладення договору дарування у неї не було, у неї немає іншого житла, вона зареєстрована в цій квартирі та не мала намірів виїжджати з неї. Посилаючись на ст.ст.203, 215 ЦК України зазначила, що не мала вільного волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі, на укладання саме договору дарування належної їй квартири, просила визнати даний правочин недійсним. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Донецької області Богатова Імма Олексіївна, про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Із вказаним рішенням суду позивач ОСОБА_1 не погодилась, подала апеляційну скаргу, вважає дане рішення суду незаконним та не обґрунтованим, просить його скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. В обґрунтування доводів зазначила, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки єдиним правильним висновком суду є те, що вона мала на меті укласти договір довічного утримання, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги. Також вказала, що є особою похилого віку, продовжує проживати у спірній квартирі, яка є єдиним її житлом, а отже вважає укладання спірного договору дарування таким, що відбулося під впливом помилки і під впливом тяжких обставин, у тому числі через незадовільний стан її здоров`я. Зазначає, що сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову, а наявність між сторонами умови, згідно якої вона мала право довічного проживання у спірній квартирі, підтверджує факт того, що між ними існували домовленості про передачу квартири за умови надання відповідачем допомоги, так як встановлення обов`язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не майнового характеру не є елементом договору дарування на відміну від договору довічного утримання. Відповідачка у своєму відзиві на позов підтвердила, що договір дарування було укладено під умовою. Вважає, що належними і допустимими доказами підтверджено, що при укладенні спірного договору дарування квартири вона помилилася щодо природи вказаного правочину, прав і обов`язків сторін, які мають істотне значення для чинності правочину, оскільки волевиявлення його учасника має бути вільним й відповідати його внутрішній волі, а отже, такі обставини підтверджують факт укладання договору дарування квартири під впливом помилки. Від відповідача ОСОБА_2 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, як безпідставної. Зазначає, що не погоджується з визнанням договору дарування недійсним, оскільки таким чином, становище позивача може бути змінено їй не на користь, тому як вона не повідомляє суд про істинну причину її бажання визнати недійсним правочин. Від представника третьої особи Шкуро Л.П. надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просять оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Зазначає, що саме ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з проханням посвідчити договір дарування її квартири, від укладання договору довічного утримання та складання заповіту відмовилась, що підтверджується її заявами, які написані власноручно. Нотаріусом було роз`яснено позивачу наслідки укладання договору дарування. Зазначає, що в апеляційній скарзі, викладаючи позиції сторін, апелянт не зазначає позицію третьої особи нотаріуса, який посвідчив договір, не згадує про власноручно написані у нотаріуса заяви щодо своїх дійсних намірів при посвідченні договору дарування квартири. Звертає увагу суду на те, що при розгляді справи в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 особисто підтвердила, що вона бажала на час укладання договору саме подарувати квартиру внучці, і що заяви у нотаріуса дійсно написані особисто нею. В судовому засіданні апеляційного що проводилось в режимі відео конференції з Мар`їнським районним судом Донецької області представник позивача адвокат Литвиненко Н.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач та її представник адвокат Майоров С.В. в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду залишити без змін. Третя особа в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, що не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного. Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування квартири від 21 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. та зареєстрованого у реєстрі за №1664, ОСОБА_1 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклала договір, за яким передала у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2.3 розділу 2 зазначеного правочину сторони домовилися, що право власності на об`єкт нерухомості, котрий є предметом цього договору, виникає у обдарованої відповідно до ст.722 ЦК України з моменту прийняття дарунка, а саме з дня нотаріального посвідчення цього договору дарування, коли обдарованій особі дарувальником передано документи та ключі від квартири. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Обдарована ОСОБА_2 прийняла від дарувальника ОСОБА_1 дарунок (документи та ключі від квартири) під час підписання цього договору дарування та посвідчення його нотаріусом (а.с.5, 6). У розділі третьому зазначеного договору сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. На підставі укладеного й нотаріально посвідченого письмового договору 21 серпня 2018 року приватним нотаріусом Богатовою І.О. зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за обдарованою ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.7). Згідно заяви, яка написана 21.08.2018 року власноручно на ім`я приватного нотаріуса Богатової І.О., ОСОБА_1 просила посвідчити договір дарування квартири її онучці ОСОБА_2 з передачею майна в день посвідчення договору, від складання заповіту, договору довічного утримання відмовляється (а.с.62). Заява аналогічного змісту, на якій міститься напис нотаріуса про встановлення особи заявника ОСОБА_1 та справжність її підпису міститься на а.с.63. Позивач ОСОБА_1 зі згоди нового власника - відповідача ОСОБА_2 , залишилась зареєстрованою в квартирі та проживає в ній по теперішній час. Згідно копії амбулаторної карти позивача ОСОБА_1 вона 25.09.2014 року зверталась до лікаря-кардіолога; 18.04.2018 року зверталась до лікаря-терапевта зі скаргами на задишку при навантаженні, слабкість, головні болі, був встановлений діагноз - ІХС, атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., цукровий діабет ІІ ст.; 06.09.2019 року зверталась зі скаргами на головний біль, загальну слабкість, періодичні бролі в області серця, задишку, був повторно встановлений діагноз ІХС, стенокардія напруги ЗФК, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 ст. тяжкості, ризик високий, було призначено лікування (а.с. 17-22). Відомості про стан здоров`я позивачки ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваного договору, серпень 2018 року, суду не надано. Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі відсутні належні і допустимі докази на підтвердження існування під час укладення оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачкою ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Позивачка передала обдаровуваній квартиру, відповідачка ОСОБА_2 як новий власник вступила у володіння квартирою, отримала ключі від квартири та документи на неї, надала свою згоду на проживання в квартирі позивачки ОСОБА_1 . Суд дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_1 змінила наміри щодо відчуження майна вже після укладення договору дарування, про що особисто пояснила в судовому засіданні, зазначила що на момент укладення її воля була подарувати квартиру відповідачу, а згодом вона вирішила квартиру продати та переїхати до сина, що не може свідчити про помилку щодо правової природи договору під час укладення такого правочину. Позивачка під час розгляду справи не довела належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування вважала, що укладається договір довічного утримання. З позовом про визнання договору дарування недійсним звернулася лише в грудні 2019 року, тобто більше ніж через рік після укладання договору дарування, а раніше в квітні 2019 року вона зверталась до суду з позовом про розірвання договору дарування зазначеної квартири. Ухвалою суду від 26.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування була залишено без розгляду за заявою позивачки (а.с.52). Позивачем не доведено, що за станом здоров`я на час укладення договору дарування вона потребувала особливого догляду, сторонньої допомоги. Проживання позивачки у квартирі після укладення договору дарування не є безумовною підставою для висновку про те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, позивачка помилялась щодо природи правочину. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на нормах матеріального та з додержанням норм процесуального права і виходить з наступного. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Враховуючи наведене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203, 229 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 , зазначила що вона в дійсності мала намір укласти договір довічного утримання, ніяких підстав для укладення договору дарування у неї не було, у неї немає іншого житла, вона зареєстрована в цій квартирі та не мала намірів виїжджати з неї. Однак укладення з відповідачкою по справі договору дарування належної їй квартири не відповідало її внутрішній волі, що тягне за собою недійсність правочину. Вирішуючи спір, з огляду на встановлені фактичні обставини та умови договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги усі надані сторонами докази та пояснення свідків, та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що відсутні підстави та обставини вважати, що оспорюваний договір дарування вчинений під впливом помилки. Судом досліджено, проаналізовано та надана відповідна нормам матеріального закону правова оцінка обставинам щодо: віку позивача, його стану здоров`я та потреб у зв`язку із цим у догляді та сторонній допомозі; наявності у позивача спірного житла як єдиного; відсутності фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом щодо укладення договору дарування під впливом помилки, які, на думку заявника, встановлені судом першої інстанції неповно і неправильно. Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність ухваленого судового рішення не впливають. Враховуючи наведене, апеляційний суд зробив висновок, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. Керуючись ст.ст., 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року. Головуючий суддя О.В. Агєєв