Постанова КЦС ВС № 757/65179/17-ц

Постанова Іменем України 30 вересня 2020 року м. Київ справа № 757/65179//17-ц провадження № 61-20617св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідач - Національний авіаційний університет, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного авіаційного університету про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 31 травня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про залучення його до участі у справі в якості правонаступника, оскільки позивач ОСОБА_1 , який є його батьком, помер, а правовідносини, які виникли між сторонами допускають правонаступництво. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. заяву ОСОБА_3 задоволено, залучено до участі у справі в якості правонаступників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, а позивач по справі помер, тому наявні правові підстави для залучення до участі у справі правонаступників позивача. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу Національного авіаційного університету задоволено, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки позовну вимогу позивача про поновлення його на роботі вирішено судом не було, відповідно вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за приписами статті 235 КЗпП України, також не розглянута, у зв`язку з смертю позивача, а тому спадкоємці не можуть бути правонаступниками у цій справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У листопаді 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність ОСОБА_4 , якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд. Крім того, заявник вважає помилковим висновок апеляційного про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки вимоги в частині стягнення середнього заробітку допускають правонаступництво, що підтверджено висновком, який викладено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У січні 2020 року Національний авіаційний університет подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки апеляційного суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Звертаючись до суду з указаним позовом у листопаді 2017 року, ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до статті 1219 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення його на роботі є особистими немайновими правами, які нерозривно пов`язані з особою позивача та не допускають правонаступництва. Згідно положень статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Звідси випливає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою у разі встановлення порушеного права позивача, а тому без вирішення вимоги про поновлення на роботі не підлягає окремому вирішенню. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, правильно виходив із того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, оскільки на час смерті позивача позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі розглянуто не було, тобто не було встановлено порушеного права позивача, а оскільки вирішення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі та відповідно не підлягає окремому вирішенню, а тому спадкоємці ОСОБА_1 не можуть бути правонаступниками у цій справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального права. Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що апеляційним судом, в порушення норм процесуального права, його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового розгляду не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки місцевий суд безпідставно залучив до участі у справі в якості правонаступників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що правовідносини у даній справі не допускають правонаступництва, оскільки це суперечить положенням статті 1227 ЦК України та висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі та справі, яка переглядається Верховним Судом, є різними. Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, та зводяться до незгоди заявника з висновком апеляційного суду суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстав для скасування судового рішення немає. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко