Постанова Волинський апеляційний суд № 158/510/19

Справа № 158/510/19 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/876/20 Категорія: 2 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., секретар Концевич Я. О., з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідачів ОСОБА_3 , представника третьої особи Арсенюка В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Липинської сільської ради, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про визнання недійсним та скасування рішення Борохівської сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2020 року,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернуdся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про визнання недійсним та скасування рішення Борохівської сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації. Позов обґрунтований тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за відповідачами ОСОБА_19 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності на частину приміщення телятника за адресою АДРЕСА_1 . Вважає, що державна реєстрація права власності за відповідачами вказаного об`єкта нерухомості є незаконною у зв`язку з незаконністю підстав набуття відповідачами права власності, що порушують його майнові права та права членів пайового майна, яким виділялось зазначене майно єдиним майновим комплексом. На підставі рішенням Борохівської сільської ради Ківерцівського району від 25.12.2007 № 21-06 та Договору купівлі-продажу від 25.01.2008 № 125 відповідачу ОСОБА_4 належить право власності 50% земельної ділянки площею 0,66 га для обслуговування складського господарства, кадастровий номер 0721880801:01:001:0243, співвласником земельної ділянки зазначений відповідач ОСОБА_20 , якому належить 50% земельної ділянки. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт телятник чотирьохрядний, право власності на який оскаржується, На підставі викладеного та з урахування заяви про збільшення позовних вимог просив: визнати недійсним та скасувати рішення Борохівської сільської ради Ківерцівсього району Волинської області № 29 від 27.09.2006 «Про оформлення права власності па об`єкти нерухомого майна в селі Борохів»; визнати недійсним та скасувати рішення Борохівської сільської ради Ківерцівсього району Волинської області № 14 від 12.04.2007 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», в частині оформлення права власності на частину телятнику в АДРЕСА_1 площею 740,3 кв.м за ОСОБА_4 ; площею 740,3 кв.м за ОСОБА_19 ; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 віл 27 09.2006, 25.01.2007 видане виконкомом Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності № 14 віл 12.04.2007, 21.05.2007 p. видане виконкомом Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_19 реєстраційний номер майна 17604558, тип майна: частина приміщення телятника, загальна площа 542,0 кв.м, адреса; АДРЕСА_1 , номер запису 86 в книзі: 2; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_19 реєстраційний номер майна 18918227, тип майна: частина приміщення телятника, загальна площа 899,0 кв.м адреса АДРЕСА_1 , номер запису 86 в книзі: 2. визнати недійсним та скасувати рішення Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 25.12.2007 №21/16 року «Про продаж земельної ділянки ОСОБА_21 та ОСОБА_4 »; визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 297000 виданий 31.01.2008, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01080940039 на підставі рішення Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 25.12.2007 №21/16 та Договору купівлі-продажу від 25.01.2008 № 125; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,66 га розташованою за адресою: Волинська область, Ківерцівський район. с. Борохів укладений 25.01.2008 р. між Борохівською сільською радою та ОСОБА_4 , ОСОБА_19 . У червні 2020 представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на частину приміщення телятника, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 542,0 кв.м.; на частину приміщення телятника, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 899,0 кв.м.; на земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с. Борохів, кадастровий номер 0721880801:01:001:0438, для іншого сільськогосподарського призначення обслуговування складського господарства, площею 0,6600 га. Вказує, що в позивача є обгрунтовані підстави вважати, що приміщення телятника можуть бути в подальшому відчужені на користь третіх осіб, що може істотно порушити поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду або унеможливить виконання судового рішення в майбутньому. Зазначає, що позивач довідався, що відповідачі мають намір продати спірні приміщення. За адресою, де розташований телятник на огорожі містяться оголошення про його продаж, та на сайті "ОLХ" знаходиться оголошення від 28.05.2020 про продаж вказаного приміщення телятнику. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.07.2020 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ходачинської Ю.Ю. про забезпечення позову. Не погоджуючись з ухвалою суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову позбавити його ефективного судового захисту, поновлення порушених його прав на спірне майно, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідачі не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, захист яких може стати неможливим без вжиття заходів забезпечення позову та для відновлення цих прав необхідні будуть значні зусилля та витрати. Такий висновок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, чи конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, чи він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. У справі, яка переглядається, представник позивача просив накласти арешт на частину приміщення телятника, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 542,0 кв.м.; на частину приміщення телятника, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 899,0 кв.м.; на земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с. Борохів, кадастровий номер 0721880801:01:001:0438, площею 0,6600 га. (пункти 1, 3 частини 1 статті 150 ЦПК України). З технічного паспорту від 15.05.2007 вбачається, що належна ОСОБА_4 , ОСОБА_21 частина телятника площею 899,0 кв.м. складається з приміщень 2-1, 2-13 і саме це майно є предметом спору (а.с. 9-10). З позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом, вказав, що набуття відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_19 права власності на спірні об`єкти нерухомості, порушують його майнові права та права членів пайового майна, яким виділялось зазначене майно єдиним майновим комплексом. Тобто, між сторонами існує спір про правомірність набуття відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_19 права власності на приміщення частини телятників та земельної ділянки, на якій розташоване це майно. Звертаючись з заявою про забезпечення позову, представник позивача обґрунтовувала її можливістю продажу частин приміщення телятника та земельної ділянки, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_19 , до закінчення розгляду зазначеного позову. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то у такому випадку мала застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи характер спору, в якому ОСОБА_1 оспорюється правомірність набуття новими власниками - ОСОБА_4 , ОСОБА_19 права власності на спірне нерухоме майно, своєчасне невжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нього, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано спірне майно, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів (у разі доведення такого порушення), оскільки саме ОСОБА_4 , ОСОБА_20 мають в своєму володінні спірне майно, а відтак можуть ним розпорядитись у будь-який спосіб, у тому числі , відчуживши третій особі. Застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частини приміщень телятника та на земельну ділянку, на якій розташоване це майно, щодо правомірності набуття права власності на які виник спір, є співмірним та ефективним способом забезпечення позову. Аргументи представника відповідачів та третьої особи ОСОБА_22 про те, що накладенням арешту створюються перешкоди відповідачам у здійсненні ними господарської діяльності, апеляційний суд відхиляє у зв`язку з таким. Згідно з абзацом першим ч. 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Абзацом 4 частини 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про арешт частини приміщень телятника, у яких, як повідомила представник відповідачів, здійснюється господарська діяльність, суд не вбачає наявності підстав для обмеження права користування теперішніх власників або опечатування цих приміщень. Всуперч положень частини першої статті 81 ЦПК України, на спростування доводів позивач про намір продати спірне майно, відповідачами та їх представником не подано доказів про те, що оголошення про продаж майна опубліковані і розміщені не відповідачами, а іншими особами. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді питання про забезпечення позову дійшов висновків, які не відповідає фактичним обставинам справи, допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, тому відповідно до статті 376 ЦПК України оскаржену ухвалу належить задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 367-368, 374, 381, 382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 в даній справі задовольнити. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2020 року в даній справі скасувати та постановити нове судове рішення. Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ходачинської Юлії Юріївни про забезпечення позову у даній справі задовольнити. Накласти арешт на частину приміщення телятника площею 542,0 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4 (46/100) та ОСОБА_21 (54/100), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на частину приміщення телятника (приміщення 2-1; 2-13) площею 899,0 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4 (45/100) та ОСОБА_21 (55/100), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с. Борохів, кадастровий номер 0721880801:01:001:0438, для обслуговування складського господарства, площею 0,6600 га. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді