LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/25510/19

від 30.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2…

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25510/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій щодо відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення, нагрудного знаку особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов`язання відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак, а також повідомити органи Пенсійного фонду України про надання такого статусу з метою перерахунку пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення та нагрудного знаку; - зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надати ОСОБА_1 з 02.12.2019 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення та нагрудний знак. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для надання позивачу статусу інваліда війни відсутні. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до акту Державної фіскальної служби України про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 25.01.2017 № 180/99-99-22-02-01-21 в період проходження служби під час виконання ОСОБА_1 службових обов`язків стався нещасний випадок. Військово-лікарська комісія здійснила медичний огляд ОСОБА_1 згідно свідоцтва про хворобу від 11.02.2019 № 91/Зв, в якому дійшла висновку, що травми та захворювання позивача виникли у зв`язку з проходженням служби в поліції та виконанням службових обов`язків. Наказом Державної фіскальної служби України від 27.02.2019 № 52-ос позивача звільнено з посади та податкової міліції у відставку (зі зняттям з військового обліку) через хворобу. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0998000 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 21.10.2019 у зв`язку з травмою, що пов`язана з виконанням службових обов`язків. У подальшому, позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про видачу посвідчення інваліда війни, до якого додав копію паспорту, копію РНОКПП, копію трудової книжки, копію наказу про звільнення, копію акту розслідування нещасного випадку, копію довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, копію висновку військово-лікарської комісії. Листом від 02.12.2019 № 10651-9047 Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації відмовило позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки на осіб, яких визнано особами з інвалідністю внаслідок поранень, пов`язаних з виконанням службових обов`язків, поширюються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членіх їх сімей». Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відмова Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є протиправною та безпідставною. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно частини першої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Згідно пункту 2 частини другої статті 7 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни належать не лише особи, визначені у частині першій статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а й прирівняні до них особи, перелік яких наведений у частині другій цієї статті, зокрема особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків. Відмовляючи позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідач вказав про те, що на позивача поширюються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також те, що він не перебував на фронті, не брав участь у бойових діях, інвалідність позивача не пов`язана із виконанням обов`язків військової служби. Водночас, колегія суддів наголошує, що положення статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни для осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, не ставлять додатковою умовою перебування на фронті та участь у бойових діях. Мотиви щодо поширення на позивача вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» жодним чином не нівелюють застосування до нього згаданих вище положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваної відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивач згідно трудової книжки проходив службу в органах доходів і зборів та був звільнений з податкової міліції, а наведені органи відсутні у пункті 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Колегія суддів наведені доводи відхиляє як такі, що не покладені в основу оскаржуваної відмови та не були заявлені у суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відомості про орган, в якому проходив службу позивач були наявні у відповідача, а тому у колегії суддів відсутні підстави вважати, що відповідач не володів та не міг володіти цієї інформацією під час прийняття оскаржуваної відмови. Водночас, колегія суддів вважає за можливе наголосити на тому, що згідно пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №

302. Згідно абзацу третього пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення) особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни". Абзацом другим пункту 7 Положення визначено, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Згідно з пунктом 10 Положення посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення та нагрудний знак. Доводи апеляційної скарги про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах відповідач не вправі діяти на власний розсуд. Суд апеляційної інстанції в силу частини першої статті 308 КАС не переглядає рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено та в частині дати встановлення позивачу спірного статусу, оскільки відповідних доводів апеляційна скарга не містить. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя І.В. Федотов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»