Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 2540/2576/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2540/2576/18 Суддя першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на проголошене о 12 годині 35 хвилин рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року, повний текст якого складено 11 червня 2020 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.06.2017 року №0002231302 та №0002221302. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відомостями міжнародної товарно-транспортної накладної підтверджується, що Позивач був перевізником товару, який до митниці призначення доставлено не було, договір оренди транспортного засобу не укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, доходів від здачі його в оренду ФОП ОСОБА_1 не отримував, а факт викрадення автомобіля спростовується матеріалами справи, то саме у нього як у перевізника виник обов`язок із забезпечення сплати митних платежів. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, по-перше, відмінності реєстраційного номеру облікової картки платника податків ФОП ОСОБА_1 у графі міжнародної автотранспортної накладної від реального номера, по-друге, невідповідність на вказаній накладній відбитку штампу перевізника реальному штампу Позивача, по-третє, ФОП ОСОБА_1 взагалі не знайомий із водієм ОСОБА_2 , фактом завантаження машини тощо, по-четверте, за фактом викрадення товару та заволодіння майном з належного Позивачу автомобіля порушене кримінальне провадження, по-п`яте, договір оренди транспортного засобу був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як фізичними особами-підприємцями, а тому не вимагав обов`язкового нотаріального посвідчення, по-шосте, передача автомобіля в оренду з наступним викупом з правом використання за межами України не свідчить, що Позивачу було відомо про використання автомобіля для перевезення побутової техніки з-за кордону. Після усунення визначених в ухвалі від 16.07.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що повністю погоджується з позицією суду першої інстанції. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що травні 2017 року працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі п. 1 ч. 3 ст. 345, п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України та наказу від 28.04.2017 року №618 (т. 1 а.с. 170) і повідомлення від 28.04.2017 року №61 (т. 1 а.с. 171-172) проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати митних платежів при перевезенні товару по ВМД від 19.06.2014 року №100270003/2014/319088, який був викрадений під час його перевезення. У ході перевірки встановлено порушення п. 187.8 ст. 178 ПК України, ст. 203 і ч. 2 ст. 799 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 75, п. 37 ст. 4, ч. 2 ст. 193, п. 1 ч. 1 ст. 289, ст. 278, ч. 4 ст. 75 МК України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання в результаті втрати товару під час перевезення і недоставлення його до митниці призначення, який був ввезений на підставі митної декларації типу «ІМ 40 ЕА» від 19.06.2014 року №100270003/2014/319088 та CMR №019910 від 18.06.2014 року: ввізного миту в сумі 213 563,24 грн. та податку на додану вартість в сумі 5 690,17 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 26.05.2017 року №266/13/ НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 15-22). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 07.06.2017 року прийняті податкові повідомлення-рішення: - форми «Р» №0002221302, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 112,71 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 5 690,17 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 422,54 грн. (т. 1 а.с. 23); - форми «Р» №0002231302, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності, на загальну суму 266 954,05 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 213 563,24 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 53 390,81 грн. (т. 1 а.с. 24). За наслідками адміністративного оскарженні вказані індивідуальні акти були залишені без змін рішенням ДФС України від 13.09.2017 року №11885/К/99-99-11-03-03-25 (т. 1 а.с. 152-153), які були направлені 13.09.2017 року на адресу ФОП ОСОБА_1 та повернулися відправника у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання (т. 1 а.с. 154-155). Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив, що 19.06.2014 року на митному посту «Сеньківка» Чернігівської митниці Міндоходів здійснено пропуск на митну територію України товару «Телевізори нові, кольорового зображення, рідкокристалічні торговельної марки LG». Відправник товару - ООО «ЛГ Электронике РУС» ( АДРЕСА_1 ), одержувач та особа, відповідальна за фінансове врегулювання - ПзІІ «ЛГ Електроніко Україна» 01004, м. Київ, вул. Басейна, 6). Вищевказаний товар переміщувався через митний кордон України вантажним автомобілем «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_2 , напівпричеп з реєстраційним номером НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності. Безпосередньою особою, що здійснювала перевезення вищевказаного товару через митний кордон України, є громадянин України ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_4 . Для здійснення митних процедур щодо пропуску товару «Телевізори нові, кольорового зображення, рідкокристалічні торговельної марки LG» через митний кордон України громадянином ОСОБА_2 були надані комерційний інвойс від 17.06.2014 року № RASA100014864-7 та CMR від 18.06.2014 року № 019910. Пропуск вказаного товару здійснено за МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 типу «ЕА» (попередня митна декларація з обсягом даних, необхідним для випуску товарів у митний режим). Під час виконання митних формальностей за МД від 19.06.2019 року №100270003/2014/319088 було встановлено необхідність надання декларантом додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару, у зв`язку з чим представник перевізника водій ОСОБА_2 був зобов`язаний доставити товар у визначене Київською міжрегіональною митницею Міндоходів місце прибуття для пред`явлення його органу доходів і зборів. Однак, як встановлено судом першої інстанції із змісту акту перевірки, у визначені статтею 95 МК України строки транзитного перевезення для автомобільного транспорту товар до митниці призначення доставлено не було. Згідно листа ГУ МВС в Київській області Києво-Святошинського РВ від 22.08.2014 року № 16624, направленого на адресу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, правоохоронними органами зареєстровано звернення ОСОБА_1 щодо крадіжки телевізорів з його автомобіля. Указана інформація була внесена до ЄРДР за № 12014110200001734 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України. 27.08.2015 року указане кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Окрім того, за фактом недоставлення товару до митниці призначення на водія ОСОБА_2 складено протокол про порушення митних правил за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 470 МК України (недоставлення товару до митниці призначення та видача його без дозволу митниці третім особам) та притягнуто до адміністративної відповідальності. Разом з цим, нараховані за МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 митні платежі несплачені до держбюджету у повному обсязі. Відповідно до графи 47 МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 нараховано: мито у розмірі 213 563,24 грн (нараховане умовно у зв`язку із застосуванням до товарів преференції на умовах угоди про вільну торгівлю України з країнами СНД), податок на додану вартість у розмірі 427 126,47 грн. Згідно наданої Київською міською митницею ДФС інформацією та як зазначено в акті перевірки від 26.05.2017 року № 266/13/ НОМЕР_1 відповідно до листа ПІІ «ЛГ Електронікс Україна» від 24.07.2014 року № LG-140724-02 з коштів попередньої оплати, що перераховані ПІІ «ЛГ Електроніко Україна» на депозитний рахунок Київської міжрегіональної митниці Міндоходів 21.08.2014 року, списано суму податку на додану вартість у розмірі 421 436,30 грн, яку платіжним дорученням від 22.08.2014 року № 3762 перераховано до держбюджету. Зі змісту графи 16 міжнародної автомобільної накладної (CMR) від 18.06.2014 року № 019910 перевізником товару, митне оформлення якого здійснено за МД від 19.06.2014 року №100270003/2014/319088, є ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ). Відповідно до граф 18, 20, 21 МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 перевезення товарів здійснювалось належним ФОП ОСОБА_1 на праві власності транспортним засобом з державним номером НОМЕР_2 та напівпричепом до нього з державним номером НОМЕР_3 на умовах поставки СІР UA Kiev. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 75, 95, 259, 293, 336, 345, 351 Митного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, а також ряду положень Податкового кодексу України, Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується, що саме ФОП ОСОБА_1 виступав перевізником товару, поданого до митного оформлення згідно митної декларації від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Пунктом 1 частини 1 статті 95 Митного кодексу України встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Положеннями статті 259 Митного кодексу України передбачена можливість випуску товарів, оформлених за попередньою митною декларацією типу «ЕА» відповідно до заявленого митного режиму, без пред`явлення їх органу доходів і зборів, яким оформлена ця митна декларація, однак за наявності відповідного рішення такого органу доходів і зборів. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції зі змісту акту перевірки, під час виконання митних формальностей за МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 було встановлено необхідність надання декларантом додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару, у зв`язку з чим представник перевізника - водій ОСОБА_2 , був зобов`язаний доставити товар у визначене Київською міжрегіональною митницею Міндоходів місце прибуття для пред`явлення його органу доходів і зборів (т. 1 а.с. 100). Однак, у встановлені статтею 95 МК України строки транзитного перевезення для автомобільного транспорту товар до митниці призначення доставлено не було. За фактом недоставлення товару до митниці призначення на водія ОСОБА_2 складено протокол про порушення митних правил за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 470 МК України (недоставлення товару до митниці призначення та видача його без дозволу митниці третім особам) (т. 1 а.с. 174-177). Крім того, в акті перевірки зафіксовано, що згідно листа Києво-Святошинського РВ ГУ МВС в Київській області від 22.08.2014 року № 16624, адресованого Київській міжрегіональній митниці Міндоходів, правоохоронними органами зареєстровано звернення ОСОБА_1 щодо крадіжки телевізорів з його автомобіля. Указана інформація була внесена до ЄРДР за № 12014110200001734 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 45). Судовою колегією враховується, що відповідно до ч. 4 ст. 75 МК України у разі втрати товарів після ввезення їх на митну територію України внаслідок протиправних дій третіх осіб митні платежі, встановлені на імпорт таких товарів, підлягають сплаті в повному обсязі у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, за правилами ч. 2 ст. 293 Митного кодексу України у разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов`язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Згідно графи 16 та графи 23 міжнародної автомобільної накладної (CMR) від 18.06.2014 року № 019910 перевізником товару, митне оформлення якого здійснено за МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088, є ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) (т. 1 а.с. 103). Щодо посилання Апелянта на те, що указана CMR містить ознаки підробки, оскільки відбиток штампу Позивача не відповідає відбитку, який проставлений на інших міжнародних автомобільних накладних, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що дійсно, штампи ФОП ОСОБА_1 , відбитки яких містяться на CМR від 18.04.2014 року №019910 (т. 1 а.с. 103) та на інших накладних (т. 1 а.с. 92, 108, 114) відрізняються мовою викладу, кількістю цифр РНОКПП, а також формою. Разом з тим, на переконання судової колегії, відмінність форми та мови таких штампів свідчить, що вони є взагалі різними, а доказів використання лише одного штампу ФОП ОСОБА_1 не надав. Крім того, до компетенції адміністративного суду не належить вирішення питання щодо встановлення фактів підробки певних документів, у той час як доказів звернення до правоохоронних органів за фактом підробки CMR від 18.06.2014 року №019910 ФОП ОСОБА_1 не надано. З урахуванням наведеного судовою колегією враховується, що міжнародна автомобільна накладна (CMR) використовується країнами, що приєдналися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року (далі - Конвенція). Відповідно до статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (ст. 5). Згідно статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Відповідно до граф 18, 20, 21 МД від 19.06.2014 року № 100270003/2014/319088 перевезення товарів здійснювалось належним ФОП ОСОБА_1 на праві власності транспортним засобом з державним номером НОМЕР_2 та напівпричепом до нього з державним номером НОМЕР_3 на умовах поставки ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 101-102). Згідно Офіційних правилам тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС 2000) умови поставки СІР означають, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. До обов`язків продавця входить укладення за власний рахунок договору перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення. Продавець зобов`язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення. Відповідно до ст. 3 Конвенції перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди. Як вірно встановлено судом першої інстанції, у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 , що 15.03.2014 року між ним як фізичною особою-підприємцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди транспортного засобу DAF, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту серії СВС № 000607 від 11.08.2006 року, а також договір оренди напівпричепу TRAILOR, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту серії ТЗ НОМЕР_5 від 26.06.2004 року (т. 1 а.с. 37, 38). Вирішуючи питання переваги в застосуванні норм Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що необхідно виходити з того, що застосовується не закон у цілому, а тільки відповідна його правова норма чи її частина, за змістом якої визначається: ця норма (її частина) є спеціальною чи загальною. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, то в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять певних особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а визначають лише загальні правила, які не узгоджуються з більш деталізованими відповідними правилами Цивільного кодексу, слід застосовувати положення, встановлені Цивільного кодексу України. Глава 30 ГК України має назву «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності», тобто в ній ідеться тільки про певні особливості порівняно із загальними правилами, встановленими цивільним законодавством. При цьому не можна всю гл.30 ГК України, зокрема її §5, розглядати як спеціальне правило регулювання відносин оренди майна. Кожен припис статей ГК України має розглядатись окремо й порівнюватися з відповідними приписами ЦК України. Якщо в ГК України немає якогось припису, який є в ЦК України, то немає підстав порівнювати ці кодекси, повинні застосовуватися положення ЦК України. Згідно з абз. 2 п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. З огляду на викладене, оскільки у Господарському кодексі України відсутні особливості нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи-підприємця, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у вирішенні цього питання слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України, зокрема в приписах ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 220, ч. 3 ст. 640 та ч. 2 ст.

799. До того ж, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що, як встановлено в акті перевірки, за інформацією, отриманою з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, у ній відсутні відомості про факт виплати доходу від оренди транспортних засобів, що нарахований ФОП ОСОБА_3 . Крім іншого, Позивачем не було надано доказів складання на адресу Орендаря за договорами рахунків на оплату, що передбачено п. 4 договорів. Як зазначає Апелянт, передавши в оренду автомобіль та напівпричіп з наступним викупом з правом використання за межами території України, йому не було відомо, що даний автомобіль здійснював перевезення побутової техніки із-за кордону. Проте, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що згідно витягу з кримінального провадження № 12014110200001734, 22.06.2014 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою, в якій зазначив, що в період часу з 20.06.2014 року по 22.06.2014 року невідома особа таємно викрала з автомобіля марки «DAF», д.н. НОМЕР_2 , який знаходився в АДРЕСА_3 побутову техніку, чим заподіяла громадянину ОСОБА_1 матеріального збитку. За наслідками розслідування кримінальне провадження було закрито в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 45). Викладене, у свою чергу свідчить про безпідставність доводів Апелянта про те, що останній не був обізнаний про перевезення товару на підставі CMR від 18.06.2014 року №019910, адже в такому випадку яким чином вже станом на 22.06.2014 року останній був обізнаний про викрадення майна з автомобіля, який, як зазначає Позивач, перебував в оренді ФОП ОСОБА_3 і вказаним автомобілем ФОП ОСОБА_1 , за його твердженням, не користувався. Поряд з викладеним, надаючи оцінку доводам Позивача про те, контролюючим органом рішення за результатами розгляду його скарги прийнято не було, а тому згідно ст. 56 Податкового кодексу України є підставою вважати, що скарга повністю задоволена контролюючим органом, а податкові повідомлення-рішення вважаються скасованими та визнаються нечинними, суд першої інстанції, виходячи з передбачених положеннями п. п. 56.8, 56.9 ПК України порядку та строків розгляду скарги на рішення контролюючого органу та правові наслідки його ненадсилання на адресу платника податків, вірно встановив, що рішення ДФС України від 13.09.2017 року № 11885/К/99-99-11-03-03-25 (т. 1 а.с. 152-153) направлялося ФОП ОСОБА_1 13.09.2017 року на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак було повернуто поштовою службою з відміткою за закінченням терміну зберігання (16.10.2017 року), тобто за нормами податкового законодавства вважається врученим (т. 1 а.с. 154-155). Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 30» вересня 2020 року.