Постанова 4851 № 480/1121/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 р.Справа № 480/1121/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 , головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 10.02.2020 по справі № 480/1121/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 ( далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області ( далі ГУ ДФС у Сумській обл,. відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Сумській обл.про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-1987-50. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасувано вимогу ГУ ДФС у Сумській обл. про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 15 460,72 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Сумській обл. судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи просив змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позов у повному обсязі. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Сумській обл. про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-1987-50. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ( далі ЄСВ) у розмірі 1408 грн. за березень - квітень 2017 року, суд першої інстанції фактично вдруге зобов`язав його сплатити ту саму суму коштів за той самий період, оскільки рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 по справі № 480/4614/18 залишено в силі податкову вимогу від 13.11.2018 №Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. за вказаний вище період. Також не погодившись з судовим рішення в частині задоволення позовних вимог ГУ ДПС у Сумській обл. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. 23.03.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 по справі №480/1121/19. 23.03.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ГУ ДПС у Сумській обл. по справі № 480/1121/19 залишено без руху, у зв`язку із несплатою судового збору. 30.04.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до розгляду у відкритому судовому засіданні. 04.05.2020 на адресу суду від ГУ ДПС у Сумській обл. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 18.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду задоволено клопотання ГУ ДПС у Сумській обл. про провадження строку для усунення недоліків апеляційної скарги ГУ ДПС у Сумській обл. 25.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в режимі відеоконференції. 22.09.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 21.09.2020 про закриття провадження у справі № 480/1121/19. Апеляційна скарга розглянута у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно приписів ст. 195, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорені сторонами. ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується копією свідоцтва про право на здійснення адвокатською діяльністю від 08.07.2011 №360, виданим Сумською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. З 03.05.2007 по теперішній час ОСОБА_1 працює в Адвокатському об`єднанні «Корт Райдер» ( далі АО «Корт Райдер») на посаді керуючого партнера, що підтверджується копією наказу від 26.04.2017 №1 та копією трудової книжки, а також належить до його засновників відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.10.2016. За період з травня 2017 року по грудень 2018 року роботодавець - АО «Корт Райдер» нарахувало та сплатило за ОСОБА_1 ЄСВ в сумі 15 664, 00 грн., що підтверджується довідкою від 21.03.2019 № 1/0. 07.02.2019 ГУ ДФС у Сумській сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1987-50 в сумі 16 868, 72 грн., що складається з нарахувань єдиного внеску за 2017 - 2018 роки (7040,00 грн. + 9828,72 грн.). Вважаючи таку вимогу відповідача протиправною позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1987-50 в сумі 1408 грн. за період березень 2017 року - квітень 2017 року. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Колегія суддів зазначає, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Отже, в межах апеляційного перегляду надається правова оцінка законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкової вимоги від 13.11.2018 №Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. за березень - квітень 2017 року. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464). Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Також, за приписами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ( далі ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. У свою чергу, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно з п.2 ч.1 ст. 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до положень п. 63.5 статті 63 ПК України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом. Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначається Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VІ (далі Закон № 5076) Статтею 1 вказаного Закону визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з ст. 13 Закону № 5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Системний аналіз вищевказаних норм свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, здійснює свою діяльність індивідуально і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Відповідно до ч.4 ст. 48 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судовим розглядом встановлено та не доказується при розгляді даної справи, що ОСОБА_1 у період з березня по квітень 2017 року провадив адвокатську діяльність, не перебуваючи у трудових відносинах, що з урахуванням вимог Закону № 2464, свідчить про наявність у нього обов`язку зі сплати ЄСВ за вказаний період, у зв`язку з чим податковим органом сформовано вимогу від 13.11.2018 № Ф- 1987-50 про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період у розмірі 1408 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 по справі № 480/4614/19, вимогу від 13.11.2018 № Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. у період з березня 2017 року по квітень 2017 року, залишено в силі. Відповідно до п.60.1.4 п.60.1 ст.60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. Приписами п.60.4 ст.60 ПК України встановлено, що у випадках, якщо податкове повідомлення-рішення або податкова вимога скасовується за рішенням суду, то вони вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Враховуючи те, що податкова вимога від 13.11.2018 № Ф- 1987-50 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 1408 грн. за період березень - квітень 2017 року є чинною, відповідно до ст.60 ПК України не є відкликаною, колегія суддів вважає помилковим висновок суду в частині відмови у скасуванні оскаржуваної податкової вимоги від 07.02.2019 №Ф-1987-50 щодо сплати боргу у розмірі 1408 грн. за період березень - квітень 2017 року, оскільки вона складена на ту ж саму суму коштів 1408 грн. за той самий період ( березень квітень 2017 року) та погоджується з доводами апелянта про те, що така вимога спричиняє подвійну сплату ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в скасуванні вимоги від 07.02.2019 №Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року по справі №480/1121/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Сумській області про сплату боргу ( недоїмки) від 07.02.2019 № Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. Ухвалити постанову, якою в цій частині задовольнити позовні вимоги. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області про сплату боргу ( недоїмки) від 07.02.2019 № Ф-1987-50 в частині сплати боргу у розмірі 1408 грн. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року по справі № 480/1121/19 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 (шістдесят) коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 01.10.2020