Постанова 4816 № 577/2011/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м.Суми Справа №577/2011/20 Номер провадження 22-ц/816/2098/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. розглянув у порядку письмового пров адження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16 липня 2020 року, в складі судді Буток Т.А., ухваленого у м. Конотоп, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 26 вересня 2013 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначав, що оскільки позичальник приєднався до запропонованих банком умов використання кредитних коштів, тому при встановленні та зміні кредитного ліміту, зміні процентної ставки, нарахуванні комісії, пені та штрафу за порушення відповідачем зобов`язань банк керувався Умовами та Правилами надання банківських послуг. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 03 травня 2020 року утворився борг на загальну суму 210 494 грн 46 коп., з яких: 12515 грн 40 коп. заборгованість за тілом кредиту, 4 438 грн 89 коп. заборгованість по процентам, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 193 540 грн 17 коп. - нарахована пеня. При цьому, банк просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 137 245 грн 01 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12 515 грн 40 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 4 438 грн 89 коп. та пені, що була нарахована з 26 вересня 2013 року по 30 квітня 2019 року, в сумі 120 290 грн 72 коп. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16 липня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2013 року у сумі 12 515 грн 40 коп., а також 191 грн 70 коп. судового збору, а разом 12707 грн 10 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та пені позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне встановлення обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в зазначеній частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення процентів та пені, а в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому, позивач зазначив, що відповідач своїм підписом у заяві підтвердив згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. До того ж, відповідачем факт укладення кредитного договору не спростовується, умови договору ним не оскаржувалися, а сам договір недійсним не визнавався, що на думку позивача, свідчить про згоду відповідача з усіма його умовами. Крім того, позивач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2019 року у справі №428/2873/17, від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, що, як він вважає, підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Також, у доводах апеляційної скарги позивач вказує на те, що у випадку не визнання наданих Умов та правил надання банківських послуг частиною укладеного з відповідачем кредитного договору суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки за ставкою 3% річних, що становить 6106 грн 01 коп. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 12 515 грн 40 коп. не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається. Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Із матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 29). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився та згоден з його умовами. Умови та Правила надання банківських послуг розміщенні на офіційному сайті Приватбанку: www.privatbank.ua (а.с. 29). До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з яких не вбачається, що вони були підписані відповідачем (а.с. 30, 31-62). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 26 вересня 2013 року станом на 03 травня 2020 року становить 210 494 грн 46 коп., з яких: 12515 грн 40 коп. заборгованість за тілом кредиту, 4 438 грн 89 коп. заборгованість по процентам, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 193 540 грн 17 коп. - нарахована пеня (а.с. 7-19). Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно умов кредитного договору отримав картки за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 зі строком дії квітень 2017 року (а.с. 28). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та нарахованої пені, суд першої інстанції, установивши обставини того, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки та відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. При цьому, суд першої інстанції вказав, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті www.privatbank.ua, які надані позивачем до суду, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 вересня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, оскільки матеріали справи не містять підтверджень того, що саме вказані Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, а також ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Підставами позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку та стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, а також пені та штрафів відповідно до п.п. 2.1.1.12.7.2, п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Як передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У заяві позичальника від 26 вересня 2013 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги, просив, крім тіла кредиту, стягнути, зокрема, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України відповідно до пунктів 2.1.1.12.7.2, 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, а також пеню згідно п. 2.1.1.7.6.2 Умов та правил. Так, обґрунтовуючи право вимоги у вказаній частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, позивач посилався на заяву позичальника, витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємних частин спірного договору (а.с. 2-6). Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витягом з тарифів обслуговування кредитних карт, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати пені, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом яких договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 червня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, та пені, нарахованих відповідно до умов кредитного договору від 26 вересня 2013 року, оскільки позивач не надав доказів щодо підставності їх стягнення. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, оскільки у випадку неврахування наданих Умов та правил надання банківських послуг суд повинен був самостійно розрахувати їх за ставкою 3 процентів річних, то вони не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскарженій частині. Зокрема, звертаючись до суду з даним позовом, банк просив стягнути заборгованість за процентами у розмірі 4438 грн 89 коп., посилаючись на умови кредитного договору від 26 вересня 2013 року, надавши, при цьому, відповідний розрахунок. У той же час, вимог про стягнення 3 процентів річних, як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, розмір яких врегульовано законом позивач до суду першої інстанції не заявляв, відповідно, вони не були предметом судового розгляду, тому суд апеляційної інстанції в силу принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог та самостійно змінити правові підстави позову. Щодо посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2019 року у справі №428/2873/17, від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, то на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно враховано висновки про застосування норми права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), що відповідає вимогам частини 2 статті 416 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення процентів та пені також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду в зазначеній частині. Відтак, колегія суддів вважає, що судом з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення в оскарженій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому таке судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 6 ст.19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16 липня 2020 року в оскарженій частині у даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: С.Г. Хвостик Судді: Т.А. Левченко О.І. Собина