Постанова Миколаївський апеляційний суд № 475/128/20

30.09.20 22-ц/812/1557/20 Єдиний номер справи 475/128/20 Провадження 22-ц812/1557/20 Головуючий по 1 інстанції Вадовська А.В. Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 30 вересня 2020р. м. Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: Колосовський С.Ю., Коломієць В.В., Ямкова О.О., секретар судового засідання Цуркан І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2020р. за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, встановила: У лютому 2020р. АТ КБ «Приватбанк» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення 16757,80 грн. заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що 23 квітня 2018р. уклав з відповідачем кредитний договір, за умовами якого надав останньому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 1900 грн. на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 09 грудня 2019р. утворилася заборгованість за кредитом у сумі 16757,80 грн., яка складається з основної заборгованості (тіло кредиту) 11896,84 грн., 848,78 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 2738 грн. відсотки розраховані на підставі ст.625 ЦК, 500 грн. штраф (фіксована частина), 774,18 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з відповідача 16757,80 грн. заборгованості за кредитом. Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2020р. позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 6115 грн. основної заборгованості (тіло кредиту) за кредитним договором 23 квітня 2018р. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність рішення суду в часині відхилених вимог, просив його скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За правилами ст.207 ЦКправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі ст.ст.626,628 ЦКдоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦКвстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст.633 ЦКпублічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦКдоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст.1054 ЦКза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За правилами ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ст.10561 ЦК розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2018р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Для обслуговування договору позивач видавав відповідачу кредитну картку зі строком дії до березня 2022р. Установивши, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить умов щодо порядку повернення кредитних коштів, розміру процентів за користування кредитним коштами, суд дійшов до вірного висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. У зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про стягнення 848,78 грн. процентів з мотивів відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття відповідачем представлених банком умов, тарифів та відповідно приєднання до запропонованого договору. Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) щодо подібних правовідносин і який підлягає обов`язковому врахуванню на підставі ч.4 ст.263 ЦПК. За даними особового рахунку за період з 23 квітня 2018р. по 09 грудня 2019р. відповідач загалом отримав від банку 7540 грн. кредитних коштів, а повернув 1425 грн., а тому суд вірно визначив, що заборгованість, яка підлягає стягненню за непогашеним тілом кредиту повинна становити 6115 грн. (7540 1425). Також при розгляді справи встановлено, що розмір неустойки (штраф, пеня) за порушення умов кредитного договору у вказаній Анкеті-заяві сторонами узгоджено не було. Між тим за правилами ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання повинен вчинятись у письмовій формі. Правовим наслідком недотримання вимог закону щодо форми правочину є його нікчемність. Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування неустойки відповідач не підписував, а тому ці документи не можуть вважатись частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог, так як позивачем не доведено належними доказами наявності домовленості щодо сплати неустойки. Також по суті можна погодитись з висновком суду про відсутність підстав для стягнення процентів. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку банку період нарахування відповідачу процентів охоплює період з вересня 2019р. по грудень 2019р., при цьому використовувались ставка 84%. З аналізу змісту укладеного між сторонами спору кредитного договору слідує, що він не містить умов стосовно строків повернення позичальником щомісячних платежів. А строк кредитування, за цим правочином не закінчився, кредитна картка діє до березня 2022р. Крім того, з наданої виписки по спірному кредитному договору вбачається, що банком кошти які вносились позичальником на погашення кредиту зараховувались на погашення комісії за обслуговування, процентів, пені, що не передбачено умовами цього договору і відповідно впливає на визначення основної заборгованості. За таких обставин, а саме недоведеності факту порушення грошового зобов`язання, відсутні підстави для стягнення в даному випадку процентів на підставі ст.625 ЦК. З огляду на вищенаведені мотиви посилання в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального права є безпідставними. При цьому судом апеляційної інстанції було відмовлено банку в приєднані до матеріалів справи документа «паспорт споживчого кредиту», так як таке клопотання не заявлялось суду першої інстанції, доказів неможливості своєчасного подання цього документу з причин, що не залежали від позивача не надано (ч.3 ст.367 ЦПК). До того ж між цим документом і витягом з тарифів обслуговування кредитних карт, який надавався суду першої інстанції існують суттєві відмінності щодо умов кредитування і відповідальності за порушення зобов`язань. Оскільки суд ухвалив правильне по суті рішення, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК підлягає відхиленню. Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК, колегія суддів постановила: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2020р. без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2020р. Головуючий: Судді: