Постанова 4804 № 233/1744/20

Єдиний унікальний номер 233/1744/20 Номер провадження 22-ц/804/3002/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 30 вересня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі: Головуючого судді Никифоряка Л.П. Суддів Новікової Г.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу що виникла із земельних правовідносин за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» про розірвання договорів оренди земельної частки (паю); та зустрічною позовною заявою Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про визнання права оренди, в якій подано апеляційну скаргу Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року (головуючий у першій інстанції Малінов О.С.), В С Т А Н О В И В: 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала в суд позов до Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ»-Товариства з вимогою припинити дію Договору оренди землі від 22 березня 2012 року-Договір оренди шляхом його розірвання. В обґрунтування позову посилалась на те, що із виділенням їй в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) зобов`язання сторін Договору оренди припинилися, оскільки із оформленням права власності на землю змінилася сторона Договору оренди і сам предмет договору та вона не бажала переукладати договір оренди з Товариством. Про свої наміри припинити Договір оренди орендодавець ОСОБА_1 повідомляла орендаря та вважала договір припиненим, оскільки вона як власник самостійно визначає порядок користування та розпорядження належною їй власністю. 21 квітня 2020 року Товариство виклало зустрічні вимоги до ОСОБА_1 про визнання права оренди земельної ділянки №1422483900:40:000:0067 площею 4,0026га за Товариством на підставі Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством. В обґрунтування позову Товариство посилалось на те, що ОСОБА_1 на підставі Договору оренди передала Товариству в оренду належну їй земельну частку (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом строком на 20 років. В подальшому ОСОБА_1 набувши право власності на земельну ділянку, що перебувала в оренді Товариства не повідомила про це орендаря в порядку визначеному чинним законодавством та після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки відмовляється виконувати вимоги законодавства і умови договору, тобто виконувати взяті на себе за Договором оренди договірні зобов`язання щодо переукладання Договору оренди згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 , припинено дію Договору оренди шляхом його розірвання та відмовлено в задоволенні зустрічного позову Товариства. Згідно висновків суду з часу отримання орендодавцем ОСОБА_1 статусу власника земельної ділянки змінилася сторона договору та предмет договору, що стало підставою для його розірвання. Інші висновки суду першої інстанції зводились до того, що умова Договору оренди з приводу його переукладення у разі виділення земельної ділянки в натурі не є обов`язком для орендодавця, оскільки не може бути розцінена як примус для власника волевиявлення якого є вирішальним в договірних відносинах. В апеляційній скарзі Товариство просило рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову, через неправильне застосування норм матеріального права. Заявник обґрунтовував скаргу тим, що відсутній правовий висновок суду першої інстанції щодо виконання орендодавцем умови Договору оренди за якою ОСОБА_1 прийняла на себе зобов`язання повідомити орендаря з приводу набуття і оформлення права власності на предмет оренди та зобов`язалася переукласти договір якщо наведені умови виникнуть. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до невідповідності висновків суду обставинам справи, за яких волевиявлення ОСОБА_1 з приводу виділення земельної ділянки (предмету оренди) в натурі на місцевості було врегульовано в договорі та зводилось до обов`язку переукласти Договір оренди з орендарем на тих самих умовах. Також заявник стверджував про те, що судом не наведено жодної передбаченої чинним законодавством підстави для розірвання Договору оренди. Так само заявник ОСОБА_1 не навела обставин за яких Договір оренди вважається припиненим. На час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість апеляційної скарги Товариства з огляду на правові висновки що мали місце в постановах касаційного суду і доводи наведені в зустрічному позові, та викладено вимогу про залишення рішення суду першої інстанції без змін, як такого що є законним, обґрунтованим та винесеним з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення особи яка падала апеляційну скаргу та пояснення представника відповідача, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_3 як орендодавець передала орендарю Товариству у володіння та користування на термін 20 років належну їй земельну часту (пай) розміром 4,78умовних кадастрових гектарів в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом /копія Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року а.с.10-12/. В Договорі оренди сторони узгодили істотні умови щодо розміру орендної плати, строків та порядку її сплати, передбачили права та обов`язки сторін, також в пункті 2.3 Договору оренди передбачили, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України /а.с.11/. На виконання Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв земельну часту (пай) розміром 4,78умовних кадастрових гектарів в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом 22 березня 2012 року про що було складено акт приймання-передачі /а.с.13/. Згідно платіжних доручень та видаткових касових ордерів Товариство сплачувало орендну плату згідно Договору оренди за період з 13 квітня 2012 року по 25 червня 2019 року, платежі отримувала ОСОБА_1 /а.с.85-104/. Станом на 26 грудня 2019 року, за Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №1422483900:40:000:0067 площею 4,0026га що розташована в Миколайпільській сільській раді Костянтинівського району зареєстроване за ОСОБА_1 /а.с.33/. 02 березня 2020 року ОСОБА_1 на адресу Товариства направила повідомлення про припинення Договору оренди, за змістом якого вважала договір припиненим /а.с.41/. Вирішуючи позовні вимоги та зустрічний позов суд першої інстанції припинення Договору оренди пов`язував виключно із тим, що в орендодавця ОСОБА_1 , яка оформила своє право власності на земельну ділянку, відсутнє волевиявлення на переукладення Договору оренди та в якості норми матеріального права суд керувався постановою Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Також на думку суду умови Договору оренди не зобов`язують ОСОБА_1 до їх виконання, оскільки остання як фізична особа набула іншого статусу власника, яка вільна розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд. Такі висновки суду першої інстанції здійснені через неправильне застосування норм матеріального права. Суд обґрунтовано до спірних правовідносин застосував положення Закону України «Про оренду землі» - Закон, Земельний кодекс України - ЗК України та Цивільний кодекс України - ЦК України. Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, відносини щодо найму землі регулюються спеціальними актами земельного законодавства та Законом України "Про оренду землі". Законом визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відповідно до статті 13 Закону під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. У даній справі сторони Договору оренди не заперечували обставин укладення договору на умовах визначених в ньому. Встановлено, що спірний Договір оренди був укладений сторонами Товариством та ОСОБА_1 , об`єктом оренди та предметом договору стала належна останній на праві власності земельна частка (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом строком на 20 років. ОСОБА_1 як орендодавець розпорядилася належною їй власністю - земельною часткою (паєм) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, що узгоджувалося із вимогами чинного законодавства згідно якого громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону /Розділ IX. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону/. Правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка його вчиняє, має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників є вільним і відповідає їх внутрішній волі; він вчинений у формі, встановленій законом й спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання хоча б однієї із зазначених умов дійсності правочину може тягнути його нікчемність, із застосуванням відповідних правових наслідків, або слугувати підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку відповідно до положень статті 215 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним /частина 1 статті 204 ЦК України/. Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /Договору оренди/ прямо законом не встановлена, та ОСОБА_1 не оспорювала обставин з приводу її волевиявлення на укладення Договору оренди земельної частки (паю). Вираження волі ОСОБА_1 відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору оренди, отже мало місце втілення волі у письмовому вираженні. Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно відносини з приводу оренди земельної частки (паю) що виникли між Товариством та ОСОБА_1 , волевиявлення якої знайшло відображення у Договорі оренди аналізував відокремлено від особи орендодавця, яка також як власник розпорядилася своїм майном, яке на час укладення договору було у вигляді земельної частки (паю) та безпідставно не врахував зобов`язань взятих сторонами за договором. Договором оренди на сторони покладались обов`язки які вони визначили як істотні умови договору, зокрема пунктом 2.3 Договору оренди, сторони передбачили, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Зазначена умова Договору оренди повністю узгоджувалась із абзацом 2 Розділу ІХ Перехідних положень Закону яким у такий самий спосіб врегульовано, що після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Отже суд першої інстанції віддав перевагу правам ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, тобто вважав що пріоритетному захисту підлягають саме права власника земельної ділянки без врахування її зобов`язань, як власника земельної частки (паю), при цьому не навів мотивів з приводу того, чому до відносин що виникли не варто застосовувати спеціальну норму матеріального права, яким є Закон та договірні зобов`язання. В результаті чого не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. За встановлених обставин чітко вбачається що суд віддав перевагу захисту прав власника земельної ділянки ОСОБА_1 , яка як власник земельної частки (паю) вже розпорядилась своїм правом, та виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки відбулось на основі земельної частки (паю), над правами ОСОБА_1 , як власника земельної частки (паю), та при цьому судом не зазначена норма права, яка би передбачала таку можливість, також судом знехтувані права орендаря, який належним чином виконував взяті на себе за Договором оренди зобов`язання. Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статею 27 Закону орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Отже, включення сторонами Договору оренди умови про переукладення договору, яке вживається також законодавцем у частині другій розділу IX «Перехідні положення» Закону, слід розуміти як зобов`язання про внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. У той же час, суд першої інстанції не відреагував на аргументи заявника з приводу дії Договору оренди та відсутності правових підстав вважати його припиненим. Перехідними положеннями Закону та Договором оренди передбачено, що припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом, Договором та чинним законодавством України. В статті 31 Закону, якою передбачено підстави для припинення договору оренди землі, серед підстав для припинення права користування земельною ділянкою і примусового припинення прав на земельну ділянку передбачених статтями 141 та 143 ЗК України виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власнику земельної частки (паю) не передбачено в якості підстави для припинення договору оренди. Навпаки частина 5 статті 31 Закону покладає на особу, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, обов`язок протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 ЗК України. Стаття 1481 ЗК України передбачає, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі /частина 4 статті 32 Закону/. Також не обґрунтованим є посилання суду на положення «Типового договору оренди земельної частки (паю)» затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 р. N 5 як на єдине джерело права, оскільки в ньому йдеться про те, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Чинне законодавство проголошує, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом /частина 1 та 2 статті 598 Цивільного кодексу України/. Разом з тим у договорі оренди паю сторони не домовилися про застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору. Частина друга статті 630 ЦК України передбачає, якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу. Відповідно ж до частини другої статті 7 ЦК України звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. І хоча частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість врахування у разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови, у силу прямих приписів частини другої статті 630 та частини другої статті 7 ЦК України виключається застосування типових умов, якщо вони суперечать домовленостям сторін або актам цивільного законодавства. Вирішення спору у даній справі не може бути покладено в залежність від формального тлумачення положень чинного законодавства, в якому не міститься інших підстав для припинення зобов`язання; та ґрунтуватися на безпідставному незастосуванні вимог Закону, який є спеціальною нормою права по відношенню до тих відносин що виникли між сторонами. З огляду на положення Закону та умови Договору оренди висновок суду першої інстанції про припинення Договору оренди не містить під собою правового обґрунтування, обставини на які посилається позивач за первісним позовом, яка просила визнати припиненим Договір оренди шляхом його розірвання не знаходять підтвердження в ході судового розгляду. Також не являється належним виконанням вимог законодавства щодо розірвання Договору оренди направлення орендодавцем на адресу орендаря листа повідомлення. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом /стаття 31 Закону/. Статтею 32 передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. За викладених обставин відповідач за первісним позовом обґрунтовано вважав, що договір оренди є таким, що не припинив свою дію та його припинення, може відбуватись на підставах передбачених законами України, з дотриманням визначеного порядку та у спосіб обумовлений сторонами в договорі. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Та внесення змін в Договір оренди законодавець пов`язує із волею сторін договору, що може бути здійснено тільки за їх згоди. Так в статті 30 Закону йдеться про те, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. За встановлених обставин право оренди за Товариством на підставі Договору оренди не припинилося, та підтверджене неналежне виконання умов Договору оренди з боку орендодавця, який не повідомив орендаря з приводу виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки на основі земельної частки (паю), яка використовується Товариством, відмовляється переукладати Договір на тих самих умовах та передала землю іншому орендарю. Виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України. Обставини щодо виділення земельної ділянки в натурі не обумовлені причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо розірвання договору оренди земельної частки (паю) суду першої інстанції слід було враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором. Та відповідно до буквального змісту Розділу IX Перехідних положень Закону, відмова в односторонньому порядку орендодавця, в порушення вимог Закону та умов Договору оренди від продовження відносини оренди, при тому що сторони домовились про право оренди за Товариством на строк 20 років, очевидно, свідчить про недобросовісність ОСОБА_1 яка згідно Договору оренди погодилась із тим, що належна їй на праві власності земельна частка (пай), юридичний статус якої трансформувався в результаті цілеспрямованих дій сторони орендодавця у земельну ділянку виділену в натурі буде використовуватись саме орендарем на умовах визначених в Договорі оренди за плату та протягом строку про який сторони дійшли згоди, скріпивши своє волевиявлення в договорі. Стаття 2 ЦПК України проголошує завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З мотивів правового захисту прав орендаря суд апеляційної інстанції вважає що доступна можливість для виправлення встановленого в даній справі порушення прав Товариства полягає у визнанні за ним права оренди земельної ділянки №1422483900:40:000:0067 площею 4,0026га на підставі Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством. ОСОБА_1 не позбавлена практичної можливості в порядку та спосіб визначений чинним законодавством та умовами Договору оренди врегулювати свої відносини із орендарем. ЇЇ право може бути ефективно захищене шляхом переукладення договору відповідно до фактичних обставин чи шляхом дострокового розірвання договору за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Дана ситуація врегульована Законом, який проголошує, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом /стаття 31 Закону/. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства про припинення Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року шляхом його розірвання, оскільки набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді не свідчать про припинення правовідносин оренди та не є підставою для визнання договору припиненим чи розірваним, оскільки це не призвело до порушення прав жодної із сторін, які підтвердили своє волевиявлення укладенням та підписанням Договору оренди та фактичними діями направленими на виконання домовленостей досягнутих в Договорі оренди, оскільки підтверджено, що орендодавець і після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) продовжувала отримувати орендну плату за Договором оренди /а.с.85-104/. З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції виходить з того, що наявні підстави для задоволення зустрічного позову Товариства в частині визнання права оренди земельної ділянки №1422483900:40:000:0067 площею 4,0026га за Товариством на підставі Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством, оскільки сторони правочину відповідно до чинного законодавства висловили свою згоду на внесення таких змін до Договору оренди з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимог закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення, відмови в позові ОСОБА_1 до Товариства про припинення дії Договору оренди землі від 22 березня 2012 року та задоволення зустрічних вимог Товариства про визнання за ним права оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року. Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 840(вісімсот сорок),80гривен та з відповідача за зустрічним позовом підлягає стягненню сплачений Товариством судовий збір за подання позовної заяви та судовий збір за подання апеляційної скарги всього в загальному розмірі 2102,00грн + (2102,00грн + 840,80грн)*150%) Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» задовольнити. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року скасувати. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання. Задовольнити позов Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 та визнати право оренди земельної ділянки № 1422483900:40:000:0067 площею 4,0026га за Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» на підставі Договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ». Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» сплачений судовий збір в загальному розмірі 6516(шість тисяч п`ятсот шістнадцять),20гривні. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року. Судді: