Постанова 4814 № 545/2435/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/2435/19 Номер провадження 22-ц/814/1605/20Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Бондаревської С.М., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеної заяви № б/н від 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором Відповідач станом на 20 серпня 2019 року має заборгованість - 127763 грн. 31 коп., яка складається з наступного: 37018,79 грн. - заборгованість за кредитом; 82386,01 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1798,35 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина). 6060,16 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк». Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 127763 грн. 31 коп. та судові витрати. Рух справи в суді першої інстанції Заочним рішеннямПолтавського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 121203 грн. 15 коп. за кредитним договором б/н від 12 листопада 2013 року, яка складається з: 37018,79 грн. - заборгованість за кредитом; 82386,01 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1798,35 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 1822, 26 грн. 06 лютого 2020 року до суду першої інстанції подано заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 03 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 19 листопада 2019 року в цивільній справі № 545/2435/19 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Скасовано заочне рішенняухвалене 19 листопада 2019 року в цивільній справі № 545/2435/19 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2020 року у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що з копій розрахунку заборгованості станом на 20 серпня 2019 року, копій виписок про рух коштів за карткою за період з 12 листопада 2013 року по 13 лютого 2020 року, остаточно не можливо встановити суму основного боргу за кредитом дійсно отриманого ОСОБА_1 з огляду на різні періоди за які видані зазначені документи, відсутність у розрахунку заборгованості станом на 20 серпня 2019 року інформації про зняття коштів саме ОСОБА_1 , а не їх списання на погашення відсотків, пені та штрафів, як неможливо встановити й достовірність заявленої до стягнення суми 37018,79 грн. заборгованості за кредитом з копій виписок про рух коштів за карткою за період з 12 листопада 2013 року по 13 лютого 2020 року. Вимоги апеляційної скарги З рішенням суду не погодилось АТ КБ «ПриватБанк» та оскаржило його в апеляційному порядку. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Позиція учасників справи Узагальнені доводи апеляційної скарги На думку скаржника рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, недостатньо повного дослідження письмових доказів та дійсних обставин, що мають значення для справи, не враховані тарифи, а також Умови та правила надання банківських послуг, не враховано дані що містяться в виписці по банківському рахунку. Доводи відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що з тарифами, Умови та правила надання банківських послуг не ознайомлювався та їх не підписував. Крім того анкета-заява підписана відповідачем не містить інформації щодо розміру встановленого кредитного ліміту. Щодо позиції в суді апеляційної інстанції Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Представник ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував із мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи З матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 була підписана Анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку зазначено, що ОСОБА_1 підписавши цю Анкету, погодився з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також із Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приват Банку www.privatbank.ua. Відповідно до Анкети-заяви № б/н від 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13400,00 гри. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно розрахунку наданого позивачем станом на 20 серпня 2019 року розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 127763,31 грн., а саме: 37018,79 грн. - заборгованість за кредитом; 82386,01 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1798,35 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 6060,16 грн. штраф (процентна складова). Позиція апеляційного суду Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається із матеріалів справи, суду першої інстанції крім анкети-заяви був наданий розрахунок заборгованості відповідача. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц. Крім того, банком надана виписка по рахунку ОСОБА_1 , яка містить детальну інформації щодо проведених операцій по даному рахунку, в тому числі отримання коштів, як шляхом безготівкових розрахунків (оплати товарів та послуг) так і шляхом зняття готівки. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі. Разом з тим, відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості. Суд звертає увагу, що власного розрахунку заборгованості відповідачем та його представником не надавалося, обґрунтованих доводів щодо неправильності наданого позивачем розрахунку не зазначалося. Зважаючи на наведене колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає доведеним наявність заборгованості в розмірі 37018,79 грн. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме тарифи «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умовами та правил надання банківських послуг в Приват Банку, які додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядках нарахування. Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» й Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Тоді як, наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищевказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності розміру заборгованості по відсоткам, пені та штрафам. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Враховуюче вищевикладене апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2020 року в частині відмови у стягненні тіла кредиту - скасувати, та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення тіла кредиту задовольнити, стягнувши з останнього на користьпозивача заборгованість за тілом кредита у розмірі - 37018,79 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Щодо судових витрат За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на часткове задоволення вимог з ОСОБА_1 на користьАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 556 грн.51 коп. та за подання апеляційної скарги 834 грн. 77 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2020 року в частині відмови у стягненні тіла кредиту - скасувати. Позов акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення тіла кредиту - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користьакціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредита - 37018 грн. 79 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користьакціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 556 грн. 51 коп. та за подання апеляційної скарги 834 грн. 77 коп. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текс постанови виготовлено 25 вересня 2020 року Головуючий В.П. Пікуль Судді С.М. Бондаревська О.О. Панченко