Постанова 4814 № 530/398/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 530/398/17 Номер провадження 22-ц/814/1882/20Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Бутенко С.Б., Хіль Л.М. секретар Мисечко А.І. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Зіньківське виробниче управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області, ухвалене 14 серпня 2017 року у складі судді Должко С.Р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати,- В С Т А Н О В И В : У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись із позовними вимогами відповідно до заяви від 06 червня 2017 року (а.с. 27), просив стягнути з Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 47 639,30 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував, що він до 23 березня 2012 року працював у відповідача на посаді машиніста каналізаційної насосної станції та був звільнений з роботи за згодою сторін, однак при звільненні йому не були виплачені належні йому суми, тому він звернувся до суду щодо стягнення недонарахованої заробітної плати з відповідача. Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, його позов задоволено та стягнуто з відповідача на його користь 39 794,62 грн. недонарахованої заробітної плати та 3 124,01 грн. заборгованості за невикористану відпустку, однак відповідач не виплатив йому заборгованість із заробітної плати. Вважає, що він має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що законом передбачена виплата компенсації одночасно з виплатою заборгованості із заробітної плати, а позивач не надав доказів на підтвердження виплати йому заборгованості, а тому компенсація цієї заборгованості не може бути виплачена. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював у Зіньківському ВУЖКГ Зіньківської міської ради на посаді машиніста каналізаційної насосної станції з 01 серпня 1984 року. Наказом Зіньківського ВУЖКГ Зіньківської міської ради від 23 березня 2013 року № 9-к ОСОБА_1 звільнений з 23 березня 2012 року із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, стягнуто із Зіньківського ВУЖКГ Полтавської області на користь ОСОБА_1 39 794,62 грн. недонарахованої заробітної плати, 3 124,01 грн. заборгованості за невикористану відпустку та 3 485,00 грн. витрат, пов`язаних з проведенням експертизи. 31 липня 2013 року Зіньківський районний суд Полтавської області видав виконавчий лист у вказаній справі. Заборгованість, стягнута рішення суду від 17 квітня 2013 року на користь позивача, у повному обсязі не погашена. Згідно з листом голови ліквідаційної комісії Зіньківського ВУЖКГ Зіньківської міської-ради Галича В. І. від 13 вересня 2017 року № 16 за період з 10 червня 2013 року до 01 червня 2017 року Зіньківським ВУЖКГ Зіньківської міської ради були виплачені ОСОБА_1 такі суми заборгованості із заробітної плати: 30 грудня 2013 року - 300,00 грн; 15 січня 2015 року - 4 187,40 грн; 21 грудня 2016 року - 9 873,78 грн, загальна сума виплат становить 14 361,18 грн. Індексація із заробітної плати за виплаченими коштами не проводилась. Колегія суддів не може погодитись із висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»). Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у разі затримки у виплаті заробітної плати, працівник має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 219/10785/15-ц (провадження № 61 -16473св18). Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11. Враховуючи викладене, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Порядок обчислення суми компенсації визначено Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Пунктом 1 вказаного Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Заява позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 27-30) містить детальний розрахунок компенсації, який відповідає положенням Порядку №

159. Альтернативний розрахунок або заперечення щодо правильності наявного розрахунку від відповідача не надходили. За період з травня 2011 року по березень 2012 року включно з урахуванням приросту індексу споживчих цін за вказаний період сума компенсації становить 47 639,30 грн., які мають бути стягнуті з відповідача. Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, відповідачем має бути компенсовано понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - задовольнити. Стягнути з Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 47 639,30 грн. Стягнути з Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства Зіньківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 688 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді С.Б. Бутенко Л.М. Хіль