Постанова 4855 № 361/2404/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 361/2404/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Чаку Є.В. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування повідомлень, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язати відповідача відкрити виконавче провадження щодо двох виконавчих листів. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, визнав правомірним повідомлення від 16.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 810/5147/18 від 18.02.2020 про стягнення з Броварської міської ради на користь позивача відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн, оскільки даний виконавчий документ підлягає виконанню органами державної казначейської служби відповідно до постанови КМУ від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Також визнав правомірним повідомлення 17.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 810/5147/18 від 18.02.2020 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву позивача від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду, з тих підстав, що посада заступника міського голови не є посадою органу державної влади, тому зазначений виконавчий лист має виконуватися районним відділом державної виконавчої служби. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Позивач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не надіслав позивачу ухвалу про відкриття провадження у справі, що призвело до позбавлення можливості надати докази у справі. Також вказав, що помилково розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, оскільки не врахував клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач 11.03.2020 звернувся із заявою від 10.03.2020 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просив прийняти до виконання два виконавчих листи у справі № 810/5147/18. До заяви додано два оригінали виконавчих листів № 810/5147/18, виданих 18.02.2020 Київським окружним адміністративним судом про стягнення з Броварської міської ради на користь позивача відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн та про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву позивача від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду. До відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву передано 13.03.2020 (вх. № 2337/3.3-12/4). 16.03.2020 державним виконавцем на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 810/5147/18 від 18.02.2020, оскільки характер стягнення за даним виконавчим документом не підлягає виконанню відділом примусового виконання рішень. 17.03.2020 державний виконавець, керуючись п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», прийняв повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 № 810/5147/18 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву позивача від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду, оскільки боржником за даним виконавчим документом є посадова особа органу місцевого самоврядування, тому це рішення не підлягає виконанню відділом примусового виконання рішень. Не погоджуючись із такими діями державного виконавця, позивач звернувся до суду з позовом про його оскарження. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-19). За приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-19, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, визнав правомірними дії відповідача щодо повернення виконавчого листа від 18.02.2020 у справі № 810/5147/18 про стягнення з Броварської міської ради на користь позивача відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн, оскільки згідно з статті 6 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «

2. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Як вбачається з матеріалів справи, за рішенням суду кошти з відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн повинні бути стягнуті на користь позивача з Броварської міської ради, в зв`язку з чим, відповідно статті 6 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» рішення суду про стягнення коштів повинно виконуватися органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, оскаржувані дії відповідача згідно з чинним законодавством України є правомірними. Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду про правомірність дії відповідача щодо повернення виконавчого листа від 18.02.2020 у справі № 810/5147/18 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву позивача від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду, з тих підстав, що посада заступника міського голови не є посадою органу державної влади, тому зазначений виконавчий лист має виконуватися районним відділом державної виконавчої служби. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою щодо примусового виконання виконавчого листа, у якому боржником є посадова особа Броварської міської ради (заступник міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича). Повідомлення про повернення позивачу виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання прийнято на підставі пункту 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень. Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно з ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 вказаного Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, органами державної виконавчої служби є: - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві); - відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; - управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); - відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; - районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби). Згідно з абз 2 п. 4 Інструкції відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Таким чином, оскільки боржником у виконавчому листі є посадова особа Броварської міської ради, тобто посадова особа органу місцевого самоврядування, то саме відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підвідомче виконання рішення Київського окружного адміністративного суду в справі № 810/5147/18, на підставі якого виданий виконавчий лист від 18.02.2020. При цьому, посилання суду першої інстанції на абз. 1 п. 4 Інструкції є недоречним, оскільки даний абзац регулює питання підвідомчості виконання рішень Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, тоді як у даній справі відповідачем є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яких входить до органів управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України. З огляду на вказані законодавчі положення у системному їх зв`язку та встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час винесення повідомлення від 17.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, не дотримано приписи чинного законодавства України, встановленого Законом України «Про виконавче провадження». Разом з тим, суд звертає увагу, що спосіб захисту порушеного права повинен бути ефективним з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. У адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини. Як передбачає ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п. 88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак, це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника. Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»). Як зазначено у справі Black. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 01 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. З огляду на встановлені фактичні обставини справи, з метою захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне зобов`язати Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 18.02.2020 у справі № 810/5147/18 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву позивача від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду. Отже, колегія суддів констатує, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи допустив порушення норм процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими дають підстави дійти висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування повідомлення Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 810/5147/18 від 18.02.2020 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду та зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа. Прийняти в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати повідомлення Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 810/5147/18 від 18.02.2020 про зобов`язання заступника міського голови Броварської міської ради Резніка Олександра Вікторовича повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року та надати йому обґрунтовану відповідь з урахуванням всіх висновків суду та зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є.Пилипенко Є.В.Чаку