Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17802/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17802/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), в якому просив визнати неправомірними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 01 жовтня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії з урахуванням вислуги років на пільгових умовах. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року даний позов залишено без задоволення. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що в силу положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» базовою умовою для призначення пенсії є наявність саме календарної, а не пільгової вислуги років, а тому, оскільки приписами даного Закону передбачено вичерпний перелік видів служби і періодів часу, що враховується до вислуги років, підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» відсутні. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не враховано, що право на пенсію за вислугою років не ставиться у залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. Підкреслює помилковість посилання суду на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 27 березня 2018 року, від 19 вересня 2018 року та від 22 листопада 2018 року, оскільки у них не вирішувалося питання співвідношення приписів статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у той час як у постанові від 27 червня 2018 року Верховий Суд вказав на можливість пільгового обчислення періоду проходження служби. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти її задоволення, зазначив, що відповідно до норм чинного законодавства для призначення пенсії за вислугу років позивачу необхідно мати вислугу 22 календарних роки та 6 місяців. Проте, календарна вислуга років позивача складає 18 років 01 місяць та 13 днів, що не дає йому права на пенсію за вислугу років згідно п. "а" ч.1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно наказу від 30 вересня 2016 року № 243/ОС-16, відповідно до п. 5 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», п. 4 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (у зв`язку із скороченням штатів). Відповідно до цього наказу вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 01 місяць та 13 днів. У пільговому обчисленні вислуга років становить 21 рік 2 місяців 12 днів. Відповідно до наказу від 21 листопада 2018 року № 16/ОС-18 наказ від 30 вересня 2016 року № 243/ОС-16 частково змінено та постановлено вважати, що позивач має 23 роки 10 місяців та 25 днів пільгової вислуги років. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою від 21 лютого 2019 року з приводу призначення йому пенсії за вислугою років. Листом від 28 серпня 2019 року № 739/03 повернуто без виконання пакет документів для призначення пенсії, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби 30 вересня 2016 року та на день звільнення мав 18 років 01 місяць 13 днів календарної вислуги років. Посилався на те, що відповідно до п. «а» ч. 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Вважаючи, що відмова відповідача у призначенні пенсії за пільговою вислугою є необґрунтованою, порушує вимоги чинного законодавства та його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходив з такого. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09 квітня 1992 року (далі - Закон №2262-XII). Відповідно до ч.1 статті 1 Закону №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Пунктом «б» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України. Пунктом «а» ч. 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. При цьому, за правилами ч. 2 статті 12 вказаного Закону до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Відповідно до ч.2 статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Виходячи з наведеного, положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачають можливості призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року, при наявності 22 років 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. При цьому, зазначеною законодавчою нормою чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 10 липня 2019 року у справі №299/509/15-а, від 25 липня 2019 року у справі № 806/1402/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 295/7220/16-а. Враховуючи те, що на момент звільнення позивача зі служби його календарна вислуга років складала 18 років 01 місяць 13 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то у відповідача були відсутні законні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно ч.1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За правилами ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконано. Таким чином вищезазначені посилання апелянта є безпідставними та необґрунтованими. Інші доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев