Постанова 4814 № 552/317/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/317/20 Номер провадження 22-ц/814/1936/20Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 11 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду та ненадання відповіді, зобов`язання розглянути звернення з наданням відповіді. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду та ненадання відповіді на її звернення про працевлаштування та зобов`язати відповідача повторно розглянути її звернення з наданням відповіді. В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджувала, що вона звернулася до відповідача з метою працевлаштування в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», прохала надати інформацію щодо можливості її працевлаштування. Жодної відповіді на звернення не отримала. Вважає, що відповідачем по справі порушено право на отримання інформації. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги повторно навела доводи позовної заяви, висловила незгоду з оцінкою судом першої інстанції поданих у справу доказів, а також стверджує про неправильне застосування судом норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2019 року позивач направила до КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» звернення, у якому просила повідомити її письмово про готовність її працевлаштувати і на яких умовах, повідомити їхнє бачення її працевлаштування, у разі згоди або відмови - обґрунтувати відповідь належним чином (а.с.4). Відповіді на звернення позивач не отримала. Згідно листа АТ «Укрпошта» № ЗЗ-Г-18490 від 21.11.2019 року, рекомендований лист від 11.10.2019 року № 3854110225466 на адресу Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» вручений 26.09.2019 року уповноваженій особі на одержання поштових відправлень - секретарю Городницькій Н.В. на підставі довіреності, підпис. (а.с.69 абзац 7). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 з власної ініціативи звернулась до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» з пропозицією про її можливе працевлаштування у відповідача і це стосується трудових правовідносин, а, враховуючи положення ст.12 Закону України «Про звернення громадян», відповідач не зобов`язаний надавати відповідь на звернення позивача, яке стосується її особистого працевлаштування. Апеляційний суд погоджується з такими висновками місцевого суду та, перевіряючи доводи апеляційної скарги, зазначає таке. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ч.ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 69 ЦПК). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК України). Згідно преамбули ЗУ «Про звернення громадян» цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Статтею першою цього Закону встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. У статті третій Закону надані визначення основних термінів, що вживаються в цьому Законі. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до ст.12 Закону його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження" Проаналізувавши зміст листа позивачки, відправленого поштою на адресу відповідача, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він (лист) не є зверненням громадянина у розумінні приписів ЗУ «Про звернення громадян», оскільки у ньому йдеться виключно про можливість працевлаштування позивачки. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про свідому бездіяльність відповідача, що полягала у небажанні виконати вимогу закону та надати відповідь на звернення, не ґрунтуються на законі, оскільки вимога позивача розглянути звернення щодо її працевлаштування на підприємстві у відповідності до положень Закону України «Про звернення громадян» суперечить ст.12 цього Закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 28.09.2020 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов