Постанова 4814 № 544/769/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 544/769/20 Номер провадження 22-ц/814/1961/20Головуючий у 1-й інстанції Ощинська Ю.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року (час постановлення ухвали та дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначені) у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність органів державної виконавчої служби Полтавського районного ВДВС Північно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність органів Державної виконавчої служби, просив ухвалити рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягала у не знятті арешту з усього майна боржника, невнесення відомостей про припинення (виключення) обтяження відносно всього майна боржника до відповідних записів Державного реєстру прав і реєстрів, не направлення копій постанов про зняття арешту для виконання до органів та установ, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію; зобов`язати Полтавський районний ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: -зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 ; -внести відомості про припинення (виключення) обтяження відносно усього майна ОСОБА_1 до відповідних записів Державного реєстру прав та реєстрів; -направити копії постанови про зняття арешту на виконання до органів та установ, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, а також тим органам (установам), яким була надіслана постанова про арешт майна. Заявлені вимоги мотивовані тим, що державний виконавець за відсутності заборгованості зі сплати аліментів в порядку примусового виконання рішення суду безпідставно відмовляється скасувати обтяження майна боржника, що перешкоджає йому розпоряджатися належним йому майном. Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року, постановити нову про задоволення скарги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що підставою накладення арешту на майно є наявність заборгованості за довгий період часу, а також ухилення боржника від виконання рішення суду. Разом з тим, за станом на 03.07.2020 року відсутня заборгованість, у зв`язку з чим сам державний виконавець скасував заходи примусового виконання і виключив відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Правом подачі відзиву учасник справи не скористались. Суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини його заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16.09.2014р. до досягнення дитиною повноліття. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Полтавського РУЮ від 16.09.2015 року відкрито виконавче провадження №48626814 з виконання виконавчого листа № 544/1929/14-ц. (а.с.9) Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2016 року за поданням ВДВС Полтавського РУЮ Полтавської області оголошено розшук ОСОБА_1 у зв`язку зі злісним ухиленням боржника від сплати аліментів (а.с.34). 27 січня 2017 року ОСОБА_1 з`явився до державного виконавця і надав квитанції у підтвердження сплати аліментів. 18 грудня 2017 року на вимогу державного виконавця ОСОБА_1 з`явився у відділ, повідомив про працевлаштування. 22 січня 2018 року державним виконавцем направлено до суду подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, а також винесено постанову про звернення стягнення на дохід боржника, яку направлено за місцем роботи боржника. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Полтавського РУЮ від 23.01.2018 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 (а.с.10). Постановою старшого державного виконавця Полтавського районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Суми) від 03 липня 2020 року скасовано заходи примусового виконання, застосовані при примусовому виконанні виконавчого листа № 544/1929/14-ц, виданого 12.11.2014 року, та виключено ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників (а.с.11). За станом на 01 серпня 2020 року заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_1 відсутня. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилаючись на ч.ч.4-5 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, виходив з того, що скаржником не спростовано жодної з підстав, що призвели б до зняття виконавцем арешту, а тому Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) діяв в межах ЗУ «Про виконавче провадження». Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження», статтею третьою якого визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби. У відповідності до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення. Зі змісту норм Розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» вбачається, що предметом розгляду скарг можуть бути дії, бездіяльність або ж рішення конкретних службових осіб органів державної виконавчої служби, у разі обґрунтованості скарги суд покладає обов`язок відновити порушене право чи інтерес учасника виконавчого провадження на конкретну службову особу. Відповідно до ч.2 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Згідно з положеннями ч.1, 2 ст.56 «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. За приписами п.7 ч.4 ст.59 «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Таким чином, Закон пов`язує можливість зняття арешту з майна боржника зі сплати періодичних платежів з фактом погашення заборгованості, її відсутності за умови існування можливості забезпечити виконання рішення суду в інший спосіб. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 як боржник у виконавчому провадженні зі сплати періодичних платежів (аліментів) на час звернення з вимогою до державного виконавця - 08 липня 2020 року (а.с.12) не мав заборгованості зі сплати аліментів, у зв`язку з чим державний виконавець ще 03 липня 2020 року скасував заходи примусового виконання (а.с.11). Отже, державний виконавець відповідно до п.7 ч.4 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» мав би самостійно ухвалити рішення про зняття арешту з майна боржника, зважаючи на існування інших доступних способів забезпечити виконання рішення суду, які передбачені ч.9-11,14 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження». У відзиві на подану скаргу державний виконавець зазначив єдину підставу для відмови у задоволенні скарги та, відповідно, знятті арешту - «боржник періодично ухиляється від виконання судового рішення», проте з повідомлення державних виконавців і поданих ними документів вбачається, що з лютого 2018 року боржник сумлінно виконує рішення суду зі сплати аліментів. Відповідно до ч.5 ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження» постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. Суд першої інстанції не врахував наведене та не дав належної правової оцінки фактам, які встановлені у межах розгляду цієї скарги. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість поданої ОСОБА_1 скарги, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Нормами ЗУ «Про виконавче провадження» не встановлено конкретний спосіб та (чи) порядок видалення інформації про обтяження на майно, не визначено конкретне коло осіб, установ, організацій, яким виконавець має надіслати копію постанови про зняття арешту з майна боржника. За змістом ч.4 ст.50, ч.4 ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження» відомості про арешт майна боржника вносяться державним виконавцем до відповідного реєстру, копії відповідних постанов надсилаються органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна. У зв`язку з наведеним належним та ефективним способом захисту порушеного права скаржника є визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, яка полягала у невиконанні вимог ч.5 ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження», та покладення на нього обов`язку виконати зазначені вимоги Закону, надіслати відповідне рішення (постанову) органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна. Оскільки апеляційна скарга задоволена, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений останнім за подачу апеляційної скарги у розмірі 420,40 грн. (а.с.57). Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст. 374, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року скасувати. Постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 . Визнати протиправною бездіяльність органу державної виконавчої служби - Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Суми) щодо не зняття арешту зі всього належного майна ОСОБА_1 . Зобов`язати Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Суми) відповідно до вимог ч.5 ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження» ухвалити рішення про зняття арешту з майна боржника - ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №48626814 та надіслати відповідне рішення (постанову про зняття арешту) органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна. Стягнути Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Суми) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 28.09.2020 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов