Постанова 4814 № 552/972/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/972/20 Номер провадження 22-ц/814/1562/20Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сабадин Алли Василівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2020 року, ухвалене без участі сторін під головуванням судді Яковенко Н.Л.,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила суд стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів. Підстави позову вмотивовувала тим, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 листопада 2016 року ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати аліменти на її користь на утримання доньки ОСОБА_3 , 2008 року народження, в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно з 21 вересня 2016 року до повноліття. 03 грудня 2019 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище судового рішення. За наслідками проведеного розрахунку заборгованості зі слати аліментів станом на січень 2020 року державним виконавцем нарахована заборгованість в сумі 80588,05 гривень. Вказуючи на те, що відповідач ухиляється від сплати заборгованості по аліментам та періодичних поточних платежів, просила суд стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення спалити аліментів в розмірі 80588,05 грн за період з 1 вересня 2016 року по січень 2020 року. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовлено. З даним рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати рішення та ухвалити нове, яким заявлені нею позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи. Вказує на те, що невірно надав оцінку наданим у підтвердження позовних вимог доказам, оскільки непогашена заборгованість зі сплати аліментів за період з вересня 2016 року по січень 2020 року становить 61528 гривень 05 копійок. Вважає, що саме на цю суму суд своїм рішенням порушив право дитини на отримання аліментів та належне матеріальне забезпечення. Зазначає про те, що не всі перераховані відповідачем платежі мають цільове призначення сплата аліментів, а тому не можуть бути враховані при обрахунку загальної суми сплачених ним коштів на виконання рішення суду. Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що розрахунок заборгованості, проведений державним виконавцем є неправомірним, оскільки проведений виходячи із середньої заробітної плати по Полтавській області, а не з фактичного доходу ОСОБА_2 . Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено , що відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 листопада 2016 в справі № 552/5280/16-ц, яке набрало чинності , позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 вересня 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Судове рішення звернуто до примусового виконання до Київського ВДВС у місті Полтаві Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), державним виконавцем якого згідно постанови від 3 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60778626 (а. с. 9-10). Державним виконавцем проведено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, розмір якої за його висновками становить 80588,05 гривень за період з вересня 2016 року по 31січня 2020 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості здійснений без урахування сум, сплачених відповідачем ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення аліментних зобов`язань. Також суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявність вини в діях відповідача, який добросовісно сплачував аліменти, виходячи з розміру власного доходу. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що ґрунтується на законі, виходячи з наступного. Спірні правовідносини врегульовуються нормами Сімейного кодексу України. Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статі 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення рішення Київським районним судом м. Полтави від 01 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_2 систематично, добровільно сплачував певні суми грошових коштів на банківський рахунок позивача в рахунок виконання аліментних зобов`язань. Періодичність внесення цих платежів описана в рішенні суду першої інстанції. Встановлено, що розрахунок заборгованості по аліментам державним виконавцем проведений без урахування цих платежів, а тому не відповідає дійсним обставинам справи. В ході судового провадження позовні вимоги відносно розміру заборгованості по аліментам сторонами не заявлялися. Позивач просила стягнути лише пеню за прострочення виконання зобов`язань. Відповідно до положень ст. 196 СК Україниоднією з умов стягнення пені за прострочення сплати аліментів є наявність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти. З матеріалів справи та наданих відповідачем доказів у спростування позовних вимог вбачається, що сплата ним аліментів у добровільному порядку у період з вересня 2016 року по грудень 2019 року проводилася виходячи з його особистого розрахунку та власного доходу. З цих підстав суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту виникнення заборгованості по аліментам з вини відповідача (винної поведінки в діях платника аліментів). мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу: Згідно з вимогами ст. 12, 49, 64, 81, 89 ЦПК України особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Посилання апелянта на помилкове врахування судом при встановленні обставин справи платіжних доручень про внесення відповідачем коштів без їх цільового призначення «сплата аліментів», не вказують на неправомірність висновків місцевого суду. Суд надав оцінку доказам відповідача з метою обґрунтування та встановлення факту наявності в його діях винної поведінки, яка призвела до виникнення заборгованості по сплаті аліментів, та не вирішував питання щодо розміру заборгованості. Доводи апелянта про те, що в результаті ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 порушено право дитини на матеріальне забезпечення не відповідають дійсності, з цих же підстав. Також, місцевий суд вірно зазначив, що наведений позивачем розрахунок пені не враховує суми добровільно сплачених аліментів за період до пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Жодного перерахунку розміру пені з врахуванням зазначених обставин позивачем здійснено не було. Розрахунок пені проведений позивачем як в позовній заяві , так і в апеляційній скарзі щодо наявності боргу за несплату аліментів за період до 31 січня 2020 року, не дає можливості встановити щомісячну заборгованість по сплаті аліментів, кількість прострочених днів та визначити відповідний розмір пені за кожний місяць. Крім того, факт добровільної сплати аліментів свідчить про відсутність ухилення від сплати аліментів. Нарахування державним виконавцем у лютому 2020 року заборгованості по аліментам, виходячи із середньої заробітної плати у відповідному регіону не є безумовним фактом наявності вини особи у несплаті аліментів. Доводи апеляційної скарги відносно того , що в платежах здійснених відповідачем не зазначено відповідне цільове призначення - сплата аліментів також не свідчить про наявність вини особи у несплаті аліментів. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду у справі № 530/1338/16. Однак висновки, застосовані Верховним Судом у цій справі, не можуть братися до уваги, оскільки обставини у справі не є релевантними. Необхідно зазначити, що обставини у наведеній справі є іншими, зокрема, у ній розглядалося дві позовні вимоги, як про стягнення пені, так і про вирішення спору щодо розміру заборгованості по аліментах, де судами і було вирішено спір щодо розміру заборгованості. В даній справі місцевий суд відмовив у зв`язку з відсутністю вини відповідача у несплаті аліментів. Докази надані відповідачем у справі свідчать про те, що ним добровільно сплачувалися аліменти у частці, визначеній судом, виходячи із його фактичного заробітку , а долучені до матеріалів справи копії квитанцій (більша частина), за 2017, 2018, 2019, 2020 роки містять зазначення призначення платежу як сплата аліментів ( а.с.45-62). У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2020 року. Підстави для зміни розподілу рішення суду в частині судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а позивач звільнена від сплати судового збору, судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок держави. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сабадин Алли Василівни залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя : П.С. Абрамов Судді: С.М. Бондаревська Л.І. Пилипчук