Постанова 4852 № 199/2901/20 (2-а/199/78/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 199/2901/20 (2-а/199/78/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2020 року (головуючий суддя Руденко В.В.) у справі № 199/2901/20 за позовом ОСОБА_1 до головного спеціаліста інспектора з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпропетровської міської ради Новицького Андрія Сергійовича, Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного спеціаліста інспектора з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпропетровської міської ради Новицького Андрія Сергійовича, Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серія ІД №00052164 від 08.01.2020 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, провадження по адміністративній справі закрити. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем -1 процедури розгляду та винесення постанови про адміністративне правопорушення, за твердженням позивача ним не скоєно адміністративного правопорушення. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2020 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП, оскільки факт вчинення ним адміністративного правопорушення доведений відповідачем належними та допустимими доказами. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами, які визначені як підстави заявленого позову. Позивач вказує, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи і безпідставно прийняв в якості належного доказу Експертний висновок №04/03/02-2068 Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, який не може бути поширений на зазначений в оскаржуваній постанові технічний засіб. Також судом не дотримано приписи ст.77 КАС України щодо обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятого ним рішення. Також позивач в зазначає факт направлення постанови про накладення адміністративного стягнення на невірну адресу позивача в якості підстави для визнання протиправною цієї постанови. В судовому засіданні позивач підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, в поданому суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Відповідач-1 (його представник) в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання відполвідач-1 повідомлений судом належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 08.01.2020 інспектором з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Новицьким Андрієм Сергійовичем складено постанову про адміністративне правопорушення серія ІД №00052164 за виявленим фактом порушення ОСОБА_1 (позивач) правила паркування транспортних засобів - неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування. Згідно цієї постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, накладено на позивача штраф в розмірі 300 грн. Підставою винесення постанови слугувало те, що 14.11.2019 о 11.24 год. за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого (вул. Плеханова) (ТРК МОСТ-СІТІ ЦЕНТР передмостова територія), Д1005 транспортним засобом FORD FOCUS д/н НОМЕР_1 здійснено адміністративне правопорушення, а саме: неоплата вартості послуг користування майданчиком для платного паркування, чим порушено абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортного засобу. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з встановленого факту порушення позивачем правил паркування транспортних засобів, а саме: здійснення паркування транспортного засобу та отримання послуг з користування майданчиком для платного паркування без їх сплати. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови. Частиною 1 статті 152-1 КУпАП визначено, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення. Отже, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, полягає у порушенні правил паркування транспортних засобів, зокрема, неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування. У примітці статті 152-1 КУпАП роз`яснено, що під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика). Частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. З матеріалів справи вбачається, що в спірному випадку інспектором з паркування здійснено фотофіксацію обставин правопорушення в кількості 6 фотознімків з часом фіксації з 11:07:25,11:07:37,11:07:41, по 11:24:19, 11:24:30, 11:24:33. При цьому, як зазначено в оскаржуваній постанові, фотозйомка здійснювалася за допомогою технічного засобу LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K80V2. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що оскільки підтвердженням того, що планшетні персональні комп`ютери «LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K80V2» функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, є Експертний висновок №04/03/02-2068 Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а отже ними можливо здійснювати фіксацію порушень в режимі фотозйомки, саме тому інспектором здійснено фіксацію порушення планшетним персональним комп`ютером «LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K80V2». Апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції, що Експертний висновок №04/03/02-2068 Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України може бути прийнятий як належний та достатній доказ на підтвердження правомірності використання зазначеного в оскаржуваній постанові технічного засобу, оскільки, як вірно вказано позивачем, цей Експертний висновок лише встановлює наявність технічної можливості для здійснення певних програмних операцій/алгоритмів і не є документом, який свідчить про державну сертифікацію пристрою як належного технічного засобу фіксації/документації адміністративного правопорушення. Також за змістом цього Експертного висновку №04/03/02-2068 його дія поширюється на досліджені зразки об`єкта експертизи із певними заводськими номерами. В постанові про накладення адміністративного стягнення серія ІД №00052164 від 08.01.2020 міститься загальна назва технічного засобу LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K80V2 без визначення його серійного номеру, тобто без ідентифікації застосованого інспектором технічного пристрою, за допомогою якого здійснено фіксацію правопорушення, а також без даних про сертифікацію даного технічного засобу. Таким чином, факт порушення позивачем правил паркування транспортних засобів, а саме: - неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, не може вважатися зафіксованим в установленому порядку. Приймаючи до уваги, що будь-які інші докази скоєння позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч.1 ст. 152-1 КУпАП, відповідачами не визначені, із матеріалів справи не вбачаються, в спірному випадку в діях позивача відсутній склад такого правопорушення. Наведене вище свідчить, що постанова серії ІД №00052164 від 08.01.2020 про накладення адміністративного стягнення є необґрунтованою, тобто такою, що прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тому не відповідає визначеним у ч.2 ст.2 КАС України критеріям для оцінювання рішення суб`єкта владних повноважень, що є підставою для її скасування. Щодо інших доводів, наведених позивачем, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною, оскільки факт направлення цієї постанови на невірну адресу позивача не впливає на питання правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а необхідність доведення відповідачами не оплати вартості послуг користування майданчиком для платного користування, за встановлених вище обставин не має вирішального значення для висновку суду про протиправність постанови серії ІД №00052164 від 08.01.2020. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлені у справі фактичні обставини є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ІД №00052164 від 08.01.2020 Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. В даному випадку належним захистом порушеного права позивача є скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з`ясуванні обставин справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нового рішення про задоволення позову. За приписами ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже судові витрати, понесені позивачем у вигляді судового збору, підлягають компенсації. Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 420,40 грн., за подачу апеляційної скарги сплачено 630,60 грн., отже, загальний розмір документально підтверджених витрат позивача, а саме: судового збору становить 1051 грн., який відповідно до наведеної вище норми підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Інспекції з питань контролю паркування Дніпропетровської міської ради. Керуючись ст.ст.310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2020 року у справі № 199/2901/20 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати постанову серія ІД №00052164 від 08.01.2020 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 . Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1051 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, оскарженню не підлягає (ст..272, ч.5 ст.328 КАС України). Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко