Постанова Сумський апеляційний суд № 592/965/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року м.Суми Справа №592/965/20 Номер провадження 22-ц/816/1819/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І., у присутності : позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2020 року, ухваленого у складі судді Косолап М.М. у м. Суми, повний текст якого складено 15 липня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, мотивуючи позовні вимоги тим, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року по справі № 14/196-09 визнано незаконними дії державного виконавця та скасовано постанову ВП №28112928 від 05 лютого 2013 року з виконання судового наказу № 14/196-09 від 12 липня 2012 року, оскільки відділ державної виконавчої служби Сумського управління юстиції усупереч п. 7 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про звернення стягнення боргу приватного підприємця на пенсію ОСОБА_1 , що є грубим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Листом державного виконавця від 26 серпня 2014 року повідомлено УПФ України м. Суми про скасування постанови та заявлено вимогу повернути її без виконання. УПФ України м. Суми повернуто скасовану постанову, але не виконано законну вимогу державного виконавця і частково здійснено стягнення з пенсії на суму 7712 грн. Вважав, що УПФ України м. Суми було достовірно відомо, що борги фізичної особи - підприємця не можуть бути стягнуті за рахунок його пенсії, в той же час останнє не звернулося за роз`ясненнями до державного виконавця з приводу законності цієї постанови та не повернуло її без виконання. Вказував, що відповідач протягом 17 місяців з квітня 2013 року до серпня 2014 року безпідставно та протиправно вчиняв стягнення коштів з пенсії у загальній сумі 7712 грн, які не повернув чим заподіяв йому майнову шкоду. Зазначав, що у зв`язку з порушенням відповідачем його прав і свобод, посилаючись на постанови Верховного Суду та практику ЄСПЛ у відшкодування моральної шкоди просив стягнути 500000 грн. Вимогу обґрунтовував умисністю та цинізмом дій та бездіяльністю відповідача, більш ніж 7- річного порушення його прав та невиконання обов`язків. Просив: визнати протиправними рішення, бездіяльність, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за безпідставним виконанням незаконних вимог державного виконавця та невиконанням своїх обов`язків, встановлених імперативними вимогами ст.ст. 46, 49, 107, 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо своєчасної виплати нарахованої пенсії та неповернення у встановлені строки безпідставно стягнутих коштів з пенсії, що свідчить про невиконання імперативних вимог норм прямої дії ст.ст. 19, 68 Конституції України; забезпечити виконання норм прямої дії ст. 3 Конституції України щодо головного обов`язку держави - захистити права та інтереси пенсіонера Збройних Сил України від порушень з боку відповідача - органу державної влади, його посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду у судовому засіданні заявленого позову та визнати невчинення відповідачем імперативно встановлених вимог з повернення безпідставно стягнутих коштів - встановленою, а також що заборонена законодавством непряма дискримінація громадянина похилого віку в соціальному забезпеченні, належним володінням відповідного майна - пенсійних коштів мала місце, а доказ про їх відсутність покласти на відповідача; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на його користь на відшкодування завданої шкоди згідно розрахунку ціни позову 88763,19 грн, яка складається з: безпідставно стягнутих коштів в сумі 7712 грн, пені, виходячи з розміру 120 відсотків річних від простроченої суми облікової ставки НБУ - 59326,6 грн, розміру інфляційних 20567,79 грн, розміру 3% річних за 2015 - 2019 роки - 1156,8 грн, відповідно до вимог ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України завдану моральну шкоду згідно належного обґрунтування зазначеного в позові 500000,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог станом на 23 червня 2020 року) (а.с. 208-211), перерахувавши кошти на рахунок позивача; застосувати в рішенні вимоги ст. 614 ЦК України за якою обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії та бездіяльності покласти на відповідача, встановити відповідачу згідно ч. 3 ст. 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення суду триденний строк, наведені Рішення ЄСПЛ, КСУ, ВС, вимоги ст. 129-1 Конституції України щодо судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення і визначити строк його подання. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом протиправно допущено до участі у судовому засіданні представника Головного УПФ України в Сумській області за довіреністю, оскільки з 01 січня 2020 року виключно адвокат здійснює представництво особи в суді. Зазначав, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року визнано незаконними дії державного виконавця при винесенні постанови ВП №28112928 від 05 лютого 2013 року про звернення стягнення на його пенсію та скасовано вказану постанову. Проте, відповідачем не повернуто стягнуті з його пенсії кошти в сумі 7712 грн , тому суми коштів, безпідставно стягнуті органами Пенсійного фонду з фізичних осіб, підлягають поверненню з одночасною сплатою нарахованої на цю суму пені, що визначаються виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ. Вказував, що судом не виконано головний обов`язок держави утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина та завдання цивільного судочинства, чим порушено його конституційне право на володіння належним йому майно коштами пенсії. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта , який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. За приписами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що у провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (№592/4622/17, провадження 2-а/592/301/17). У вказаній справі постановою Верховного Суду від 12 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 травня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року скасовано, а провадження у справі закрито, оскільки заявлений позивачем позов про стягнення з управління завданої йому матеріальної та моральної шкоди не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. У зв`язку із цим позивач звернувся з позовом до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області в порядку цивільного судочинства і докази у вказаній справі за клопотанням позивача досліджені місцевим судом при розгляді цивільної справи. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи , що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплату якої здійснює відповідач (т. 1, а.с. 8). Рішенням Господарського суду Сумської області з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь КУ Сумська міська клінічна лікарня № 1 стягнуто кошти у розмірі 57984,08 грн. На виконання рішення суду, яке набрало законної сили, 12 липня 2011 року Господарським судом Сумської області видано наказ №14/196-09 про стягнення вказаної суми коштів, який направлений для виконання до відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції. 05 лютого 2013 року у виконавчому провадженні ВП №28112928 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Ліфер О.М. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію, інші доходи боржника, відповідно до якої стягнуто з ОСОБА_1 на користь стягувача (КУ «Сумська міська клінічна лікарня №1») 57984 грн 08 коп., виконавчий збір у розмірі 581 грн 32 коп., всього 63785 грн 40 коп.; стягнення з пенсії проводити в розмірі 20%, що належить до виплати боржнику щомісячно після відрахувань податків. При утриманні коштів із пенсії дотримуватися порядку розподілу грошових сум на підставі ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Утримані кошти заборгованості, виконавчому збору та витратам на проведення виконавчих дій перераховувати за банківськими реквізитами відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції. Зазначена постанова направлена для виконання до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах і у період з квітня 2013 року по серпень 2014 року включно відраховано з пенсії ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 7712,01 грн (т. 1, а.с. 47). 03 березня 2013 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах з приводу не виконання вимог постанови державного виконавця щодо проведення утримань з його пенсії (т. 1, а.с. 44). На звернення позивача, листом від 19 березня 2013 року управління Пенсійного фонду України в м. Сумах повідомило ОСОБА_1 про законність своїх дій щодо стягнення суми боргу з його пенсії, оскільки на момент його звернення в управлінні відсутні відомості про визнання постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 05 лютого 2013 року ВП №28112928 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника неправомірною чи її скасування, відсутні законні підстави для невиконання (т. 1, а.с. 53). З повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вбачається, що 22 липня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( т.1 а.с.10). Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року у справі № 14/196-09 визнано незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції при винесенні постанови ВП № 28112928 від 05 лютого 2013 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інші доходи боржника; скасовано постанову ВП № 28112928 від 05 лютого 2013 року, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інші доходи боржника. Зобов`язано відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції закрити виконавче провадження за постановою ВП №28112928 відносно ОСОБА_1 . Ухвала мотивована тим, що державним виконавцем у порушення ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» було самостійно замінено боржника у виконавчому провадженні з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ( т.1 а.с.56-57). 26 серпня 2014 року начальником відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції П`ятницею С.М. у виконавчому провадженні ВП №28112928 винесено постанову про скасування процесуального документу, якою скасовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інші доходи боржника від 05 лютого 2013 року, що видав ОСОБА_2 при примусовому виконанні наказу № 14/196-09, виданого 12 липня 2011 року Господарським судом Сумської області про стягнення заборгованості у розмірі 67729,37 грн (т. 1, а.с. 55). 26 серпня 2014 року державний виконавець Патик А.Ф. головному бухгалтеру УПФУ в м. Сумах направила листа №51, у якому посилаючись на скасування судовим рішенням постанови державного виконавця, просила повернути без виконання постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05 лютого 2013 року (т. 1, а.с. 48,100). 25 березня 2016 року позивач звертався до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо повернення безпідставно стягнутих з його пенсії коштів у розмірі 7712,01 грн. Листом від 30 березня 2016 року №143/С Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області повідомило ОСОБА_1 , що починаючи з квітня 2013 року по вересень 2014 року з його пенсії проводилися стягнення відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 05 лютого 2013 року ВП №28112928. Загальна сума, яка підлягала стягненню згідно за постановою, складає 63785,40 грн. З пенсії стягнуто 7712,01 грн Зазначена сума коштів була перерахована на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції. Позивача повідомлено, що з питання повернення сум, які були стягнені та зараховані на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби, йому необхідно звертатися виключно до відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (т. 1, а.с. 51). Вподальшому , позивач неодноразово звертався до відповідача із письмовими заявами про повернення йому утриманих коштів, але в задоволенні його заяв було відмовлено. В той же час, з листа Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м.Суми Головного територіального управління юстиції в Сумській області вбачається, що грошові кошти утримані зі ОСОБА_1 на виконання судового наказу , які були зараховані до державного бюджету як виконавчий збір у сумі 671 грн.39 коп. перераховані останньому відповідно до платіжного доручення від 22 травня 2017 року № 1655, а кошти, які були перераховані стягувачу за виконавчим провадженням КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 1 « боржнику ОСОБА_3 не повертались через відсутність правових підстав. ( т.1 а.с.68). ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав ту обставину, що йому повернуті кошти у сумі 671 грн.39 коп., але залишок утриманих з пенсії коштів йому не повернуто. Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 22 червня 2016 року (справа №592/2315/16-а, провадження №2-а/591/271/16) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 травня 2016 року та 26 травня 2016 року В іншій частині - відмовлено. Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказував, що невиконанням вимог про повернення безпідставно стягнутих коштів йому завдана матеріальна шкода, просив стягнути з відповідача кошти з урахуванням інфляції та пені в сумі 63631,88 грн, стягнути моральну шкоду 31800,00 грн, а усього 95431,88 грн,.( т.1 а.с.218-220). Судовим рішенням установлено, що оскільки постанова державного виконавця на момент виконання була чинною та підлягала виконанню, а в подальшому постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника від 05 лютого 2013 року - скасована, управлінням Пенсійного фонду України в м. Сумах правомірно відраховувались кошти з пенсії позивача по вищезазначеній постанові ( т.1 а.с.218-219). Крім того, у вищезазначеному судовому рішенні існує посилання на постанову Зарічного районного суду м.Суми від 4 березня 2015 року ( справа № 592/11282/14-а), якою було відмовлено позивачу ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Сумах про визнання неправомірними дій відповідача про відрахування з його пенсії коштів на виконання постанови державного виконавця про звернення стягнення на пенсію боржника за виконавчим провадженням, стягнення утриманих коштів, інфляційних збитків, 3% річних та моральної шкоди. Дана постанова була переглянута Харківським апеляційним адміністративним судом і ухвалою суду від 20 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення , а постанову Зарічного районного суду м.Суми залишено без змін. На підставі частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав вважати, що утриманні з пенсії позивача 7712,01 грн є сумою коштів, безпідставно стягнених саме органами Пенсійного фонду. А відтак не встановлено обставин, які б указували на можливість їх стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 з урахуванням пені , як передбачено ч.3 ст. 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), на яку посилається позивач. Також суд обґрунтовано виходив з недоведеності та відсутності підстав для визнання протиправними рішення, бездіяльності, дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за безпідставним виконанням незаконних вимог державного виконавця та невиконанням своїх обов`язків, встановлених імперативними вимогами ст. 46, 49, 107, 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», щодо своєчасної виплати нарахованої пенсії та неповернення у встановлені строки безпідставно стягнутих коштів з пенсії, що свідчить про невиконання імперативних вимог норм прямої дії ст. 19, 68 Конституції України; забезпечення виконання норм прямої дії ст. 3 Конституції України щодо головного обов`язку держави - захистити права та інтереси пенсіонера Збройних Сил України від порушень з боку органу державної влади, його посадових і службових осіб шляхом визнання невчинення імперативно встановлених вимог з повернення безпідставно стягнутих коштів - встановленою, а також що заборонена законодавством непряма дискримінація громадянина похилого віку в соціальному забезпеченні, належним володінням відповідного майна - пенсійних коштів мала місце. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що вказана вимога є похідною від вимог про визнання протиправними рішень, бездіяльності, дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у задоволенні яких відмовлено. Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині перерахування коштів на рахунок позивача; встановлення відповідачу на виконання рішення суду триденного строку та зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення з визначенням строку його подання, оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.124 Конституції України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року,( чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами 1, 3 ст 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження», підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправними рішення, бездіяльність, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за безпідставним виконанням незаконних вимог державного виконавця та невиконанням своїх обов`язків, встановлених імперативними вимогами ст. 46, 49, 107, 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Згідно з положеннями ст. 49 Закону Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Статтею 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлена відповідальність Пенсійного фонду, його органів та посадових осіб за порушення у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до частин 1 та 3 вказаної статті Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. Суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України. Згідно з ч. 1 ст. 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках. Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, як правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, виникли з приводу виконання постанови державного виконавця від 05 лютого 2013 року у виконавчому провадженні ВП № 28112928 і регулюються положеннями ч.2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ч.ч. 1, 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», чинної на час виникнення спірних правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, на виконання постанови державного виконавця ВП №28112928 від 05 лютого 2013 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника, у період з квітня 2013 року по серпень 2014 року включно з пенсії ОСОБА_1 утримано грошові кошти у загальному розмірі 7712,01 грн, які перераховувалися на депозитний рахунок виконавчої служби. Постанова державного виконавця від 05 лютого 2013 року ВП №28112928 містила вказівку про перерахування утриманих коштів заборгованості, виконавчому збору та витратам на проведення виконавчих дій за банківськими реквізитами відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем відрахування з пенсії ОСОБА_1 здійснювалися законно на підставі постанови державного виконавця від 05 лютого 2013 року у виконавчому провадженні №28112928, відтак відсутня вина органу пенсійного фонду у невиплаті пенсії у повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача не підлягають стягненню кошти в сумі 7712 грн., пеня виходячи з 120 відсотків річних від простроченої суми - 59326, грн, розмір інфляційних 20567,79 грн, 3% річних за 2015-2019 - 1156,8 грн, а всього матеріальної шкоди на суму 88763,19 грн. Колегія суддів вважає помилковим і посилання апелянта як на обґрунтування своїх позовних вимог на ч.3 ст.107 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», оскільки даною нормою права передбачена відповідальність органів Пенсійного фонду у випадку безпідставного стягнення ними коштів з юридичних і фізичних осіб, в той же час, утримання з пенсії позивача проводились не на виконання рішення органу Пенсійного фонду, а на виконання постанови державного виконавця і керівник Головного управління Пенсійного фонду України в м.Сумах не наділений був повноваженнями визнавати законність чи незаконність постанови державного виконавця. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно з ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Враховуючи положення пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. В той же час , дії відповідача в частині відрахування з пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця ВП № 28112928 від 5 лютого 2013 року неправомірними не визнавались, оскільки постанова державного виконавця на момент виконання була чинною та підлягала виконанню. В своїх усних поясненнях позивач в обґрунтування своїх позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо неповернення йому утриманих коштів, посилався і на ч.1 ст. 1212 ЦК України відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правової підстави ( безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте , згодом відпала. В той же час, колегія суддів вважає, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не є особою, яка набула майно позивача, а лише як орган виконавчої влади на виконання постанови державного виконавця здійснював відрахування з пенсії позивача і кошти зараховувались на депозитний рахунок виконавчої служби, які вподальшому зараховувались до державного бюджету як суми виконавчого збору та перераховувались стягувачу за виконавчим провадженням. Таким чином відсутні підстави для визнання неправомірними дій відповідача щодо неповернення позивачу утриманих сум та стягнення цих сум з нього на користь позивача. Також колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що позивач в своїх поясненнях визнавав, що судовий наказ Господарського суду Сумської області про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь КУ Сумська міська клінічна лікарня № 1 коштів у розмірі 57984,08 грн. ні в примусовому ні в добровільному порядку не виконано, оскільки вважає, що стягувач також винен йому кошти за покращення орендованого майна, але рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні цих позовних вимог було відмовлено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і про відмову у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про визнання протиправними рішень, бездіяльності, дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у задоволенні яких відмовлено. Крім того, за умов відсутності наявності шкоди, протиправності дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, підстави для виникнення зобов`язання відшкодування моральної шкоди відсутні. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо безпідставного допущення місцевим судом до участі у справі, представників відповідача які не є адвокатами. Так, відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. З аналізу змісту зазначених положень процесуального законодавства вбачається, що допуск уповноважених осіб органів державної влади чи місцевого самоврядування до участі у справі та можливість вчинення ними процесуальних дій у порядку самопредставництва можливий у разі визначення їх прав діяти від імені органу державної влади чи місцевого самоврядування у відповідному документі, що визначає їх правовий статус (закон, положення про орган, структурний підрозділ, трудовий договір (контракт), посадова інструкція тощо). Аналогічний підхід слід застосовувати і до самопредставництва юридичних осіб. При цьому підпунктом 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року, врегульовані питання представництва, а наведеним Законом № 390-ІХ і зміненою статтею 58 ЦПК України - самопредставництва, в якому особа не представляє відповідний державний орган, а бере участь у справах від імені цього органу. З матеріалів справи вбачається , що відзив на позов від імені відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області було подано представником ОСОБА_4 . На підтвердження своїх повноважень діяти від імені відповідача ОСОБА_5 було надано витяг з Положення про юридичне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , затвердженого наказом № 15 від 06.03.2019 року відповідно до якого , зокрема і головні спеціалісти юрисконсульти юридичного управління можуть представляти інтереси Головного управління в місцевих та апеляційних судах, Верховному суді з усіма правами та обов`язками позивача, відповідача, третіх осіб, потерпілого, цивільного позивача, представника юридичної особи щодо якої здійснюється кримінальне провадження, в тому числі подавати та підписувати процесуальні документи, зокрема, відзиви, заяви , клопотання, апеляції та касаційні скарги . Також з наданих суду копії наказів №59-ос від 3.09.2018 року та № 17-ос від 07.03.2019 року вбачається, що ОСОБА_5 призначена на посаду головного спеціаліста юрисконсульта відділу представництва інтересів Фонду в судах та інших органах юридичного управління ( т.1 а.с. 104-114). Головним спеціалістом-юрисконсультом відділу представництва інтересів в судах та інших органах юридичного управління головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Іваницькою А.С. на підтвердження своїх повноважень діяти від імені фонду було надано копію довіреності та витяг з Положення про юридичне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , затвердженого Наказом № 15 від 06.03.2019 року з яких вбачається, що вона за своїми посадовими обов`язками має право представляти інтереси відповідача ( т.1 а.с.214-216). Таким чином , посадові особи відповідача у справі були уповноважені діяти від його імені в порядку самопредставництва, оскільки це їх право було визначено у відповідному Положенні, а отже доводи апеляції про безпідставність допущення місцевим судом до участі у справі в якості представників посадових осіб відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є безпідставними і не заслуговують на увагу. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. РішенняКовпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 28 вересня 2020 року. Головуючий - О.І. Собина Судді: Т.А.Левченко С.Г.Хвостик