Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/12489/19

Справа № 308/12489/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 вересня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Готри Т.Ю., суддів Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю., за участі секретаря судових засідань Микуляк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2019 року, ухвалене суддею Бедьо В.І., в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Ужгородський МВ ДВС, відділ ДВС, орган державної виконавчої служби) про зняття арешту із майна. Позов обґрунтовано тим, що згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2013 в Ужгородському МВ ДВС знаходився на виконанні виконавчий лист цього суду у справі № 712/22934/12 від 15.10.2013 про стягнення з нього і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 233 077,79 гривень. На підставі цього виконавчого листа відділом ДВС неодноразово відкривалися і завершувалися виконавчі провадження, а саме: № 4467735 від 10.09.2014, № 44677435 від 19.09.2014, № 48962060 від 09.10.2015 та № 52321933 від 26.09.2016. 25 жовтня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт його майна (коштів), а 29 липня 2017 року - винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу банку. У зв`язку з добровільним урегулюванням зі стягувачем своїх боргових зобов`язань, без проведення органом державної виконавчої служби будь-яких дій по примусовому стягненню боргу, він 16.09.2019 письмово звернувся до Ужгородського МВ ДВС про надання йому копій постанов про відкриття і завершення зазначених вище виконавчих проваджень з одночасним проханням зняти арешт і розшук належного йому майна, в тому числі на належний йому на праві власності автомобіль марки «Шкода Фабія», номерний знак НОМЕР_1 . Однак листом начальника цього органу ДВС за № 60865 від 04.10.2019 отримав відмову у знятті арешту з належного йому майна з підстав не сплати ним виконавчого збору і витрат виконавчого провадження під час виконання виконавчого листа № 712/22934/12 від 15.10.2013. Уважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки відділом ДВС не здійснювалось жодних примусових заходів по даному виконавчому провадженні, а відтак, є відсутніми правові підстави для стягнення з нього виконавчого збору і не знаття арешту з належного йому майна. Просив зняти арешт із всього належного йому майна, який був накладений Ужгородським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на підставі постанови від 25.10.2016 у виконавчому провадженні № 52321933 від 26.09.2016, у тому числі з належного йому на праві власності автомобіля «Шкода Фабія», реєстраційний номер НОМЕР_1 . У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до суду нову позовну заяву до АТ «Райффайзен Банк Аваль», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, з аналогічним змістом та вимогами першої позовної заяви на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду без дати, яка в матеріалах справи відсутня. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк Аваль», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про зняття арешту із майна. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 грудня 2019 року позовну заяву задоволено. Знято арешт майна, що належить ОСОБА_1 , який накладений постановою старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Саліховою М.І. від 25.10.2016 у виконавчому провадженні № 5231933 від 26.09.2016. В апеляційній скарзі Ужгородський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції /м. Івано-Франківськ/ (правонаступник Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області) просив скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Посилався апелянт на те, що на виконанні Ужгородського МВ ДВС перебувало виконавче провадження № 48962060 з примусового виконання виконавчого листа № 712/22934/12 виданого 15.10.2013 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 235 441,13 гривень. Зазначав, що 10 вересня 2014 року державним виконавцем були винесені: постанова про відкриття виконавчого провадження, з одночасним наданням боржнику строку для добровільного виконання не пізніше 17.09.2014, та постанова про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження. Оскільки боржником добровільно не було виконано рішення суду, 17.09.2014 державним виконавцем розпочато примусові дії по його виконанню і, як наслідок, винесено постанову про стягнення з нього виконавчого збору, який у подальшому після повторного надходження до органу ДВС цього ж виконавчого листа на позивача не накладався і з нього не стягувався. Водночас 18.09.2014 державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника, яку було надіслано для виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк», а 19.09.2014 - постанову про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук автомобіль «Шкода Фабія», номерний знак НОМЕР_1 . При цьому 25.12.2014 виконавчий лист було повернуто стягувачеві, який на протязі 2015-2016 років повторно пред`являвся до виконання в Ужгородський МВ ДВС. Звертав увагу, що оскільки ОСОБА_1 не сплачено виконавчого збору, тому і правових підстав для зняття арешту з його майна в органу державної виконавчої служби немає. Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду Готри Т.Ю. від 26.02.2020 поновлено Ужгородському МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції строк на апеляційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.12.2019. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилався на її безпідставність, оскільки органом ДВС при неодноразовому відкритті виконавчих проваджень ні разу не здійснювалися примусові заходи по його виконанню, а відтак, є відсутніми підстави для стягнення з нього виконавчого збору. Наголошував, що 29.07.2017 державним виконавцем виносилась постанова про повернення даного виконавчого листа стягувачеві, що вкотре свідчить про не здійснення Ужгородським МВ ДВС жодних дій з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого документу, та ним добровільно, самостійно без участі органу державної виконавчої служби зі стягувачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» урегульовано боргові зобов`язання і відповідні докази з цього приводу надавалися відповідачу, однак були залишені ним поза увагою. На його думку, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ільчук І.М. апеляційну скаргу не визнав, просив таку залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Позивач ОСОБА_1 , представник відповідача АТ «Райффайзен Банк Аваль» та представник третьої особи Ужгородського МВ ДВС у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ільчук І.М., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2013 у цивільній справі № 712/22934/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діяла Закарпатська обласна дирекція ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто з останніх по кредитному договору № 014/4041/73/39688 від 01.07.2008 заборгованість у розмірі 233 077,79 гривень. На виконання цього рішення суду було видано виконавчий лист за № 712/22934/12 від 15.10.2013 (а.с.9). Постановою головного державного виконавця МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції Роман В.Я. від 10.09.2014 було відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа та надано боржнику ОСОБА_1 у строк до 17.09.2014 самостійно його виконати (а.с.56). 10.09.2014 постановою цього ж державного виконавця було накладено арешт на все належне боржнику ОСОБА_1 майно та оголошено заборону на його відчуження (а.с.57). 17.09.2014 постановою головного державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МУЮ Роман В.Я., внаслідок не виконання самостійно боржником ОСОБА_1 виконавчого листа у наданий до 17.09.2014 строк, з останнього було стягнуто виконавчий збір у розмірі 23 544,11 гривень, а наступного ж дня цим виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , які розміщенні на рахунках Закарпатської філії ПАТ «ПриватБанк» (а.с.58, 59). 19.09.2014 постановою головного державного виконавця Роман В.Я. оголошено у розшук належний боржнику ОСОБА_1 автомобіль марки «Шкода Фабія Комбі», номерний знак НОМЕР_2 (а.с.60). 25.12.2014 зазначеним державним виконавцем через не авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій винесено постанову про повернення виконавчого листа № 712/22934/12 від 15.10.2013 стягувачеві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.61). Згодом за даним виконавчим листом відкривалися виконавчі провадження № 48962060 від 09.10.2015, № 52321933 від 26.09.2016, за якими виконавчий документ повертався стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» через не авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій та не виявлення належного боржникові ОСОБА_1 майна відповідно до довідок реєструючих установ (а.с.62, 66, 67, 69). З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з урегулюванням боргових зобов`язань зі стягувачем 16.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з заявою про надання йому постанов про завершення виконавчих проваджень № 4467735 від 10.09.2014, № 44677435 від 19.09.2014; № 48962060 від 09.10.2015 і № 52321933 від 26.09.2016, про зняття арешту та розшуку належного йому майна, а саме автомобіля марки Шкода Фабія, номерний знак НОМЕР_1 (а.с.10). З листа начальника вказаного відділу № 60865 від 04.10.2019 слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту із його майна через не сплату ним виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно з завершеним виконавчим провадженням з виконання виконавчого листа № 712/22934/12 від 15.10.2013 (а.с.11). Задовольняючи позов місцевий суд керувався тим, що право власності є непорушним і відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, розпорядження своїм майном та згідно з приписами ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому суд дійшов переконання, що матеріали справи не містять відомостей про вжиття заходів примусового виконання виконавчого листа № 712/22934/12 від 15.10.2013, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а тому в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа державний виконавець повинен був одночасно зняти арешт з належного ОСОБА_1 майна. Проте з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів у повній мірі погодитися не може з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», на яку послався місцевий суд, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Матеріалами справи установлено, що з вимогою про визнання права власності на майно ОСОБА_1 до суду не звертався. До того ж він є стороною виконавчого провадження, а саме боржником. Згідно з ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Положеннями ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Однак ОСОБА_1 до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, не звертався. Крім того, суд першої інстанції знімаючи арешт з належного ОСОБА_1 майна, накладеного постановою старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Саліховою М.І. від 25.10.2016 у виконавчому провадженні № 52321933 від 26.09.2016, залишив поза увагою про чинність цієї постанови (протилежного матеріали справи не містять). Також із матеріалів справи вбачається наявність аналогічних постанов про накладення арешту на належне ОСОБА_1 майно в інших виконавчих провадженнях за цим же самим виконавчим документом, а саме: від 10.09.2014 ВП № 44677435, від 09.10.2015 ВП № 48962060 (а.с.57, 63). Приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час здійснення виконавчого провадження № 44677435 від 10.09.2014) передбачено, що відкриваючи виконавче провадження державний виконавець у постанові вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Положеннями ст. ст. 27, 28 даного Закону констатовано, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення, та в разі невиконання боржником рішення майнового характеру, у строк установлений ч. 2 ст. 25 зазначеного Закону для самостійного виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі, зокрема 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. При цьому в такому розмірі виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання, в тому числі шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача, і постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, а при наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавця виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім випадків, зокрема нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження) арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. За змістом п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. З огляду на зазначене при наявності не сплаченого ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 23 544,11 грн, відповідно до постанови головного державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МУЮ Роман В.Я. від 17.09.2014 (а.с. 58), правових підстав для зняття арешту з його майна немає. Окрім цього, Банк не може відповідати за позовом ОСОБА_1 про зняття арешту з усього належного йому майна, накладеного постановою старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Саліховою М.І. від 25.10.2016 у виконавчому провадженні № 5231933 від 26.09.2016, оскільки відповідачем такий арешт не накладався. Зазначена обставина вказує на безпідставність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Банку, оскільки доводи позовної заяви зводяться до неправомірності дій третьої особи, яка не є стороною у справі, а не відповідача. Відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. А тому, за відсутності доказів порушення прав позивача відповідачем та відсутності спору між сторонами, у позові ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк Аваль», 3-ї особи Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про зняття арешту з майна - слід відмовити. Отже, з урахуванням наведеного рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області 1 152,60 грн судових витрат, понесених по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, які документально підтверджені. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2019 року - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про зняття арешту з майна - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 1 152,60 грн судових витрат, понесених по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 вересня 2020 року. Суддя-доповідач Судді