Постанова Харківський апеляційний суд № 643/13975/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року м. Харків Справа № 643/13975/19 Провадження № 22-ц/818/1954/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кругової С.С., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., Учасники справи : Позивач: ОСОБА_1 , Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2019 року, увалене суддею Горбуновою Я.М., у цивільній справі за позовом про визнання права власності на ј частину у праві спільної сумісної власності на квартиру,- в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею ј частину у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що значиться в спільній сумісній власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 1994 р. виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду №5-94-10095. Позов мотивований тим, що вищевказана спірна квартира №105 була приватизована та значиться на праві спільної сумісної власності за сторонами на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.01.1994. вказує, що з відповідачами має складні стосунки та питання щодо визначити частки в добровільному порядку не вирішене, тому просила виділити їй у власність ј частину квартири як одному із співвласників. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2019 року позов задоволено. Визначено частку позивача у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнавши, що ОСОБА_1 належить 1/4 частина вказаної приватизованої квартири. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки, спірна квартира була приватизована чотирьома особами, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 03 січня 1994 р., видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонд, тому доля кожного повинна складати ј частини, так як між сторонами не було домовленості про визначення часток і інше не встановлено законом. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовну в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права з недоведеністю обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що визначення ідеальної частки в праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі не має самостійного правового значення і є по суті визнанням юридичного факту, на якому можуть гуртуватися інші позовні вимоги, які на розгляд суду не заявлялися. Тому, оскільки позивач не заявляла вимог про виділ у натурі частки із квартири або поділ між сторонами майна, то відсутні правові підстави для застосування ст.370 чи 372 ЦК України і у задоволенні позову слід відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просила залишити її без задоволення як безпідставну, оскільки рішення суду в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства. Також, наводить доводи позову. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .(а.с.8) 23 серпня 2006 році позивач уклала шлюб з ОСОБА_8 у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану №1 Харківського управління юстиції, актовий запис №1598. Прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_1 , дружини - ОСОБА_1 . (а.с.10) 27.05.2013 р. рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27.05.2013 р. шлюб між сторонами було розірвано. (а.с.11) 12 січня 2018 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 у Московському районному у місті Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №28. Прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_11 , дружини - ОСОБА_11 . (а.с.12) Вирішуючи спір, колегія суддів виходить із принципу непорушності права власності (стаття 41 Конституції України стаття 321 ЦК України). Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Предметом позову у цій справи є вимоги ОСОБА_1 про визначення ідеальної частки в спільній сумісній власності. При цьому позивач не ставить вимог про виділення часток в натурі. Відповідно до частин першої-третьої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Пленум Верховного Суду України у постанові № 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказав, що приватна власність громадян, як одна із рівноправних форм власності охороняється законом, її захист здійснюється судом. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна (п. 5 Постанови). Зі змісту позовної заяви вбачається, що її позовні вимоги пов`язані з неприязними відносинами з відповідачами та ускладення можливості в повній мірі користуватись своїм майном. У цьому вона вбачає порушення своїх прав. У зв`язку з викладеним, враховуючи те, що позивач не ставить питання про виділення своєї частки в натурі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість визначити (встановити, визнати) розмір часток сторін у праві власності на квартиру. Законом це не заборонено. В такому випадку, результатом задоволених позовних вимог є трансформація спільної сумісної власності у спільну часткову з визначенням розміру ідеальних часток без їх виділення в натурі. Доводи апеляційної скарги про неможливість подання відзиву через відсутність повідомлення про розгляд справи судова колегія відхиляє, оскільки справа була розглянута судом першої інстанції в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи. Що стосується неправильного висновку суду про задоволення позову та визначення за позивачем ј частки в квартирі, то ці доводи відповідача є помилковими, оскільки спосіб захисту обрано позивачем і судом в межах заявлених позовних вимог визначено частку позивача у спільній сумісній власності. Звернення з позовом про виділ частки або поділ квартири в натурі є правом позивача, а не його обов`язком. Отже, аргументи апеляційної скарги не містять доводів щодо незгоди з розміром таких часток, а лише зводяться до хибного твердження про неможливість в законному порядку визначити частки у спільному сумісному майні. Такі доводи не можуть бути визнані підставою для скасування рішення суду, оскільки суперечать конституційному принципу непорушності права власності. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий С.С. Кругова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук