Постанова 4851 № 520/10137/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 р.Справа № 520/10137/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. позивача ОСОБА_1 представника апелянта Билень І.М. представника відповідача Прокопчук Я.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.11.19 року по справі № 520/10137/19 за позовом ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих(розпорядників майна, керуючих санацією,ліквідіторів) , Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконними та скасування наказу і рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), в якому просив суд: - визнати протиправними дії територіального органу Міністерства юстиції України - Головного територіального управління у Харківської області - з внесення до Акту позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 07.06.2019р. №26 недостовірних відомостей про порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 приписів абз.3 ч.2, ч.9 ст.41, ч.3 ст.98 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час виконання арбітражним керуючим ОСОБА_1 обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш»; - визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 23 липня 2019 року у частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого; - визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 06.08.2019р. №2426/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 »; - зобов`язати Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва №1022 від 30.05.2013р. про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого арбітражному керуючому ОСОБА_1 , та забезпечити виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запису про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого №1022 від 30.05.2013р, виданого арбітражному керуючому ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що надані ним під час перевірки документи та пояснення належним чином спростовують висновки, що містяться в Акті перевірки, про порушення позивачем приписів закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі по тексту закон про банкрутство) під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш», зокрема, щодо подання звітності комітету кредиторів та укладення договору оренди майна банкрута та додаткових угод до нього. Стверджував, що під час виконання повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш») керувався вимогами чинного законодавства та вживав необхідних заходів з метою захисту інтересів боржника та кредиторів, зокрема, збереження майна банкрута, що свідчить про добросовісне виконання своїх обов`язків, а тому у Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих були відсутні підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Крім того, зазначав, що Міністерством юстиції України порушено процедуру анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, а саме, державним органом з питань банкрутства (Міністерством юстиції України ) не приймалося рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення, що є однією з підстав для анулювання свідоцтва арбітражного керуючого. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконними та скасування наказу і рішення - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 23 липня 2019 року у частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво Міністерства юстиції України про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1022 від 30.05.2013р.) дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 06.08.2019 р. №2426/5 «про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)", виданого ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва №1022 від 30.05.2013р. про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого арбітражному керуючому ОСОБА_1 , та забезпечити виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією. ліквідаторів) України запису про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого №1022 від 30.05.2013р. виданого арбітражному керуючому ОСОБА_1 . В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Апелянт, Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, у представник апелянта в апеляційній скарзі зазначає, що згідно наданих Ліквідатором ОСОБА_1 звітів за 2017 - 2018 рр., частина майна ПАТ «Ковельсільмаш» передана в оренду третім особам. При цьому, надсилаючи кредиторам звіти Ліквідатор не надає підтверджуючих документів щодо доходів боржника. Зокрема, Ліквідатор не надає кредиторам жодної інформації про те, яке саме майно передане в оренду, чи входить туди нерухомість, кому та за яку суму таке майно передане в користування. Згідно наданих звітів, не вбачається, що ця оренда є вигідною для боржника та здійснюється в його інтересах та інтересах кредиторів. З січня 2017 року до березня 2018 року сума надходжень від оренди була мінімальною, а починаючи з квітня 2018 року сума коштів, отриманих від оренди, є практично рівноцінною сумі витрат на охорону майна ПАТ «Ковельсільмаш», що означає, що об`єкти ПАТ «Ковельсільмаш» здаються в оренду без отримання прибутку, який мав би спрямовуватись на погашення вимог кредиторів боржника (звертаємо увагу, що при цьому саме боржник, а не орендарі, сплачує за охорону і переданих в оренду об`єктів). Сума оренди відрізняється з місяця в місяць, а за деякі місяці взагалі становить 0,00 гривень. Представник апелянта вважає, що ненадання Ліквідатором відповідей на запити є зухвалим ігноруванням вимог кредиторів та призводить до порушення їхніх прав та інтересів і позбавляє кредиторів права на отримання достовірної, правдивої та повної інформації про хід ліквідаційної процедури. Також представник апелянта звертає увагу, що у звіті № 10/02 від 22.01.2019 року за грудень 2018 року, Ліквідатор звітує перед кредиторами про понесення витрат на оплату послуг архіваріуса в сумі 84 500,00 гривень. При цьому Ліквідатором не додано до звіту жодних пояснень та жодних документів, на підставі яких здійснено оплату. Факт понесення Ліквідатором таких значних витрат насторожує та викликає недовіру і підозри в нецільовому використанні коштів Боржника, оскільки в жовтні 2017 року Ліквідатор вже оплатив архіваріусу послуги на суму 75 000,00 гривень. Також представник апелянта зазначає, що витрати по оплаті послуг архіваріуса не були предметом розгляду на комітеті кредиторів. Ліквідатор на власний, розсуд і за власним бажанням приймає рішення та розпоряджається коштами боржника, чим завдає прямих матеріальних збитків боржнику та кредиторам. При цьому, Ліквідатор звітує лише формально, оскільки з його звітів встановити реальний фінансовий стан боржника, витрати та надходження, їх достовірність та доцільність є неможливим. Ліквідатор вводить кредиторів в оману, не додаючи до звіту всіх пояснень та підтверджуючих документів, а на законні та обґрунтовані запити кредиторів, як вже зазначалось вище, Ліквідатор не відповідає. На думку представника апелянта, Ліквідатор зухвало ігнорує інтереси кредиторів та не сумлінно виконує свої обов`язки, порушуючи ч. 9 ст. 41 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такі дії ліквідатора є зловживанням процесуальними правами, оскільки ускладнюють реалізаі іншими учасниками процесу своїх прав. Крім того, представник апелянта звертає увагу, що Ліквідатор систематично порушує норми ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», неналежно виконує свої обов`язки зловживає своїми правами, що призводить до порушень прав та законних інтересів кредиторів та боржника. Такі порушення неодноразово встановлено висновками відповідних територіальних підрозді Міністерства юстиції України. На думку представника апелянта, наведене свідчить про численні порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 положень ст. ст. 41, 46, 98-99 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час виконання ним повноважень ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш», що призвело до порушення прав та законних інтересів кредиторів у справі № 5004/1671/12 про банкрутство ПАТ «Ковельсільмаш», що позбавляє як кредиторів боржника, які перебувають в комітеті кредиторів можливості отримати повну та достовірну інформацію про майно боржника, наявності та використання ліквідатором коштів банкрута. Представником Міністерства Юстиції України подано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", в якому зазначено, що дисциплінарна комісія не є самостійною юридичної особою, діє при Мін`юсті, є колегіальним органом та відповідно до Положення про Дисциплінарну комісію виконує, зокрема, такі завдання: розглядає заяви, скарги щодо діяльності арбітражного керуючого, подання структурного підрозділу про застосування дисциплінарного стягнення до арбітражного керуючого, матеріали перевірки структурного підрозділу щодо оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність арбітражного керуючого (п. 23 Положення про Дисциплінарну комісію); за результатами розгляду питання порядку денного, зокрема приймає рішення про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення (п. 25 Положення про Дисциплінарну комісію). Представник Міністертва юстиції України, зазначає, що дисциплінарна комісія в своєму рішенні встановлює наявність/відсутніеть складу правопорушення (з огляду на наявні документи та докази) у діях/рішеннях арбітражного керуючого, вислуховує та враховує пояснення, думку такого арбітражного керуючого, за результатом чого складає висновок про наявність /відсутність підстав для застосування до арбітражного керуючого певного виду дисциплінарного стягнення. Державний орган з питань банкрутства, тобто Мін`юст приймає рішення про позбавлення права арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) шляхом анулювання відповідного свідоцтва та вносить до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запис про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). На думку, представник Міністертва юстиції України, судом першої інстанції помилково ототожнюється поняття «застосування» та «накладення» дисциплінарного стягнення на арбітражних керуючих, які застосовуються в окремому порядку та є взаємопов`язаними етанами притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності. Представник Міністертва юстиції України, звертає увагу, у разі прийняття Комісією рішення про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого протокол їх засідання та її подання про застосування до арбітражного керуючого такого виду дисциплінарного стягнення у триденний строк направляються до структурного підрозділу для анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України відомостей про арбітражного керуючого, стосовно якого Комісією прийнято рішення. Представник Міністертва юстиції України, звертає увагу, що пунктом 9.7 розділу 9 Договору оренди визначено, що Орендар не несе відповідальність за збереження майна та матеріально-технічних цінностей, які знаходяться в орендованому приміщенні. В той же час, відповідно до ст. 319 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 4 ст. 319 та ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК України). Отже, з умов Договору оренди слідує висновок, що Орендар не несе відповідальності за збереження майна боржника, а згідно ст. 323 ЦК України таку відповідальність несе боржник, як власник такого майна. На думку представника Міністертва юстиції України, висновки суду першої інстанції щодо того, що Договір оренди є також і договором зберігання майна банкрута є помилковими, - оскільки Договір оренди укладений арбітражним керуючим для отримання прибутку за передачу в оренду майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації та не передбачає відповідальності з боку Орендаря щодо збереження майна боржника. Позивачем також подано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", в якому серед іншого зазначено, що під час розгляду справи апеляційним адміністративним судом за наслідком апеляційної скарги Міністерства юстиції, колегією суддів вже були розглянуті такі доводи АТ «ПУМБ», як невигідність договорів оренди майна ПАТ «Ковельсільмаш», ук ладених Позивачем під час виконання обов`язків ліквідатора; ненадання кредиторам інформації щодо оренди майна; упереджений розгляд справи місцевим адміністративним судом, який не взяв до уваги висновки Акту позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого. Позивач зазначає, що акт позапланової перевірки арбітражного керуючого ОСОБА_1 , на підставі якого у подальшому приймалося рішення Дисциплінарної комісії про накладення дисциплінарного стягнення, не містить такого порушення, як не підтве рдження витрат ліквідатора на послуги архіваріуса. Отже, на думку позивача, наведений довід апелянта взагалі ні яким чином не був та не міг бути предметом дослідження в межах справи за позовом Позивача, у зв`язку із чим відсутні підстави для його розгляду під час апеляційного провадження. Стосовно конфлікту інтересів позивача із апелянтом в якості забез печеного кредитора в межах справи про банкрутство ПАТ «Ковельсільмаш», ОСОБА_1 зазначає, що на ведене твердження також не було предметом розгляду під час вирішення справи місцевим ад міністративним судом, у зв`язку із чим відсутні підстави для його розгляду під час апеляційно го провадження. Крім того, відповідно до 4.2 ст.114 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - закон про банкрутство), що діяв на час розгляду скарги ПАТ «ПУМБ», конфліктом інтересів арбітражного керуючого під час провадження по справі про банкрутство є суперечність між власними чи його близьких осіб майновими, немайновими інтересами та повноваженнями арбітражного керуючого. Позивач вважає, що апелянтом в апеляційної скарзі жодним чином не обґрунтовано, у чому саме полягає так званий конфлікт інтересів згідно до приписів чинного законодавства. Одночасно, за переконанням позивача якщо будь-який конфлікт і має місце, то він поля гає у припиненні позивачем, під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш», незаконних спроб ПАТ «ПУМБ», в межах провадження по справі про банкрутство ПАТ «Кове льсільмаш», направлених на незаконне привласнення належного боржнику майна, з метою отримати задоволення власних кредиторських вимог із порушенням черговості, встановленої законом про банкрутство. На думку позивача, апелянт іменує «конфліктом інтересів» власне незадоволення діями пози вача, під час виконання ним обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш», направлених на за хист майнових інтересів боржника та кредиторів від незаконних дій АТ «ПУМБ». І такий кон флікт, ніяким чином не може розглядатися в якості конфлікту ін тересів у розумінні приписів закону про банкрутство. Представником апелянта подана до Другого апеляційного адміністративного суду відповідь на відзив ОСОБА_1 яка практично у повному обсязі дублює апеляційну скаргу. В судовому засіданні апеляційної інстанції представники апелянта та відповідача підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до постанови господарського суду Волинської області від 20.07.2015р. по справі №5004/1671/12, зокрема, визнано ПАТ «Ковельсільмаш» (код ЄДРПОУ 00238138) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 , який діє на підставі свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1022 від 30.05.2013р., виданого Міністерством юстиції України. Відповідно до п.1.3 Розділу II «Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 №1284/5 (далі по тексту - Порядок), контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) здійснюють Мін`юст як державний орган з питань банкрутства та за його дорученням головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі як територіальні органи з питань банкрутства. Міністерство юстиції України та його територіальні органи з питань банкрутства є органами контролю. Відповідно до п.2.1 Розділу II Порядку, контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок. За дорученням Міністерства юстиції України територіальним органом Міністерства юстиції України - Головним територіальним управлінням юстиції у Харківської області (ГТУЮ у Харківської області) у період 28-30 травня 2019 року було проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш». За наслідками перевірки складено довідку від 30.05.2019р. №20, згідно якої зазначено про виявлені порушення арбітражного керуючого під час виконання ним повноважень ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш» у справі №5004/1671/12. 06.06.2019р. позивачем до ГТУЮ у Харківської області подані заперечення на вказану довідку. 07.06.2019р. ГТУЮ у Харківської області складений Акт позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого №26 (далі по тексту Акт перевірки), згідно якого зазначено про виявлені порушення арбітражного керуючого під час виконання ним повноважень ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш» у справі №5004/1671/12, а саме, ч.9 ст.41, абз.3 ч.2 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 23 липня 2019 року на засіданні Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) прийнято рішення про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, що підтверджується витягом з протоколу засідання . 06 серпня 2019 року Міністерством юстиції виданий наказ №2426/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 ». Позивач, не погодившись з рішенням Дисциплінарної комісії та наказом Міністерства юстиції України, звернувся до суду із адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діяльності позивача під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш» порушень приписів закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначених в Акті позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого від 07.06.2019 р. №26. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.4 закону, арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності. Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому цим Законом, та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Відповідно до п.п.1, 3 «Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2013р. №81/5 (далі по тексту Положення), це Положення визначає порядок утворення при Міністерстві юстиції України, як державному органі з питань банкрутства, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Комісія), її завдання, функції та порядок діяльності. Основними завданнями Комісії є здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - арбітражний керуючий), перевірка організації їх роботи, дотримання ними вимог законодавства з питань банкрутства та правил професійної етики арбітражного керуючого. Відповідно до п.п.7, 8 Положення склад Комісії затверджується наказом Мін`юсту. Очолює Комісію голова - Міністр юстиції України або визначений ним відповідальний працівник Мін`юсту. Таким чином, діяльність арбітражних керуючих, зокрема, надання послуг на професійній основі невизначеному колу осіб, свідчить про суспільний інтерес, а законодавче урегулювання порядку набуття статусу арбітражного керуючого, гарантування незалежності його професійної діяльності та участі органу, який формується Міністерством юстиції України та очолює Міністр юстиції або визначений ним відповідальний працівник Мін`юсту, у процедурі притягнення до дисциплінарної відповідальності, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин між арбітражним керуючими та Дисциплінарною комісією. Відповідно до оскаржуваного рішення Дисциплінарної комісії, підставами для його прийняття були порушення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначених в Акті позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого від 07.06.2019 р. №26. Відповідно до висновків Акту перевірки, зазначено про встановлені порушення з боку позивача приписів ч. 9 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме, надані ліквідатором під час перевірки звіти до комітету кредиторів про свою діяльність, не містять інформацію про фінансове становище банкрута, оскільки у звітах відсутня інформація про фінансову звітність. Відповідно до ч. 9 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор не рідше ніж один раз на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містять вимог щодо надання комітету кредиторів фінансової звітності боржника. Крім того, приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не встановлені вимоги до того, у якому саме вигляді ліквідатор доводить інформацію про фінансове становище банкрута до відома комітету кредиторів З матеріалів справи вбачається, що звіти містять пояснення ліквідатора щодо дій, здійснених ним під час виконання ліквідаційної процедури, в тому числі інформацію про укладені договори; інформацію про проведені заходи з продажу майна банкрута; відомості про розподіл коштів, отриманих від продажу та утилізації майна. Крім того, кожен звіт містить таблицю щодо руху коштів на ліквідаційному рахунку банкруту, із визначенням напрямків надходжень та витрат під час ліквідаційної процедури. Зокрема, таких, як винагорода ліквідатора, оплата послуг архіваріуса, закупівля картонних коробок тощо. Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем в якості ліквідатора неодноразово скликалися збори комітету кредиторів ПАТ «Ковельсільмаш», за підсумками яких комітетом кредиторів приймалися рішення про затвердження звітів ліквідатора, погодження його дій щодо списання та утилізації майна тощо. Судом першої інстанції встановлено, що висновки Акту перевірки про відсутність у звітах ліквідатора відомостей про фінансовий стан боржника, результатів діяльності, руху коштів та, у зв`язку із цим, порушень приписів ч.9 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є неправомірними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Відповідно до Акту перевірки зазначено, що ліквідатором порушені приписи абз.3 ч.2 ст.41 Закону, а саме, укладений ліквідатором договір оренди майна банкрута не є договором зберігання, у зв`язку із чим не може вважатися таким, що направлений на зберігання майна банкрута; ліквідатором допущено формування заборгованості орендаря зі сплати орендної плати, що є порушенням інтересів боржника та кредиторів; ліквідатором укладено додаткову угоду до договору оренди, якою зменшений розмір орендної плати, без погодження із комітетом кредиторів боржника. Так, у відзиві на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України зазначено, що договір оренди укладений позивачем в межах процедури санації ПАТ «Ковельсільмаш»; п.9.7 договору оренди, згідно яких орендар не несе відповідальності за збереження майна та матеріальних цінностей, що знаходяться в орендованих приміщеннях, спростовують позицію позивача щодо направленості цього договору на збереження майна банкрута; ліквідатором не підтверджений пошук інших потенційних орендарів нерухомого майна банкрута. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи зазначає, що між ПАТ «Ковельсільмаш» та ТОВ «Компанія «Гелікон» 30.06.2015р., під час процедури санації, було укладено договір оренди приміщень №50/14-123, відповідно до умов якого орендар вступає у користування майном (виробничий корпус №3 та адміністративно-побутовий корпус №1) із 01.01.2016р. Відповідно до умов договору та додаткової угоди до договору від 10.07.2015р., строк дії договору складав до 31.12.2016р. з можливістю продовження до 31.12.2018р. Відповідно до ч.5 ст.28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», до компетенції керуючого санацією відноситься, зокрема, укладення від імені боржника мирової угоди, цивільно-правових, трудових та інших правочинів (договорів). 20.11.2017р. та 28.12.2017р. до договору оренди було укладено додаткові угоди щодо продовження строку дії договору та зменшення орендної плати відповідно. Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо. Відповідно до ч.2 ст.41 Закону, ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає до свого відання майно боржника та забезпечує його збереження. Як вбачається з умов договору оренди, п.5.3.1 договору передбачав обов`язок орендаря підтримувати орендовані приміщення у належному санітарному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду; п.5.1.4 договору передбачав обов`язок орендаря за власні кошти проводити поточний ремонт об`єктів оренди; п.5.1.5 договору покладав на орендаря повну матеріальну відповідальність за майно у разі його пошкодження, а п.5.1.6 обов`язок відшкодувати під час повернення майна будь-які збитки, пов`язані із погіршенням орендованого майна; згідно п.5.1.12 договору, орендар несе повну відповідальність за дотримання норм та правил з охорони праці, правил експлуатації інженерних мереж, та пожежну безпеку. Таким чином, колегія суддів вважає, що приписами закону України про банкрутство до компетенції позивача, як в якості керуючого санацією, так і в якості ліквідатора боржника віднесено, зокрема, укладення договорів оренди майна боржника (додаткових угод до нього). Умови договору оренди, укладеного між ПАТ «Ковельсільмаш» та ТОВ «Компанія «Гелікон» направлені на збереження та підтримання майна банкрута у належному стані без додаткових витрат з боку ліквідатора. Приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлений обов`язок ліквідатора погоджувати укладення договорів (додаткових угод) із комітетом кредиторів. Так, матеріали справи містять копію протоколу засідання комітету кредиторів від 23.05.2019р., відповідно до рішень якого, зокрема, погоджені дії ліквідатора щодо передання в оренду майна ПАТ «Ковельсільмаш». Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір оренди приміщень №50/14-123 від 30.06.2015р., з урахуванням додаткових угод до нього, на час розгляду справи є чинним. При цьому, зменшення орендної плати за договором оренди, метою укладення якого є збереження майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, є цілком обґрунтованим та можливим. Наведеної позиції дотримується Верховний суд (Касаційний адміністративний суд), зокрема, у постанові від 23.05.2018р. по справі №816/1244/16. Колегія суддів зазначає, що висновки Акту перевірки щодо порушення позивачем, під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш», приписів абз.3 ч.2 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спростовуються матеріалами справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність довідів щодо наявності заборгованості орендаря за договором, з огляду на наступне. Так, з матеріалів справи вбачається, що під час дії договору оренди позивачем двічі, 12.01.2017р. та 10.11.2017р., направлялися на адресу орендаря претензії щодо сплати заборгованості за договором. Відповідно до претензії від 11.11.2017р., розмір заборгованості орендаря складав 461 740,00грн. Одночасно, відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків від 30.04.2019р., розмір заборгованості орендаря складав 278 651,00грн., а відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків від 31.10.2019р., розмір заборгованості склав 132451,00грн. Таким чином, у період 2018-2019 років відбулося значне зменшення заборгованості орендаря, що спростовує твердження Міністерства юстиції України щодо відсутності дій з боку орендаря, направлених на зменшення заборгованості та спричинення такою заборгованістю шкоди майновим інтересам боржника та кредиторів. Доводи Міністерства юстиції України щодо того, що договір оренди укладений позивачем в межах процедури санації ПАТ «Ковельсільмаш»; п.9.7 договору оренди, згідно яких орендар не несе відповідальності за збереження майна та матеріальних цінностей, що знаходяться в орендованих приміщеннях, спростовують позицію позивача щодо направленості цього договору на збереження майна банкрута; ліквідатором не підтверджений пошук інших потенційних орендарів нерухомого майна банкрута є безпідставними, оскільки вказані підстави були зазначені не були предметом дослідження під час проведення перевірки, а зазначені обставини викладені позивачем лише у відзиві на позов. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у діяльності позивача під час виконання обов`язків ліквідатора ПАТ «Ковельсільмаш» порушень приписів закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначених в Акті позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого від 07.06.2019 р. №26, що свідчить про неправомірність неправомірність рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, що ґрунтувалося на висновках Акту, а також неправомірність наказу Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачу. Крім того, про неправомірність рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про накладення на позивача дисциплінарного стягнення та наказу Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва, свідчать наступні обставини. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.107 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому цим Законом. Державний орган з питань банкрутства за поданням Дисциплінарної комісії накладає на арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарні стягнення. Відповідно до п.16 «Порядку видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2013р. №93/5, у разі припинення діяльності арбітражного керуючого на підставі його письмової заяви про припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку та з інших підстав, передбачених статтею 112 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», структурний підрозділ готує висновок про наявність підстави для анулювання свідоцтва та проект наказу Мін`юсту України про анулювання такого свідоцтва. Відповідно до ч.1 ст.112 закону, підставою для припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) є, зокрема, накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Таким чином, із змісту ст.ст.107, 112, 113 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можливо дійти висновків, що: - підставою для анулювання свідоцтва арбітражного керуючого є припинення діяльності арбітражного керуючого, однією з підстав для чого є накладення державним органом з банкрутства дисциплінарного стягнення; - припинення діяльності арбітражного керуючого у зв`язку із накладенням дисциплінарного стягнення здійснюється шляхом прийняття рішення державним органом з питань банкрутства про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права арбітражного керуючого на здійснення діяльності, на підставі подання Дисциплінарної комісії. Тобто, подання Дисциплінарної комісії носить рекомендаційний характер для Міністерства юстиції, яке наділене виключними повноваженнями як щодо видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, так і щодо позбавлення особи права на заняття такою діяльністю, в тому числі шляхом анулювання свідоцтва у зв`язку із накладенням дисциплінарного стягнення. Оскільки Міністерством юстиції України не приймалося рішення щодо накладання дисциплінарного стягнення на позивача, що відповідно до п.16 «Порядку свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого» є однією з підстав для припинення діяльності арбітражного керуючого, на час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу були відсутні підстави для анулювання свідоцтва позивача, передбачені приписами п.5 ч.1 ст.112 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі №820/6626/16, від 16 липня 2019 року у справі №808/4426/15 та від 21 серпня 2019 року у справі № 0240/3397/18-а. Крім того, колегія суддів, зауважує, що відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, у чинній редакції, яка передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України. У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. Згідно з вищевказаними нормами права задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи. Виходячи з вимог Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи у їх сукупності дійшла висновку, що позивачем, Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк", не доведено належними доказами факту порушення його прав у даних правовідносинах. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний наказ прийнятий з порушенням порядку застосування дисциплінарного стягнення до арбітражного керуючого та порядку припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), у зв`язку з чим є також незаконним та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року по справі № 520/10137/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк". Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року по справі № 520/10137/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 28.09.2020 року