Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/6642/19

Дата документу 23.09.2020 Справа № 336/6642/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/6642/19 Головуючий у 1 інстанції Жупанова І.Б. Провадження № 22-ц/807/1993/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимира Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Росвен Інвест Україна», треті особи ПАТ «Мотор Січ», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В., приватний виконавець Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у вересні 2019 року йому стало відомо про винесення приватним виконавцем Вольф Т.Л. постанови від 27.08.2019 року про звернення стягнення на його заробітну плату, яку останній отримує на підприємстві АТ «Мотор Січ», а також постанови про відкриття щодо нього виконавчого провадження №59750226. Вважає, що нотаріусом неправомірно вчинено виконавчий напис, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що юридичною особою не було надано ані оригіналу кредитного договору, ані засвідченої стягувачем виписки з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, оскільки такий між ОСОБА_1 та ТОВ «Росвен Інвест Україна» ніколи не укладався. Також вказав, що єдиною юридичною особою з якою позивач укладав будь-які договори було ПАТ «Дельта Банк» і факт заповнення заяви на видачу кредитної картки мав місце у 2014 році, а вимога стягувача ТОВ «Росвен Інвест Україна» про необхідність погашення боргу ніколи на його адресу не направлялась, що взагалі унеможливлює вчинення виконавчого напису. Крім того, приватний нотаріус Колейчик В.В. вчинив спірний виконавчий напис за межами встановленого законом трирічного строку. Просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1309 від 09.07.2019 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», заборгованості у сумі 36462,32 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11лютого 2020 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис № 1309 від 09.07.2019 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», заборгованості у сумі 36462,32 грн., таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ТОВ «Росвен Інвест Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на час вчинення нотаріального напису нотаріуса у позивача існувала заборгованість зі сплати за користування кредитом саме у такому розмірі, який зазначений в нотаріальному написі. На час вчинення нотаріального напису між банком та позивачем не виникало спору по сумі заборгованості. Заборгованість перед банком виникла в межах строків позовної давності. Наданий стягувачем перелік документів підтверджує безспірність заборгованості, а також наявне у стягувача право на стягнення даних грошових сум. Судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не було надано суду жодних доказів на спростування факту безспірності заборгованості за кредитним договором. Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 17 червня 2020 року. 06 травня 2020 року ТОВ «Росвен Інвест Україна», не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням також подало апеляційну скаргу, яка ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2020 року була залишена без руху з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та не сплати судового збору. 29 травня 2020 року ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу нотаріуса залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. 17 червня 2020 року розгляд апеляційної скарги було відкладено у зв`язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги ТОВ «Росвен Інвест Україна». Крім того, поштове відправлення з повідомленням про виклик в судове засідання на 17 червня 2020 року, направлене на адресу приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. повернулося з відміткою про причину не вручення судового повідомлення « адресат відмовився» (а.с.170). З цих підстав розгляд справи було відкладено апеляційним судом на 15 липня 2020 року. Поштове відправлення з повідомленням про виклик в судове засідання на 15 липня 2020 року, направлене на адресу скаржника - приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. повернулося з відміткою про причину не вручення судового повідомлення «інші причини» (а.с.183). З підстав відсутності належного повідомлення скаржника - приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. про дату судового розгляду апеляційної скарги та з підстав не усунення ТОВ «Росвен Інвест Україна» недоліків апеляційної скарги, розгляд справи відкладено на 23 вересня 2020 року. У період з 27.07.2020 року по 04.09.2020 року включно, судді-доповідач Онищенко Е.А. знаходився у щорічній відпустці. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Росвен Інвест Україна». В судове засідання призначене на 23 вересня 2020 року скаржник - приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. до апеляційного суду не з`явився, судом направлялись судові повістки-повідомлення на адресу, зазначену в апеляційній скарзі. Проте, багаточисленні судові повістки-повідомлення повернулись із відмітками "адресат відмовився від отримання" або "інші підстави, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення". Судова повістка-повідомлення про виклик скаржника - приватного нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. в судове засідання призначене на 23 вересня 2020 року повернулося з відміткою про невручення «Інші причини». Інші учасники справи повідомлені про розгляд апеляційної скарги 23 вересня 2020 року належним чином. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В). З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселігіс Проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші). З матеріалів справи убачається, що скаржник - приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. не отримує жодних процесуальних документів. Судова колегія зазначає, що поведінка скаржника приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. свідчить про зловживання процесуальними правами, що є неприпустимим відповідно до ст. 44 ЦПК України та суперечить основним засадам цивільного судочинства та практиці Європейського суду з прав людини, в тому числі щодо розгляду справи у розумні строки, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність скаржника - приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимога ТОВ «Росвен Інвест Україна» не є безспірною, а отже не підлягає задоволенню в порядку вчинення нотаріального напису. Саме з цих підстав виконавчий напис повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. вчинено виконавчий напис № 1309 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», заборгованості у сумі 36 462,32 грн. За приписами статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України . Згідно п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначене Главою 14 Закону України "Про нотаріат" та Главою 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Таким чином, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Так, статтею 87 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку передбачений захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Враховуючи положення статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" колегією суддів встановлено, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перевірці підлягає не лише додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87,88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі перевірці підлягають також і доводи боржника в повному обсязі, установлення та зазначення чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, ці обставини встановлюються відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчик В.В. не було виконано ухвалу суду першої інстанції з невиконанням ухвали суду щодо надання копії нотаріальної справи. що позбавило суд першої інстанції перевірити розмір заборгованості, строк за який вона нарахована, що унеможливило суд пересвідчитись у безспірності заборгованості. Враховуючи відсутність доказів зворотного, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо доведеності ненадання стягувачем, нотаріусу оригінала кредитного договору та засвідченої виписки з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний виконавчий напис приватним нотаріусом вчинено з порушенням вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та пункту 284 Інструкції, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною. Суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Перешкод, у передбаченому ЦПК порядку, подати до суду першої інстанції докази у приватного нотаріуса не було, більше вказані документи були витребувані у відповідача судом першої інстанції, однак ухвала суду залишилася невиконаною, про причини невиконання вимог ухвали суду першої інстанції щодо надання відповідних документів скаржник в апеляційній скарзі не зазначає, у зв`язку з чим, має нести ризик настання негативних наслідків пов`язаних з вчасно неподаними доказами. В апеляційній скарзі скаржник посилається на Повідомлення про вчинення виконавчого напису, вих. №9539294 від 03.06.2019р., яке нібито надсилалось на адресу Позивача Відповідачем. Проте, скаржником на підтвердження направлення зазначеного повідомлення на поштову адресу Позивача не надано жодних доказів (фіскальний чек, опис вкладення до цінного листа, повідомлення про вручення цінного листа, тощо). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимира Вікторовича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11лютого 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2020 року. Головуючий Судді: