Постанова 4807 № 333/2736/18

Дата документу 23.09.2020 Справа № 333/2736/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/2736/18 Головуючий у 1 інстанції Ярошенко А.Г. Провадження № 22-ц/807/1971/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Малишева Олександра Віталійовича на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , стягнення суми заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за виконавчими листами, 3% річних і інфляційних втрат. В обґрунтування позову зазначав, що 20.05.2005 з вини водія ОСОБА_1 загинула його мати ОСОБА_3 . Вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03.02.2006 на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, з ОСОБА_1 на його користь стягнуті аліменти у розмірі мінімальної заробітної плати по 332 грн. та моральна шкода по 300 грн. щомісячно, починаючи з 20.05.2005 до закінчення навчання але не більше як до досягнення 23 років. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 свій обов`язок з виконання вироку суду не виконав, жодної виплати на відшкодування шкоди не здійснив, має заборгованість за виконавчими листами зі сплати аліментів на суму 21 708, 40 грн., з відшкодування моральної шкоди на суму 19 800 грн., просив суд стягнути з нього вказану заборгованість з урахування 3% річних і інфляційних втрат. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , заборгованість за виконавчим листом ВП № 2631578 у сумі 21 708,4 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 4 935, 24 грн. інфляційні витрати в розмірі 38 624,50 грн., а всього 43 559,74 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за виконавчим листом ВП № 2031388 у сумі 19 800 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 4 501,38 грн. інфляційні витрати в розмірі 35 299 грн., а всього 39 730,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 203,7 грн. Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 квітня 2019 року Заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Залишена без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Малишева О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом порушені норми матеріального і процесуального права. Копію позовної заяви і доданих до неї документів він не отримував, про час і місце розгляду справи не повідомлявся, участі у розгляді справи не приймав, що позбавило його можливості надати суду свої заперечення проти позову, відповідні докази і заявити про застосування строків позовної давності. Постанова про відкриття виконавчого провадження була скасовано в судовому порядку, а відтак розрахунок заборгованості за виконавчими листами, які не були пред`явлені до примусового виконання, є недійсним. Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Малишева О.В. залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 18 травня 2006 року постановами головного державного виконавця Державної виконавчої служби у Комунарському районі м. Запоріжжя Смолович К. В. за ВП № 2031578 та № 20311388 було відкрите виконавче провадження. Станом на 23 травня 2018 року заборгованість за вказаним виконавчим провадженням не погашена, підтвердження щодо виконання ОСОБА_1 вироку відсутні. ОСОБА_1 , відмовляється в добровільному порядку виконувати зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість з 20 травня 2005 року по теперішній час, що підтверджується розрахунками заборгованості від 21 травня 2018 року за № 18892/4-16.3-43 та від 23 травня 2018 року за № 19395/4-16.3-43, відповідно до яких загальна сума основного боргу складає 21 708,40 грн. та 19 800,00 грн. Встановивши наявність заборгованості за виконавчими провадженнями місцевий суд дійшов також висновку про те, що права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суд першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , є сином ОСОБА_3 20 травня 2005 року біля будинку № 28 на вулиці Чумаченка у місті Запоріжжі, водій ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , після чого покинув місце пригоди. В результаті вказаного ДТП ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, шиї, тулуба та кінцівок з переломами хребта, кісток тазу, кінцівок, крововиливами під оболонку мозку, ускладненим розвитком шоку, що мало прямий причинний зв`язок з настанням смерті останньої. За цими обставинами відкрите кримінальне провадження. 25 листопада 2005 року було подано позов до ОСОБА_4 по стягненню шкоди, завданої смертю потерпілого та моральної шкоди від злочину. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК та частково задоволено цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_1 , на його користь було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати 332 грн. щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_2 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду у розмірі 300 грн. щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку. На підставі вироку Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03.02.2006 року, між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку з відшкодуванням шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, суд першої інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , звертаючись із вказаним позовом визначив його підстави і предмет та просив стягнути суми заборгованості, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем вироку суду, 3% річних і інфляційні витрати на обраховану заборгованість. За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч.ч. 1,2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Відповідно до ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказане відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц. Встановлено, що 03 лютого 2006 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було проголошено вирок у справі № 1-60/06, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК та частково задоволено цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_1 , на його користь було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати 332 грн. щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_2 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду у розмірі 300 грн. щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Будучи позбавленим можливості заявити про застосування позовної давності в суді першої інстанції, ОСОБА_2 таку заяву зробив у апеляційній скарзі. У справі №200/11343/14-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 20 вересня 2015 року у справі №6-780цс15 та від 11 жовтня 2017року у справі №6-1374цс17 про те, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, і в постанові від 17 квітня 2018 року виклала свій висновок щодо застосування статті 267 ЦК України, який згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин та відповідно до якого, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі не була вручена відповідачеві в установленому законом порядку, колегія суддів вважає, що подана ним в апеляційній скарзі заява про застосування позовної давності підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до с.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи те, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначила, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період часу поза трирічним строком. Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 29 травня 2018 року (а.с.2). Таким чином, право ОСОБА_2 на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову, а саме з 29 травня 2015 року по 29 травня 2018 року (подача позову). Предметом позову ОСОБА_2 до суду є стягнення майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю відповідача, а саме невиконанням ним вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з невиконанням вироку, яким на відповідача покладено обов`язок виплачувати позивачу шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати 332 грн. та моральної шкоди у розмірі 300 грн., які позивач повинен був періодично отримувати, якби відбулося належне виконання вироку від 03 лютого 2006 року, та можливість отримати ці суми в порядку примусового виконання судового рішення для нього втрачена. Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. З огляду на зазначене, вирок у кримінальній справі, яким було вирішено цивільний позов про стягнення шкоди завданої злочином та який набрав законної сили, обов`язковий для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». З позовної заяви вбачається, що розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач визначив, виходячи із несплачених позивачу сум перерахованих щомісячних страхових виплат. Колегією суддів встановлено, що ухвалою від 25 жовтня 2018 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя (справа № 333/1872/18) визнав неправомірною постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції Басова М. М. від 09 березня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 50426809 та зобов`язав державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції, в проваджені якого знаходиться виконавче провадження № 50426809, усунути порушення та поновити порушені права ОСОБА_1 , шляхом зняття арешту, накладеного на його майно; вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна, номер запису про обтяження 25351341 (спеціальний розділ); виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2018 року (справа № 333/1883/18) визнано неправомірною постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Распутіна Д. В. від 23 лютого 2016 року № 50259226 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1-60/06, виданим Комунарським районним судом м. Запоріжжя 21 березня 2006 року. Скасовано постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Распутіна Д. В. від 23 лютого 2016 року № 50259226 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1-60/06, виданим Комунарським районним судом м. Запоріжжя 21 березня 2006 року. Невиконанням судового рішення в кримінальній справі, можливість виконання якого вже втрачена, ОСОБА_2 завдано матеріальних збитків у вигляді не отриманих доходів, які він міг би одержати за звичайних обставин, якби його право на стягнення моральної та матеріальної шкоди не було порушено відповідачем. Разом з тим, суд першої інстанції визначаючи розмір заборгованості, який утворився внаслідок неналежного виконання відповідачем вироку суду, визначив період, за який вона утворилась з 20 травня 2005 року до 29 жовтня 2010 року, тобто до досягнення ОСОБА_2 23 років. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_2 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку. Розрахунок сум до стягнення позивачем здійснено на підставі розрахунків заборгованості по аліментам здійснених державним виконавцем за період з 20 травня 2005 року до 29 жовтня 2010 року. Проте того факту, що закінчення навчання позивача співпадає з датою досягнення ним 23 річного віку судом першої інстанції встановлено не було, як і не встановлено того факту чи продовжував позивач навчання взагалі, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В ході апеляційного розгляду, ОСОБА_2 на вимогу колегії суду надав Довідку №126/20 від 08.07.2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 навчався в Приватному вищому навчальному закладі «Запорізький комерційний технікум» з 01 вересня 2005 року по 01 липня 2008 року зі спеціальності «Правознавство». Наказом № 42-0 § 2 від 01.07.2008 року був відрахований в зв`язку з закінченням навчання. Таким чином, колегією суддів встановлено, що факт закінчення навчання ОСОБА_2 не співпадає з датою досягнення ним 23 річного віку. З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що розмір заборгованості, який утворився внаслідок неналежного виконання відповідачем вироку суду, необхідно розраховувати за період, за який вона утворилась з 20 травня 2005 року до 01 липня 2008 року, тобто до закінчення навчання. Приймаючи до уваги той факт, що заборгованість зі сплати аліментів у відповідача утворилася за період з 20 травня 2005 року по 01 липня 2008 року (закінчення навчання позивача), тому відповідно розрахунок заборгованості зі сплати аліментів необхідно здійснювати за вказаний період, що становить 12 616 грн. (332 грн.(щомісячний розмір аліментів) Х 38 місяців (період з 20.05.2005р. по 01.07.2008)). За аналогією здійснюється розрахунок заборгованості зі сплати моральної шкоди, який враховуючи період розрахунку, становить 11 400грн. (330 грн.(щомісячний розмір моральної шкоди) Х 38 місяців (період з 20.05.2005р. по 01.07.2008)) Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період часу поза трирічним строком та те, що право ОСОБА_2 на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову, а саме з 29 травня 2015 року по 29 травня 2018 року (подача позову), колегією суддів встановлено наступне. При нарахуванні інфляційних втрат суд виходить з наступного: Відповідно до статті 3 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-Х11 «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики (Державним комітетом статистики України) і не пізніше 10 числа кожного місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (стаття 4). Індекс інфляції становив: червень місяць 2015 100.4; липень місяць 2015 99.0; серпень місяць 2015 99.2; вересень місяць 2015 102.3; жовтень місяць 2015 - 98.7; листопад місяць 2015 102.0; грудень місяць 2015 100.7; січень місяць 2016 100.9; лютий місяць 2016 99.6; березень місяць 2016 101.1; квітень місяць 2016 103.5; травень місяць 2016 100.1; червень місяць 2016 99.8; липень місяць 2016 99.9; серпень місяць 2016 99.7; вересень місяць 2016 101.8; жовтень місяць 2016 102.8; листопад місяць 2016 101.8; грудень місяць 2016 100.9; січень місяць 2017 101.1; лютий місяць 2017 101.0; березень місяць 2017 101.8; квітень місяць 2017 100.9; травень місяць 2017 101.3; червень місяць 2017 101.6; липень місяць 2017 100.2; серпень місяць 2017 99.9; вересень місяць 2017 102.0; жовтень місяць 2017 101.2; листопад місяць 2017 100.9; грудень місяць 2017 101.0; січень місяць 2018 101.5; лютий місяць 2018 100.9; березень місяць 2018 101.1; квітень місяць 2018 100.8; травень місяць 2018 100.0; Інфляційне збільшення боргу рахується за формулою: сума боргу ? процент інфляції. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою (3% Х суму боргу Х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році). За розрахунком індексу інфляції та 3% річних на суму заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 12 616 грн., інфляційні витрати становлять за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року - 4 580 грн., а 3% річних за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року становить 1 136 грн. За розрахунком індексу інфляції та 3% річних на суму заборгованості зі сплати моральної шкоди у розмірі 11 400 грн., інфляційні витрати становлять за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року - 4 139,43 грн., а 3% річних за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року становить 1 027 грн. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу. З матеріалів справи вбачається, що спір є майнового характеру, ціна позову становить 124 798,52 грн. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково на суму 348 99,40 грн., сплачений ОСОБА_2 судовий збір при зверненні до суду першої інстанції з цим позовом підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 348,99 грн. Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 89 899,12 грн. грн., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної та касаційної скарг пропорційно до розміру задоволених вимог в розмірі 3 311,57 грн. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отож, з ОСОБА_2 , на якого покладається більша сума судових витрат, на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню різниця між зазначеними сумами судового збору, що становить 2 962,58 грн. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. За таких обставин, місцевий суд не дотримався вимог матеріального та процесуального права, не з`ясував обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції до скасування з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Малишева Олександра Віталійовича задовольнити частково. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , стягнення суми заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів за період з 20.05.2005 року по 01.07.2008 року в розмірі 12 616 грн., 3% за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року річних в розмірі 1 136 грн. та інфляційні витрати за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року в розмірі 4 580,97 грн., а всього 18 332,97 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду за період з 20.05.2005 року по 01.07.2008 року в розмірі 11 400 грн., 3% річних за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року в розмірі 1 027 грн. та інфляційній витрати за період з 29.05.2015 року по 29.05.2018 року в розмірі 4 139,43 грн., а всього 16 566,43 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 962,58 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2020 року. Головуючий Судді: