Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/1207/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8175/20 Справа № 199/1207/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Каратаєвої Л.О., Макарова М.О., за участю секретаря Синенко Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просили стягнути з відповідача на свою користь відшкодування шкоди, спричиненої злочином, а саме на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у розмірі 15 276,93 грн. та моральну шкоду в розмірі 70 000 грн.; на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 70 000 грн.; на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 98 968,98 грн. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що матеріальної та моральної шкоди, які їм були спричинені в результаті злочину, який розслідувався в рамках кримінального провадження №12017040000000634. Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 на користь позивачів стягнено матеріальну та моральну шкоду. Виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження 59599931 та перебувають на примусовому виконанні Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Проте, станом на день звернення до суду, шкода, яка спричинена злочином та присуджена позивачам не відшкодована. Згідно відповіді Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 27.11.2019 у боржника відсутне майно, рахунки у банку, відсутні нарахування по заробітній платі. Таким чином, боржник ОСОБА_4 , тобто особа яка вчинила злочин, є неплатоспроможною та відбуває покарання. За таких обставин, позивачі звернулися до суду та просили стягнути на свою користь відшкодування шкоди, спричиненої злочином з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року відмовлено в задоволені позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилалася у своїй позовній заяві. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки /а.с.6-15/. Крім того, вищезазначеним вироком стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування у розмірі 15 276,93 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмрі 70 000 грн.; стягнено на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн.; стягнено на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 98 968,98 грн./а.с.6-15/. Постановою державного виконавця Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Маркіною-Квітка І.С. від 09 липня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа виданого 03 грудня 2018 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська по кримінальній справі №1кп/199/51/18 про стягнення з ОСОБА_4 шкоди на користь ОСОБА_3 /а.с.16-17/. Постановою державного виконавця Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Маркіною-Квітка І.С. від 09 липня 2019 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа виданого 03 грудня 2018 Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська по кримінальній справі №1кп/199/51/18 про стягнення з ОСОБА_4 шкоди на користь ОСОБА_2 /а.с.18-19/. Постановами державного виконавця Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Маркіною-Квітка І.С. від 09 липня 2019 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа виданого 03 грудня 2018 Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська по кримінальній справі №1кп/199/51/18 про стягнення з ОСОБА_4 шкоди на користь ОСОБА_1 /а.с.20-21, 22-23/. На теперішній час вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 року в частині позовних вимог не виконано. На адвокатський запит Василівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 27 листопада 2019 року надано відповідь проте, що по виконавчому провадженню тривають заходи примусового виконання. Крім того, кожні три місяці здійснюється перевірка майнового стану боржника, проте майно відсутне /а.с.25/. Спір виник з приводу відшкодування позивачам за рахунок держави України шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок злочину, у зв`язку з неплатоспроможністю завдавача такої шкоди ОСОБА_4 . Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 1207 ЦК Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлюються законом. Тобто, положення ст. 1207 та ст.1177 ЦК України можуть бути реалізовані на практиці виключно на підставі спеціального закону. Статтю 1177 ЦК України в новій редакції, в якій визначено, що шкода завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, викладено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України», та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, в редакції постанови Кабінету Міністрів від 30 січня 2013 року №45, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, пунктом 35 якого визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Згідно ж п. 1 цього Порядку визначено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до Закону мають право приймати такі рішення. В розумінні цього Положення, боржники це визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання. Отже, держава, взявши на себе зобов`язання із відшкодування за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, у випадках та порядку, передбачених законом, не визначила такі випадки та врегулювала питання щодо відшкодування за рахунок державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, виключно державними органами, розпорядниками бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачами бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, а щодо інших осіб питання до теперішнього часу не вирішено, відповідний спеціальний Закон не прийнято. При цьому, ст. 1207 ЦК України, яка покладає на державу обов`язок з відшкодування потерпілому шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною, була включена до ЦК України з моменту його прийняття та набрання ним законної сили, тобто дана правова норма діє з 01 січня 2004 року та саме з цього часу у держави України існує обов`язок з відшкодування такої шкоди, однак держава Україна не виконує взяті на себе зобов`язання та не приймає протягом тривалого часу (до теперішнього часу, тобто більше ніж 16 років) відповідний спеціальний Закон, який би врегулював порядок відшкодування такої шкоди. Зобов`язання та обов`язки держави в найбільш загальному розумінні означають вид та міру належної поведінки держави в особі її представників щодо поваги, захисту та сприяння реалізації прав людини, що кореспондує відповідним вимогам носіїв прав і свобод. Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України. Особисті права - невід`ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію. Виконання державою обов`язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов`язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію. В рішенні Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», яке є частиною національного законодавства України, констатовано, що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення, на якому ґрунтуються вимоги заявника, становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Захист за статтею 1 Першого протоколу поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 50). Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок з відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, та шкоди, завданої потерпілому каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, позивачі є особами, які потерпіли від злочину, внаслідок якого останнім було завдано шкоди, у зв`язку з чим вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 року стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування у розмірі 15 276,93 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмрі 70 000 грн.; стягнено на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн.; стягнено на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 98 968,98 грн. Оскільки, в ході виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено, що у боржника майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє, боржник відбуває покарання у Державній установі «Машівська виправн колонія №9» відповідно до вказаного вироку протягом 4 років, колегія суддів приходить до висновку про неплатоспроможність боржника та наявність, у зв`язку з цим, підстав для покладення обов`язку з відшкодування такої шкоди на державу. Відповідно до п/п 5 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.11 №845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Відповідно до п. 41 Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування: 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок злочину. Отже, відшкодування громадянинові шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові суми відшкодовуються Державним казначейством України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Оскільки ОСОБА_4 , який відповідно до вироку суду відповідає матеріально за наслідки вчинення злочину, яким завдано шкоди позивачам, на сьогодні неплатоспроможний, та протягом понад два роки не виконано вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 року в частині відшкодування шкоди, колегія суддів задовольняє позов та стягує з Державної казначейської служби України заподіяну позивачам злочином шкоду у розмірі вказаному у позовній заяві. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування у розмірі 15 276, 93 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 98 968, 98 грн. Судові витрати віднести за рахунок держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Л.О. Каратаєва М.О. Макаров