Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/8108/20

Справа № 127/8108/20 Провадження № 22-ц/801/1373/2020 Категорія: 76 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2020 рокуСправа № 127/8108/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року, ухвалене суддею Гуменюком К.П., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання, встановив: 10.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до КЕВ м.Вінниці, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за прострочення виконання грошового зобов`язання ( 133 436,16 грн) за період з 29 вересня 2017 року по 04 липня 2019 року, з врахуванням інфляційних втрат, розмір яких - 23 141,86 грн, та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 7 062,97 грн. Дані вимоги мотивовані тим, що рішенням Вінницького міського суду від 21 березня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05 травня 2017 року, поновлено позивача на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130 664,19 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 771,97 грн (в загальному 133 436,16 грн). Рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду постановою Верховного Суду від 07 травня 2019 року залишені без змін. Вказану суму відповідачем було сплачено в примусовому порядку 04.07.2019. З 29.09.2017 у відповідача виникло зобов`язання щодо виплати 133 436,16 грн, оскільки судовим рішенням встановлена ця дата, як дата фактичного розрахунку. Позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних внаслідок прострочення грошового зобов`язання у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2017 року по 04 липня 2019 року. Відповідач відмовив позивачу в задоволенні даної вимоги, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення вказаної суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на його користь втрати від інфляцій та три проценти в сумі 1 927,46 грн, та вирішено питання судових витрат. ОСОБА_1 не погодився з рішенням місцевого суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному розмірі. Апеляційна скарга мотивована помилковим висновком суду про неможливість задоволення всієї суми вимог позову через обмеження щодо виконання рішення Вінницького міського суду від 29 вересня 2017 року шляхом зупинення судом касаційної інстанції виконання цього рішення, і такий висновок зроблений внаслідок неправильного тлумачення ст. 625 ЦК України, що підтверджується постановою ВП ВС від 19 червня 2019 у справі №646/14523/15-ц. КЕВ м. Вінниці теж не погодився з рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга КЕВ м. Вінниці мотивована тим, що суд невірно встановив спірні правовідносини, які на думку апелянта є трудовими і повинні бути врегульовані нормами трудового законодавства в частині зобов`язань (обов`язків) роботодавця та наслідків порушень таких, а відтак, стаття 625 ЦК України до спірних правовідносин (трудових) не застосовується. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, розглянувши мотиви апеляційних скарг, дослідивши матеріали цивільної справи, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, прийшла до висновку, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають до задоволення, а вимоги апеляційної скарги КЕВ м. Вінниці - ні. Судом першої інстанції правильно встановлено всі обставини справи, які були підставою для звернення з даним позовом, проти яких не заперечували апелянти. Рішенням Вінницького міського суду від 21 березня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника секретного відділення КЕВ м. Вінниці МОУ та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного розрахунку. Дане рішення апеляційним судом ухвалою від 05 травня 2017 року залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЕВ м. Вінниці. Цією ж ухвалою ВССУ виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (крім виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць) зупинене до закінчення касаційного провадження. Оскільки в рішенні місцевого суду від 21.03.2017 в резолютивній його частині не вказано розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2017 року з КЕВ м. Вінниці стягнуто з відповідача на користь позивача 133 436, 16 грн боргу, з яких 130 664,19 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу та 2 771,97 - інфляційні витрати. Постановою ВС від 07 травня 2019 року рішення суду першої інстанції від 21 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду від 05 травня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення суду. Додаткове рішення, яким встановлено розмір заборгованості відповідача, останнім не апелювалось, і набрало теж законної сили. 04 липня 2019 року КЕВ м. Вінниці провів безспірне списання коштів на виконання виконавчого листа Вінницького міського суду від 11.06.2019 про стягнення з КЕВ м. Вінниці 130 664,19 грн та 2771,97 грн. Суд першої інстанції, прийнявши у цій справі рішення, прийшов до висновку, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Однак, суд задовольнив частково вимоги, зазначивши, що інфляційні втрати та три відсотки річних повинні обраховуватись виходячи з розміру середнього заробітку за один місяць, адже на час ухвалення додаткового рішення, яким було визначено загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інфляційні втрати, ухвалою ВССУ від 13 вересня 2017 року не було зупинене виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, а відтак, зобов`язання у відповідача виникло з 29 вересня 2017 року в цьому розмірі. А вже після поновлення виконання рішення суду постановою ВС від 07 травня 2019 року розмір інфляційних втрат та три проценти річних слід обраховувати виходячи із загальної суми заборгованості (133 436,16 грн). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки частково вони протирічать встановленим обставинам, а також суд першої інстанції не взяв до уваги висновок ВП ВС, викладений в цивільній справі за аналогічними правовідносинами. У справі № 646/14523/15-ц мали місце аналогічні правовідносини між фізичною особою (позивач) з одного боку та Державною казначейською службою України разом з Управлінням ДКС у Червонозаводському районі м.Харкова (відповідачі) з іншого боку, які полягали в тому, що позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України вимагав стягнути з відповідачів на його користь інфляційні втрати та три відсотки річних за несвоєчасне виконання рішення суду, яким стягнуто з ДКСУ на користь позивача кошти на відшкодування моральної шкоди. Аналогічність правовідносин полягає також в тому, що несвоєчасне виконання рішення суду відповідачі обґрунтували зупиненням ухвалою ВССУ виконання рішення суду. У справі № 646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року зробила висновок, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду, яким поновлено позивача на посаді та на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнано грошові зобов`язання, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Суд першої інстанції в даній справі прийшов до аналогічного висновку, але при цьому не звернув уваги на інший висновок ВС - про те, що зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Проаналізувавши згадану постанову ВП ВС, можна зробити висновок, що Верховний Суд не відокремлює три відсотки річних від інфляційних втрат, і вказує про необхідність стягнення як одного, так і другого. Отже, в даній справі факт зупинення ухвалою ВССУ від 13 вересня 2017 року виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може бути підставою для невиконання цього рішення, а відтак підлягають обрахуванню та стягненню інфляційні втрати та три відсотки річних з дати ухвалення додаткового рішення від 29.09.2017 (яке є невід`ємною частиною рішення суду від 21.03.2017) по день фактичного розрахунку з позивачем - 04 липня 2019 року. Відповідач не заперечував початок виникнення в нього зобов`язань перед позивачем по виплаті 133 436,16 грн за додатковим рішенням - 29.09.2017, і дату повного розрахунку - 04.07.2019, про що зазначено і в оскаржуваному рішенні, і не заперечується в апеляційній скарзі КЕВ м. Вінниця. Крім цього, суд першої інстанції, встановивши дату, з якої підлягало виконання рішення суду, а саме дата ухвалення додаткового рішення (29.09.2017), яким встановлено загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу (133 436,16 грн), прийшов до помилкового висновку, що виконанню підлягало рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише за один місяць, адже даний висновок суперечить встановленим цим же судом обставинам, які суд взяв до уваги. Стверджуючи про це, суд взяв до уваги ту обставину, що ухвалою ВССУ від 13 вересня 2017 року не зупинялось виконання рішення суду від 21.03.2017 в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, а отже в цьому розмірі виникло зобов`язання у відповідача. Однак, якщо суд першої інстанції взяв до уваги дату ухвалення додаткового рішення, яким визначено загальний розмір заборгованості, і виконання додаткового рішення судом касаційної інстанції не зупинялось, то логічним є те, що зобов`язання відповідача з 29.09.2017 виникло в розмірі 133 436,16 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягають стягненню з відповідача за вищезазначений період. Що стосується розміру вимог, то колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечував та не спростував в суді першої інстанції суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які просив стягнути позивач. Крім цього, колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача, якими останній обґрунтовує розмір своїх вимог, прийшов до висновку про їх правильність, адже зроблені вони за загальноприйнятими формулами. Що стосується мотивів апеляційної скарги КЕВ м. Вінниці, то вони є помилковими, адже у зв`язку з ухваленням рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, про що зазначалось вище. Крім цього, позиція відповідача не підкріплена жодною нормою трудового законодавства, яка б підлягала до застосування у спірних правовідносинах, і на думку колегії суддів, не зазначена - за відсутністю такої (на відміну від ст. 229 КЗпП України, яка регламентує строк виконання рішення комісії по трудових спорах або ст. 236 КЗпП України, яка регламентує оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення в частині поновлення на роботі працівника). Інші норми КЗпП України (зокрема статті 116, 117) застосовуються для вирішення спорів про розмір сум, належних працівникові при звільненні, що було зроблено у справі за позовом ОСОБА_1 про поновлення роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи, встановивши всі обставини в спірних правовідносинах, всупереч вимогам ч. 4 ст. 263 ЦПК України, не врахував висновки ВП ВС щодо правильності застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, викладеної у вищезгаданій постанові ВП ВС, що призвело до неправильного вирішення спору, а відтак рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким вимоги позивача слід задовольнити в повному обсязі. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 840 гривень (а.с.6) та за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 гривень (а.с.48). Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання задовольнити. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця (ЄДРПОУ 08320218) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційній втрати у розмірі 23 141 (двадцять три тисячі сто сорок одна) гривні 86 копійок, а також три проценти річних - 7 062 (сім тисяч шістдесят дві) гривні 97 копійок. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста (ЄДРПОУ 08320218) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривні 20 копійок. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко