Постанова 4801 № 127/11389/23

Справа № 127/11389/23 Провадження № 22-ц/801/2052/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 рокуСправа № 127/11389/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Копаничук С.Г., суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2023 року, постановлене у складі судді Іщук Т. П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, в с т а н о в и в : У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання. Зазначав, що 24 грудня 2020 року, 01 лютого 2021 року та 18 березня 2021 року між сторонами були укладені три договори № 24/12, 24/12 та 18/03 згідно умов яких ОСОБА_2 зобов`язався виготовити та передати йому меблі на загальну суму 616245,00 грн на умовах та в строк, передбачений цими договорами. Позивач свої зобов`язання по цим договорам виконав та сплатив відповідачу аванс, однак останній в обумовленні строки меблі не поставив. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року в цивільній справі № 127/13486/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 497200 грн, які були сплачені в якості попередньої оплати на виконання договорів поставки, а також судовий збір в розмірі 4 972,00 грн. Дане рішення суду набрало законної сили, а виконавчий лист був пред`явлений до виконання у Перший ВДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Однак, кошти ОСОБА_2 не повернув, відносно останнього внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 190 КК України, рішення суду до цього часу не виконане, а тому позивач, з урахуванням приписів ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість, що станом на 20 квітня 2023 року, становить 189492,26 грн, з яких: 23 130,00 грн 3% річних за період з 01 жовтня 2021 року по 20 квітня 2023 року та 166362,26 грн інфляційні втрати за період жовтень 2021 року квітень 2023 року. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання в загальній сумі 31 745,98 грн, з яких: 5394,38 грн - 3% річних від простроченої суми; 26 351,60 грн - сума втрат від інфляції. Вирішено питанні розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 625 ЦК України та не врахував, що положення цієї статті поширюються на усі правовідносини, що виникають з грошового зобов`язання. На даний час відповідач рішення суду про стягнення боргу не виконав, тому рішення суду про часткове задоволення позову є помилковим. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року в цивільній справі № 127/13486/21 було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 497200,00 грн, що були сплачені в якості попередньої оплати на виконання договорів поставки, а також судовий збір в розмірі 4972,00 грн (а.с.5-6). 14 жовтня 2021 року рішення суду набрало законної сили, а 04 квітня 2023 року був виданий позивачу виконавчий лист №127/13486/21 від 13 вересня 2021 року, який пред`явлений до виконання у Перший ВДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.7). 13 квітня 2023 року постановою державного виконавця Першого ВДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрите виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа (а.с.9). При цьому, 14 серпня 2021 року до ЄРСР внесено відомості за № 12021020010001137 за ст. 190 ч. 2 КК України за заявою ОСОБА_3 , який просив прийняти міри до ОСОБА_2 , так як останній в період з 24 грудня 2020 року по 18 березня 2021 року шахрайським шляхом, зловживаючи довірою, під приводом виготовлення меблів, незаконно заволодів грошовими коштами, що завдало значної шкоди заявнику (а.с.8). Доказів про виконання рішення суду матеріали справи не містять. За розрахунком позивача розмір заборгованості станом на 20 квітня 2023 року, становить 189492,26 грн, з яких: 23 130,00 грн 3% річних за період з 01 жовтня 2021 року по 20 квітня 2023 року та 166362,26 грн інфляційні втрати за період жовтень 2021 року квітень 2023 року. Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за рішенням суду та визначаючи їх розмір, невірно визначив період прострочення грошових коштів, а саме здійснив нарахування 3% річних з 01 жовтня 2021 року, тобто, до дня набрання рішення законної сили по день звернення до суду, не враховуючи вимоги п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та дату набрання рішення суду законної сили. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК». Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права під час вирішення заяви стягувача є безпідставними, виходячи з наступного. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до частини 1 статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Такі правові висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц. Як вбачається з висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Відповідні правові позиції висловлено Верховним Судом у постановах Великої Палати від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18, від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, від 18 січня 2023 року у справі № 524/4102/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 462/109/21. У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 рішення суду про стягнення з нього коштів за договором поставки. Відповідачем не виконано рішення, яким стягнуто заборгованість в гривні, тобто валютою заборгованості є національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість також є правомірним. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, зазначив, що тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 727/4474/17, від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20, від 05 серпня 2022 року у справі № 757/63074/19-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі № 409/129/20. Однак, з обставин даної справи вбачається, що кредитор вже скористався судовим захистом, і рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, отже, таке зобов`язання не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, провадження № 61-14506св20. У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року по справі № 204/5103/21 зазначено, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції розміру 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває дотепер. 15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану». Відповідно до частини 3 Закону України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і

19. Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З урахуванням того, що рішення суду про стягнення коштів ухвалено у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, між сторонами виникло грошове зобов`язання, пов`язане з невиконанням умов договору, що підтверджено рішенням суду. Тож до цих правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Таким чином, підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат після 24 лютого 2022 року відсутні, і стягненню підлягають відповідні нарахування лише за період з 15 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що 3 % річних слід розрахувати з урахуванням простроченої заборгованості визначеної рішенням суду від 13 вересня 2021 року в розмірі 497 200,00 грн помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються із дня, наступного за днем після набрання рішення законної сили по день введення в Україні воєнного стану, тобто до 23 лютого 2022 року (132 дня), помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного 365 днів у році, що становить 5394,38 грн. Щодо інфляційних втрат, прострочення мало місце з 15 жовтня 2021 року до 23 лютого 2022 року, а отже індекс інфляції становить: 100,9% х100,8% х100,6%х101,3%х101,6% = 105,3. Відповідно суму втрат від інфляції розраховуємо за формулою: (сума боргу х процент інфляції) - сума боргу та становитиме - (497 200,00 грн х 1,053) - 497 200,00 грн = 26 351,60 грн. Тобто, інфляційні втрати складають 26 351,60 грн. Наведення в апеляційній скарзі змісту норм матеріального права, без конкретизації, яким чином, на думку боржника, судом першої інстанції було неправильно застосовано або не застосовано ці норми, є необґрунтованими доводами, які не можуть бути прийняті апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, ухваленого судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за ОСОБА_3 . Керуючись ст.ст. 375, 379, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2023 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за апелянтом. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач С. Г. Копаничук судді: С. К. Медвецький В. В. Оніщук