Постанова 4805 № 289/398/16-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/398/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С. Категорія 3 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 289/398/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Сіренко Н.С. в м. Радомишлі, в с т а н о в и в: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та просив припинити право власності відповідачів на належні їм частки, що складають по 1/10 в житловому будинку по АДРЕСА_1 , стягнути з нього на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спірного майна у розмірі 8 669 грн кожній, визнати за ним право власності на 2/10 частини вказаного житлового будинку. В обґрунтування позову зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом він є власником 6/10 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Співвласниками 2/10 частин вказаного будинку є його сестри ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Оскільки житловий будинок є неподільним, спільно користуватися ним сторони не можуть, просив задовольнити позов на підставі вимог ст. 365 ЦК України. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що частки відповідачів, а саме, частка власника 1/10 ідеальної частки - ОСОБА_2 та власника 1/10 ідеальної частки - ОСОБА_3 є не значними. Будинок складається з однієї житлової кімнати розміром 27 кв. м., всі інші приміщення допоміжні, виділення часток кожного із співвласників в натурі є неможливим, а будинок є неподільним. Ця обставина підтверджується висновком експерта Київського НДІ Судових експертиз (Житомирське відділення) № 617/15-25 від 19.11. 2015 року. Після смерті матері відповідачі почали ворогувати із позивачем з приводу спадщини, обвинувачувати його в заволодінні всім спадковим майном. Вони розірвали з ним всі родинні стосунки, не спілкуються з ним, не приймають ніякої участі в догляді за будинком взагалі. За наведеного стверджує, що спільне володіння і користування майном є неможливим. Враховуючи те, що постійним місцем проживання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та членів їх сімей, є місто Київ, де вони мають житло, та тієї обставини, що відповідачі в спірному будинку не проживають і не збираються проживати, а тому припинення їх права на частку будинку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам їх сімей. Окрім того в апеляційній скарзі міститься посилання на те, що суд першої інстанції не врахував того, що вартість 1/10 частини будинку становить 8669 грн, які він просить стягнути з нього на користь кожного з відповідачів, тобто по 8669грн як на користь ОСОБА_2 так і на користь ОСОБА_3 . В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що в апеляційній скарзі допущено помилку щодо стягнення з нього по 8669 грн на кожного з відповідачів, оскільки така сума була визначена попереднім висновком експерта, проте в подальшому було проведено іншу експертизу, яка визначила вартість 1/10 частини спірного будинку в розмірі 2877,60грн, які він вніс на депозитний рахунок суду для кожного з відповідачів. ОСОБА_1 не погодився внести суму частки на кожного з відповідачів за попередньою експертизою по 8669грн, пояснивши, що ціна на будинок з кожним роком зменшується. Представник позивача адвокат Уманський С.О. пояснив, що відповідачі, заперечуючи проти позову, не висловлювали заперечень щодо суми відшкодування. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційного суду не з`явились, посилаючись на те, що вони є пенсіонерами, людьми похилого віку, просили рішення суд першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів неможливості спільного користування батьківським будинком (враховуючи, що всі співвласники проживають в м. Києві) та доказів того, що припинення права відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їх частку не завдасть істотної шкоди їх інтересам як співвласникам, при цьому суд також врахував, що компенсація вартості належної відповідачам на праві власності частки спільного будинку є незначною. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на праві приватної власності належить 6/10 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв. м, житловою площею 27,0 кв.м (т.1 а.с.12,13). Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 03.02.2016 у справі № 289/853/15-ц встановлено, що рідним сестрам позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 11.10.2013 належить по 1/10 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , кожній. Вказаним рішенням ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності (а.с.10-11). Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 19.11.2015, проведеної при розгляді справи № 289/853/15-ц, 6/10 частки співвласника ОСОБА_1 складає 32,94 кв.м загальної площі житлового будинку, 1/10 частки співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становлять в одиницях площі по 5,49 кв.м кожній. Розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників не видається можливим. Установлено, що дійсна (ринкова) вартість житлового будинку складає 86690,00 грн. (т.1 а.с.17-34). Згідно звіту про оцінку майна № ESK-10112017-250, станом на дату оцінки 10.11.2017, ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 , складає 28 776,00 грн. (т.1 а.с.172-184). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 16.05.2018, житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності: 1/10 ОСОБА_2 , 1/10 ОСОБА_3 , 6/10 ОСОБА_1 (т.1 а.с.208-209,210-211). Судом першої інстанції з відповіді нотаріуса від 12.06.2018 також встановлено, що у провадженні Радомишльської державної нотаріальної контори знаходиться спадкова справа № 42/2010 до майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спадковій справі є наступні документи: Заява ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . В спадковій справі наявний заповіт, за яким ОСОБА_4 все своє майно заповіла своєму синові ОСОБА_7 . Крім того, в спадковій справі міститься повний витяг актового запису про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкоємця за законом ОСОБА_6 . Видані спадкоємцям: ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом 6/10 частини не виплаченої пенсії в УПФУ та на 6/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - свідоцтво про право на спадщину за законом (на обов`язкову частку) 1/10 частини не виплаченої пенсії в УПФУ та на 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за законом (на обов`язкову частку) 1/10 частини не виплаченої пенсії в УПФУ та на 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Спадкоємиця ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину станом на 12.06.2018 не зверталася. Свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 12.06.2018 не видавались. Зазначені обставини також підтверджуються копією спадкової справи № 42/2010 (т.1 а.с.235-236, т.2 а.с.56-140). 03 січня 2018 року позивач попередньо вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Житомирській області вартість часток відповідачів по 2877,60 грн. (т.1 а.с.170,171). Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права. Так, відповідно до положень Конституції України та статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутньої такої згоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Попри це, ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі бажають особисто користуватись належним їм на праві власності майном, факт неможливості спільно володіти та користуватися будинком позивачем не доведено, оскільки сторони у ньому не проживають, не мають наміру проживати та не зареєстровані. Судом також враховано, що спірний будинок це батьківський будинок сторін, відповідачі є людьми похилого віку і втрата зв`язку з місцем їх народження, дитинства, місцем поховання батьків завдасть істотної шкоди їх інтересам як співвласникам цього будинку, а саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Хоча відповідачі не висловлювались щодо розміру компенсації належної їм на праві власності частки спільного будинку, зазначена компенсація є незначною. Відмовляючи у позові, суд виходив із встановлених обставин, взяв до уваги інтереси всіх сторін щодо володіння та користування належними їм частками домоволодіння та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для припинення права відповідачів на частку у спільному майні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24.09.2020. Головуючий Судді