Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3741/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3741/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати неправомірним дії відповідача, які полягали у неврахуванні при призначенні пенсії повного розміру трудового стажу та стажу державного службовця. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії ГУ ПФ України в місті Києві щодо не включення до стажу ОСОБА_1 періоду навчання у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року, зобов`язано ГУ ПФ України в місті Києві включити до стажу ОСОБА_1 період навчання у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши абзац 2 та 3 у такій редакції: визнати протиправними дії відповідача при призначенні пенсії за віком на умовах визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо неврахування повного розміру загального трудового стажу та стажу державного службовця; зобов`язати відповідача здійснити призначення та перерахунок пенсії за віком на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням повного страхового стажу, який становить 48 років 4 місяці 1 день (в коефіцієнті 0,4833); визнати протиправним дії відповідача при призначенні позивачу пенсії за віком на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки страхового стажу в розмірі 1%; зобов`язати відповідача здійснити призначення та перерахунок позивачу пенсії за віком на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2016 та 2017 роки (5377,90 грн.) із застосуванням величини оцінки страхового стажу в розмірі 1%. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що до стажу державної служби та загального трудового стажу не було зараховано більше 22 років служби в органах внутрішніх справ і 2 роки строкової служби в Збройних Силах України. Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при автоматичному переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивачу було обчислено розмір його пенсії, з урахуванням призначеної пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» та страхового стажу 41 рік, 6 місяців 13 днів, порахованого по 19.08.2009 відповідно до положень чинного законодавства. І за відсутності в документах відомостей про його навчання в ПТУ №5 м.Кременчук з 01.09.1964 по 15.07.1966 вказаний період позивачу не враховується. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та до 01 жовтня 2017 року отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу». З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення до пенсії» 01 жовтня 2017 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки - 3764,40 грн., величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%. 08 серпня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про проведення перерахунку пенсії з 2009 року по 2017 рік з урахуванням стажу державної служби, до якої включена служба в органах внутрішніх справи та в Збройних Силах України (а.с.18). Листом від 30 серпня 2018 року №684648/02 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про проведення перерахунку його пенсії відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням стажу 41 рік 6 місяців 13 днів, порахованого по 19 серпня 2009 року (а.с.24). Також, 19 листопада 2018 року позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про проведення перерахунку його пенсії із застосування середнього показника заробітної плати 5377,90 грн з урахуванням загального стажу 48 років 4 місяці 1 день (а.с.19-20). Листом від 22 грудня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача, що при проведенні перерахунку пенсії з 01 жовтня 2017 року обчислення пенсії проведено з урахуванням стажу 41 рік 6 місяців 13 днів, порахованого по 19 серпня 2009 року, заробітної плати, визначеної за період роботи з 01 серпня 1991 року по 31 липня 1996 року, з 01 липня 2000 року по 31 липня 2009 року. Додатково повідомлено, що для підтвердження навчання позивача у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року останньому необхідно подати довідку, що містить період навчання (а.с.21-23). Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо неврахування при призначенні пенсії повного розміру загального трудового стажу та стажу державної служби, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що з урахуванням наявності у трудовій книжці позивача запису про період навчання у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року, відмову відповідача врахувати такий період навчання до загального стажу позивача є безпідставною, при цьому відсутній спір позивача з Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зарахування до стажу державної служби період служби позивача у Радянській Армії та в органах внутрішніх справ. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційних скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно з п. «д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Пунктом 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1998 року № 1240, передбачено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців. Згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 8 наведеного Порядку встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. В той же час, в трудовій книжці позивача наявні записи про період його навчання у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року, у тому, з огляду на вищенаведені норми законодавства України, зазначений період підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача. Верховний Суд у своїх постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 виклав правовий висновок, що відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, враховуючи, що відповідний період навчання у ПТУ №5 міста Кременчук з 01 вересня 1964 року по 15 липня 1966 року відображено в трудовій книжці позивача, у відповідача були відсутні підстави для витребовування довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки. Стосовно обчислення стажу державної служби позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, до стажу державної служби включається час військової служби у Збройних силах та інших військових формуваннях. В трудовій книжці позивача, наявна інформація, що з 19 травня 1968 року він проходив службу в Радянській Армії та в період з 01 жовтня 1970 року по 12 листопада 1991 року проходив службу в органах внутрішніх справ безперервно 21 рік 01 місць 14 днів. У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Колегія суддів звертає увагу, що в обґрунтування неналежного розрахунку відповідачем стажу державної служби позивачем не надано жодного доказу, не обґрунтовано в чому саме полягає невідповідність такого розрахунку вимогам законодавства. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідний період не був врахований відповідачем при розрахунку стажу державної служби та загального трудового стажу позивача. Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. В свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку. Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові». Водночас, під час розгляду справи позивач з посиланням на належні та допустимі докази не довів суду, в чому саме полягає порушення особисто його прав та інтересів. В свою чергу, з огляду на письмові докази, що наявні в матеріалах справи, судом не встановлено порушення матеріальних прав та інтересів позивача в частині розрахунку його стажу державної служби, внаслідок чого не вбачається спору щодо зарахування до нього періоду служби позивача у Радянській Армії та в органах внутрішніх справ. В той же час, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, враховуючи, що в позовній заяві позивачем не було заявлено вимог, що заявлені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції позбавлений повноважень щодо їх розгляду. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови складено 23 вересня 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма