Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/15177/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15177/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернуся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо неврахування під час призначення та обчислення пенсії ОСОБА_1 довідок про заробітну плату від 28.01.2019 № 469, від 28.01.2019 № 470, від 28.01.2019 № 471; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити з 19.01.2019 року перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , з урахуванням довідок про заробітну плату від 28.01.2019 № 469, від 28.01.2019 № 470, від 28.01.2019 № 471, враховуючи, що розмір заробітної плати становить: у січні 1987 року - 784 руб, у лютому 1988 року - 1699 руб, у травні 1988 року - 855 руб, у липні 1988 року - 200 руб, у січні 1990 року - 1660 руб. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно було відмовлено у прийнятті довідок про заробітну плату від 28.01.2019 № 469, від 28.01.2019 № 470, від 28.01.2019 № 471 при призначенні та обчисленні пенсії ОСОБА_1 з посиланням на те, що довідки видані установою, яка розташована на непідконтрольній Україні території, оскільки такі довідки є необхідними для реалізації права позивача на пенсію, що відповідає позиції Європейського суду з прав людини та позиції Верховного Суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо неврахування під час призначення та обчислення пенсії ОСОБА_1 довідки про заробітну плату від 28.01.2019 №

470. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити з 19.01.2019 року перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , з урахуванням довідки про заробітну плату від 28.01.2019 №

470. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 01 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою (вх.. 50372 від 06.05.2019) та копіями документів, в якій просив взяти в розрахунок пенсії заробітну плату згідно довідок №469 від 29.01.2019 та №470 від 28.01.2019. Листом від 11.06.2019 №125377/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що будь-які документи, видані бюджетними установами, підприємствами та організаціями, які знаходяться на непідконтрольній території України не приймаються та не розглядаються на території України. Так як м. Должанськ (Свердловськ) Луганської обл. є непідконтрольною територією України та орган державної виконавчої влади Адміністрація м. Должанська не здійснює свої повноваження в повному обсязі в інтересах України, архівна довідка №470 від 28.01.2019 не підлягає розгляду та не може бути прийнята, як підстава для перерахунку пенсії позивача, а період роботи з 15.03.1986 по 05.02.1990 в племсовхозі «Должанський» зараховано до загального стажу роботи під час призначення пенсії на підставі записів трудової книжки. Незгода позивача із діями органу пенсійного фонду щодо неврахування довідок при призначенні пенсії зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI (далі - Закон №1058-VI) визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. При цьому, згідно статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-VI). Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядком підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Як визначено законодавством, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Частиною 1 статті 40 Закону №1058-VI передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону. Згідно підпункту 2.1 пункту 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1). Наявними матеріалами справи підтверджується, що 01 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою (вх.. 50372 від 06.05.2019) та копіями документів, в якій просив взяти в розрахунок пенсії заробітну плату згідно довідок №469 від 29.01.2019 та №470 від 28.01.2019. Проте, зі змісту листа відповідача від 11.06.2019 №125377/03 вбачається, що останнім не було враховано довідку №470 від 28.01.2019 про розмір заробітної плати, оскільки така видана установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, разом з тим, стаж роботи з 15.03.1986 по 05.02.1990 в племсовхозі «Должанський», що відповідає даним довідки №469 від 29.01.2019 про період роботи позивача в племсовхозі «Должанський» було зараховано до загального стажу роботи під час призначення пенсії на підставі записів трудової книжки. Отже, щодо підстав для врахування довідок, які видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, суд зазначає наступне. Так, відповідно до статті 1 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Згідно із частиною першою статті 17 Закону №1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. За змістом статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207-VII. Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, колегія суддів зазначає, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Також вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною постановах від 02.10.2018 у справі №569/14531/16-а, від 17.07.2019 у справі №654/1278/17. На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, помилковими посилання відповідача щодо неврахування довідки про заробітну плату №470 від 28.01.2019, оскільки така видана установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території. Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що з листа відповідача від 11.06.2091 №125377/03 вбачається, що останнім на підставі записів у трудовій книжці було враховано періоди роботи позивача з 15.03.1986 по 05.02.1990 в племсовхозі «Должанський», що позивачем не заперечувалось в тексті позовної заяви, тобто, фактично, дані довідки від 28.01.2019 №469, в якій зазначено період роботи позивача у племсовхозі «Должанськийй» відповідачем було враховано на підставі записів у трудовій книжці, що не суперечить приписам чинного законодавства, оскільки основним документом, який підтверджує стаж роботи, відповідно до Порядку №637є трудова книжка. Що ж стосується довідки від 28.01.2019 № 471, колегія суддів зазначає наступне. Так, заява позивача від 01.03.2019 не містять доказів того, що позивач звертався до ГУ ПФУ у м. Києві із вимогою про врахування даної довідки при призначенні пенсії, як наслідок, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було порушено права позивача внаслідок неврахування даної довідки при призначенні пенсії, оскільки з відповідними вимогами останній до ГУ ПФУ у м. Києві не звертався, при цьому, захисту підлягають лише порушені права та інтереси особи. На підстав іивще зазначеного, колегія суддів приходит до висновку, що відповідачем не наведено документального та нормативного обґрунтування правомірності неврахування довідки від 28.01.2019 №470 про заробітну плату при призначенні позивачеві пенсії, виданої установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль