Постанова 4816 № 576/525/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 року м.Суми Справа №576/525/20 Номер провадження 22-ц/816/1946/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року в складі судді Сапона О.В., ухваленого у м. Глухів, повний текст якого складений 10 липня 2020 року, в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , уточнивши позовний вимоги (а.с. 25-26), просила суд зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення позивачки разом з дочкою ОСОБА_4 до вказаного будинку. Позовні вимоги мотивовано тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2011 року, мають спільну дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу придбали 1/2 частину житлового будинок АДРЕСА_1 , право власності на що було зареєстровано одноособово на відповідача ОСОБА_2 . Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Позивач посилалася на те, що відповідач ОСОБА_5 чинить перешкоди у користуванні спірним житловим приміщення, змінив замки, у зв`язку з чим вона з дочкою вимушені проживати у батьків, іншого нерухомого майна у власності вона не має. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_4 до частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні вказаною частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. понесених судових витрат. Вказане рішення суду відповідач ОСОБА_2 оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині вселення ОСОБА_1 до спірного житлового будинку скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. В доводах апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції тих обставин, що вони з позивачкою ОСОБА_1 з 13 травня 2019 року проживають окремо, непов`язані спільним побутом, тому не являються сім`ю в розумінні ст. 64 ЖК Української РСР. Також відповідач послався на вибіркове трактування судом першої інстанції положень ст. 156 ЖК Української РСР. Крім того, відповідач вважає передчасними висновки суду про те, що спірний житловий є їх з позивачкою ОСОБА_1 спільним майном, оскільки на даний час позов ОСОБА_1 про поділ майна, набутого за час шлюбу, не вирішено. Відповідач не погоджується і з рішенням суду в частині стягнення з нього на користь позивачки судових витрат, пославшись на те, що така вимога позивачем не заявлялась. Рішення суду в частині вселення малолітньої дочки ОСОБА_4 до спірного житлового приміщення не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається. Позивач ОСОБА_1 в установлений судом строк подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому, зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, так як вона має законне право користуватися спірним житлом, у реалізації якого їй перешкоджає відповідач. Вважає, що поділ майна подружжя не впливає на їх з дочкою право проживати у вказаному житловому приміщенні. Позивачка звертає увагу і на те, що відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи про розірвання шлюбу не заперечував проти визначення місця проживання дочки ОСОБА_4 разом з нею, а тому вселення дочки до спірного житлового будинку без матері, як того просить відповідач, призведе до порушення прав дитини та позивачки, як матері. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 23 липня 2011 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8, 9). Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 04 травня 2012 року, відповідачем ОСОБА_2 було придбано 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61-62). Відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння 08 квітня 2013 року були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 63-64). Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили 12 липня 2019 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 8). Згідно копії паспорта громадянина України вбачається, ОСОБА_1 з 16 квітня 2015 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13). Задовольняючи позов ОСОБА_1 про вселення до житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка вселилася до спірної частини будинку, де і зареєструвала своє місце проживання, будучи дружиною відповідача, отже, набула право проживання в ньому та користування спірним житлом, як член сім`ї власника, але відповідач перешкоджає їй у вселенні, в зв`язку з чим порушене право позивача на проживання у житловому приміщенні підлягає захисту. Крім того, судом першої інстанції була врахована і та обставина, що спірний будинок був придбаний під час шлюбу і відповідно до положень ст. 60 СК України є їх спільною сумісною власністю, а тому позивачка ОСОБА_1 має рівні з відповідачем ОСОБА_2 права на користування цим майном. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Виходячи з вимог частини першої статті 156 ЖК Української РСР, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Крім того, статтею 162 ЖК Української РСР передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Отже, виходячи з вимог ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР, для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку зберігається право користування житлом при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. У відповідності до положень ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві. Право власності є непорушним. Згідно ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. За змістом ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що відповідає змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Також, відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2018 року у справі №496/252/16-ц, у якій Верховний Суд зазначив, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідача права користуватися спірним будинком. Судом першої інстанції установлено та не спростовується відповідачем, що позивач ОСОБА_1 постійно проживала у спірній частині домоволодіння, право власності на яку у розмірі 1/2 частини було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку вселилася туди як член сім`ї, набула право користування житловим приміщенням та зареєструвала там своє місце проживання. Відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачкою вказаною частиною домоволодіння, так як він замінив замки на вхідних дверях. Припинення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюбних відносин та тимчасове непроживання позивачки ОСОБА_1 разом з дочкою за місцем реєстрації не свідчить про втрату останньою набутого нею права користування житловим приміщенням. Щодо посилання відповідача ОСОБА_2 у доводах апеляційної скарги на неповний виклад судом першої інстанції положень ч. 4 ст. 156 ЖК України, то їх колегія суддів вважає безпідставними, оскільки врегульований даною нормою порядок вирішення питання щодо встановлення плати за користування житловим приміщення до спірних правовідносин не застосовується, так як вказане питання не було предметом розгляду судом першої інстанції. Колегія суддів погоджується також і з висновками суду першої інстанції щодо того, що 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 у відповідності до приписів ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Та обставина, що позов ОСОБА_1 про поділ спільно нажитного майна, у тому числі і спірного житлового будинку на час ухвалення оскаржуваного судового рішення не був вирішений, не є підставою для позбавлення права позивача на користування житловим приміщенням. Підлягають відхиленню також і доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про безпідставне стягнення з нього судового збору на користь позивачки ОСОБА_1 , оскільки питання розподілу судового збору не є позовною вимогою, а вирішується судом у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у залежності від результатів розгляду справи. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення в оскаржуваній частині. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити. Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п. 1; 375; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 вересня 2020 року. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач) Судді: О.Ю. Кононенко В.І. Криворотенко