Постанова 4824 № 759/9186/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 759/9186/19 Головуючий у першій інстанції - Ул`яновська О.В. Номер провадження № 22-ц/824/2991/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей, - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство «Альфа банк» (ухвала Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року) звернулося до суду із позовом виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей та просило суд зняти з реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити у примусовому порядку громадянку України ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_1 звільнити квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 5 763, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що за позивачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі Закону України «Про іпотеку», що належала на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , правовою підставою такої реєстрації було відповідне застереження в Іпотечному договорі, яким передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов`язання, на підставі чого позивач звернувся до відповідача із вимогою звільнити житлове приміщення, проте незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання колишній власник продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися, однак такі дії створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року позовні вимоги АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Виселено у примусовому порядку громадянку України ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити квартиру АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 5 763,00 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кучевський К.І. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що висновок суду не відповідає дійсності. Зокрема, твердження стосовно того, що обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який не скористався своїм процесуальним правом подати у строки відзив та докази на спростування заявлених позовних вимог, адже 22 жовтня 2019 року відповідач у справі направив відзив на адресу суду та позивачу. Апелянт зазначає, що підставою позову є те, що АТ «Укрсоцбанк» набув права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, проте вважає, що позивач набув право власності на спірну квартиру всупереч вимогам законодавства України та під час дії мораторію на примусове відчуження предмета іпотеки, що є незаконним. Апелянт звертає увагу, що спірна квартира є єдиним місце реєстрації та постійного проживання ОСОБА_1 , у власності відповідача не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа спірної квартири не перевищує 140 кв.м. Апелянт переконаний, що позивачем не дотримано процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, встановленої Закону України «Про іпотеку» та «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, зокрема в порушення пункту 61 вказаного Порядку жодних письмових вимог про усунення порушень ОСОБА_1 від позивача не отримувала. ОСОБА_1 зазначає, що державним реєстратором не встановлено, що на час державної реєстрації спірна квартира перебувала під дією мораторію, а подані позивачем документи для державної реєстрації не відповідали вимогам, а тому рішення державного реєстратора є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку із чим позовні вимоги про виселення є необґрунтованими. Однак, в оскаржуваному рішенні не надано жодної оцінки доводам відповідача та не застосовано норми статті 35 Закону України «Про іпотеку», пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127. Апелянт також посилається на те, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, оскільки в підготовчому засіданні 19 листопада 2019 року судом винесено ухвалу про завершення підготовчого розгляду та перехід до судового розгляду справи, проте всупереч вимогам законодавства, й ні вона, ні її представник не були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи по суті. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте задовольняючи дві з трьох позовних вимог, суд неправомірно стягнув з відповідача всю суму сплаченого судового збору. Крім того, апелянт зазначала, що судом при винесенні оскаржуваного рішення неналежним чином досліджені докази оскільки відзив відповідача та долучені до нього докази взагалі не взяті до уваги та оцінка їм не надана, з чого апелянт вважає, що суд формально віднісся до обов`язку всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі наявні у справі докази та не надав мотивів відхилення таких доказів. Таким чином, апелянт ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути з АТ «Укрсоцбанк» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 763,00 грн. Представник АТ «Альфа Банк» Белінський В.А. при апеляційному розгляді справи заперечив щодо доводів викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та просив залишити її без задоволення, оскільки на час ухвалення рішення суду першої інстанції АТ «Укрсоцбанк» - позивач у справі був власником вказаної квартири та обґрунтовано вимагав усунення перешкод у використанні права власності шляхом виселення відповідачки із даної квартири. Наявність рішення Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року про скасування реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» не може бути підставою на його думку для скасування рішення місцевого суду, яке було ухвалено на підставі доказів наданих до суду першої інстанції. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з`явилися, тому суд з врахуванням положень ч.1 ст. 371, та ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув справу у відсутність позивача та його представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.12.2008 №149580366 було зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру, АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43995268 від 12.11.2018 16:1:45 Макаров О.В, Київська філія комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», м. Київ) (а.с. 5-7). Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4). 26.04.2019 р. вих. №КСБ/К/И позивач звернувся із вимогою про добровільне виселення до ОСОБА_1 , оскільки він є законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8). Відповідачка ОСОБА_1 є колишнім власником спірної квартири, оскільки право власності 14.12.2008 перереєстровано відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на АТ «Укрсоцбанк». Вирішуючи вказаний спір, та задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив із того, що позов підлягає задоволенню в частині виселення відповідачки із квартири, оскільки позивач як власник вказаного майна має право у відповідності до положень ст. 316, 319, 321 ЦК України вимагати усунення права власності в тому числі і шляхом виселення відповідача із квартири. Однак повністю погодитися із даним висновком суду колегія суддів не може виходячи з наступного. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Однак зазначеним вимогам закону рішення суду не повністю відповідає . Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У відповідності до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов). Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у справі набув права власності на квартиру АДРЕСА_2 , у встановленому чинним законодавством порядку, відповідач не є членом сім`ї позивача, жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було, тому власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції не може, виходячи із наступного. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як вбачається із матеріалів справи, позивач у справі АТ «Укрсоцбанк», звертаючись до суду із вказаним позовом мотивував свої вимоги тим, що Банк у порядку визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку» набув права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка була у власності іпотекодавця ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач вважав, що набув права власності на зазначене майно у порядку визначеному ст.. 328 ЦК України. Разом із тим у матеріалів справи вбачається, що під час розгляду вказаної справи судом першої інстанції, відповідачка у вказаній справі ОСОБА_1 , подала клопотання про зупинення провадження у вказаній справі у зв`язку з тим, що в провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 759/5454/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», державного реєстратора Макарова О.В., Київської філії КП «Реєстрація нерухомості» м.Київ, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності, оскільки вирішенні спору по вказаній справі може вплинути на вирішення спору у спорі за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення. Ухвалою суду ( протокольно) від 19 листопада 2019 року у задоволенні вказаного клопотання ОСОБА_1 судом було відмовлено та в цьому ж засіданні ухвалено рішення по суті спору про часткове задоволення позовних вимог АТ «Укрсоцбанк». Колегією суддів також встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №759/5454/19 та скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року і ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Макарова Олега В`ячеславовича Київської філії КП «Реєстрація нерухомості» м. Київ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індекс номер 43995268 від 12 листопада 2018 року. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав, а саме: запис про право власності №28871270 від 09 листопада 2018 року на квартиру загальною площею 94.8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за акціонерним товариством «Укрсоцбанк», внесений на підставі рішення державного реєстратора Макарова Олега В`ячеславовича Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43995268 від 12 листопада 2018 року. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України). З врахуванням того, що постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі №759/5454/19 встановлено неправомірність набуття АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 , тому колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача у вказаній справі щодо усунення йому перешкод у використанні ним повноважень власника вищевказаної квартири шляхом виселенні ОСОБА_1 із вказаної квартири є необґрунтованими. З урахуванням необґрунтованості вимог позивача про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_2 , тому і решта вимог позивача на думку колегії суддів є безпідставними. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 поданої представником ОСОБА_2 , скасування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року та ухвалення у вказаній справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позов у АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей. Згідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки апелянтом за подачу апеляційної скарги сплачено 8644,50 грн. судового збору, тому суд апеляційної інстанції стягує дані витрати з правонаступника позивача у справі АТ «Алльфа Банк» на його користь . Керуючись ст. 41, 49 Конституції України, ст.328 ЦК України, ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа Банк» (03150 м. Київ, вул.. Велика Васильківська, 100 код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( прож АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) 8644 ( вісім тисяч шістсот сорок чотири ) грн. 50 коп. понесених судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв