Ухвала КАС ВС № 9901/311/20

УХВАЛА 24 вересня 2020 року Київ справа №9901/311/20 адміністративне провадження №П/9901/311/20 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В. перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙМАСТЕР» до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині, УСТАНОВИВ: 23.09.2020 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙМАСТЕР» (далі - ТОВ «ПЕЙМАСТЕР», Товариство, позивач) до Президента України (далі - відповідач), у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 14.05.2018 №126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оброни України від 02.05.2018 «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту №427 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оброни України від 02.05.2018 (далі - Указ №126/2018, спірний Указ). Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Частинами першою, другою, п`ятою статті 123 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржуваний Товариством Указ Глави держави видано 14.05.2018 і цей акт набрав чинності з дня його опублікування (пункт 3 Указу). Спірний Указ вперше опубліковано 19.05.2018 у газеті Голос України, 2018, 05, 19.05.2018 №91, а також у Офіційному віснику Президента України, 2018, №13 (19.05.2018), ст.210. В подальшому цей Указ опубліковано й у Офіційному віснику України, 2018, №43 (05.06.2018), ст. 1527. Отже, Указ №126/2018 набрав чинності 19.05.2018. Як випливає зі змісту положень статті 123 КАС України, за загальним правилом строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. В той же час, у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі "Вайт і Кеннеді проти Німеччини" [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44). Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності. Окрім цього, питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, де у пунктах 29-35 вищевказаної постанови зазначено про таке. Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Аналіз положень вищеназваних джерел права в ракурсі висловленого Великою Палатою Верховного Суду правозастосування дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами. У даному ж випадку, спірний Указ Президента України за своєю формою та змістом є актом індивідуальної дії, оскільки виданий відповідачем - суб`єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій та стосується прав та інтересів позивача - Товариства, його дія має визначений строк. Цей Указ набув чинності 19.05.2018 з дня його офіційного опублікування й з цього дня позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав та/або інтересів, однак з даним позовом звернувся до суду лише 23.09.2020, що засвідчує відбиток штампу вхідної кореспонденції Верховного Суду, наявний на першому аркуші позовної заяви. Вищенаведене дає підстави вважати, що відлік шестимісячного строку оскарження Указу №126/2018 розпочався для позивача 19.05.2018 та закінчився 19.11.2018. Враховуючи факт подання позовної заяви 23.09.2020, суд приходить до висновку, що Товариство пропустило встановлений процесуальним законом строк звернення до адміністративного суду, однак у матеріалах позовної заяви відсутні будь-які клопотання або заяви про поновлення цього строку, не наведено жодних мотивів з цього приводу. Згідно з положеннями частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Також, за правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За наведеного, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕЙМАСТЕР» позовну заяву слід залишити без руху й надати позивачу десятиденний з дня вручення цієї ухвали строк, упродовж якого заявник має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Керуючись статтями 24, 122, 123, 169, 171, 266 КАС України, УХВАЛИВ : Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙМАСТЕР» до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині - залишити без руху. Встановити позивачу десятиденний з дня вручення цієї ухвали строк, упродовж якого він має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Роз`яснити позивачу, що у разі, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк, позовна заява буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя Н.В. Коваленко