Ухвала КАС ВС № 990/490/25

ф УХВАЛА 21 жовтня 2025 року м. Київ справа №990/490/25 адміністративне провадження №П/990/490/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Юрченко В.П., перевірив позовну заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині, УСТАНОВИВ: 17.10.2025 представник ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) адвокат Гнатенко Наталія Андріївна звернулсь до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Указ президента України від 10 березня 2023 року № 145/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2025 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 (додаток 1 позиція 99). Відповідно до частин першої, другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Судом встановлено, що спірний Указ був опублікований в офіційних друкованих виданнях, а саме, 14.03.2023 Урядовий кур`єр - №51, відтак набрав чинності саме 14.03.2023. У свою чергу, з адміністративним позовом до суду позивач звернувся 17.10.2025, тобто через два роки і сім місяців після набрання чинності оскаржуваним Указом. Разом з позовною заявою до суду подано заяву про поновлення строку звернення до суду. Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, посилаючись на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, представник позивача зазначає, що про оскаржуваний Указ позивач дізнався випадково у липні 2025 року. У позивача виникла необхідність оформити довіреність на представництво інтересів перед органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами в Україні, з огляду на що, 05.07.2025 позивач звернувся з листами до ряду нотаріусів в Україні. Приватний нотаріус Юр-Капінос Андрій Євгенович листом від 21.07.2025, у тому числі, повідомив, що згідно відомостей з Державного реєстру санкцій Указом Президента України від 10.03.2023 №145/2023 до фізичної особи Мхітарян Аарон застосовано санкції відповідних видів. Представник позивача відзначає, що отримання такої інформації було непередбачуваним та неочікуваним для позивача, ним одразу прийнято рішення про оскарження Указу №145/2023. Як указує представник позивача, позивач з 2020 року є громадянином Республіки Кіпр, ніколи не мав громадянства рф, не міг передбачити застосування до нього санкцій Україною, позивач не вчиняв жодних дій, які створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України. Позивача не було повідомлено індивідуально про рішення про застосування санкцій, що не дало можливості вчасно реалізувати своє право на звернення до суду. Представник позивача підсумовує, що поважність пропуску строку на звернення до суду у цій справі підтверджується об`єктивними обставинами (відсутністю інформації у позивача про видання Указу №145/2023, який не було офіційно вручено або повідомлено про нього позивачу); непереборними обставинами (жодна інформація про підготовку та введення санкцій позивачу не була доступна, оскільки він не в`їжджав в Україну); доведеними обставинами (копія листа нотаріуса від 21.07.2025). Ураховуючи наведене, представник позивача у заяві про поновлення пропущеного Суд, врахувавши доводи викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі № 990/102/22 дійшла висновку, що оскаржувані в частині укази Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актами індивідуальної дії, оскільки не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішень РНБО, які ними вводяться в дію, передбачають індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб; адресовані цим особам; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення конкретних правовідносин. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними. На обґрунтування поданого клопотання про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом позивач посилається на те, що не був належним чином повідомлений про застосування щодо нього обмежувальних заходів, а про існування спірного Указу Президента України йому стало відомо лише у липні 2025 року після звернення до нотаріуса та повідомлення від останнього про відповідні обставини. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/14/21 зазначено, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Таким чином, пропуск процесуального строку може визнаватися поважними за умов наведення причин, які: унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка звернулась з адміністративним позовом; пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду; підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалі від 30.08.2024 у справі №990/277/24. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) Європейський Суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків». У справі «Устименко проти України» (заява №32053/13, п. 48) Європейський Суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення та поновлення. Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України, яким до позивача застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а тому, зважаючи на приписи вищевикладених норм процесуального закону, у даному випадку для звернення до суду з цим позовом установлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймають, зокрема Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п`ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України, Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі також Указ № 503/97) установлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Аналіз вищевказаних положень законодавства у їх сукупності дає підстави для висновку, що офіційним оприлюдненням Указів Президента України слід вважати їх опублікування державною мовою в офіційних друкованих виданнях, а саме: «Офіційному віснику України»; газеті «Урядовий кур`єр»; інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі № 990/102/22 наголосила, що чинним законодавством не передбачено обов`язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення Указів, в тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування. Таким чином, аналізуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що оприлюднення Указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку. Ця презумпція обізнаності з моменту офіційної публікації, хоч і є загальним правилом, спрямованим на забезпечення юридичної визначеності, могла б бути спростована за наявності виняткових, об`єктивно непереборних та належним чином доведених обставин, які унеможливлювали доступ особи до інформації протягом усього строку. Оскаржуваний позивачем у відповідній частині Указ Президента України від 10.03.2023 №145/2023 було офіційно опубліковано в «Урядовому кур`єрі» від 14.03.2023 - № 51, «Офіційному віснику Президента України» від 20.03.2023 - 2023 р., № 8, стор. 9, стаття 117, «Офіційному віснику України» від 23.03.2023 - 2023 р., № 30, стор. 12, стаття 1658, код акта 117240/2023. Таким чином, оскільки спірний Указ офіційно опублікований, тому, презюмується, що з наступного дня (15.03.2023) позивач міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та протягом шести місяців звернутися до суду з позовною заявою. Однак, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 17.10.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду більше двох років, обґрунтовуючи пропуск строку тим, що позивач не знав про спірний Указ та дізнався про Указ випадково у липні 2025 року. За таких обставин, суд не може визнати обґрунтованими доводи позивача про те, що він не був належним чином повідомлений про застосування щодо нього обмежувальних заходів. Про існування оскаржуваного в цій справі Указу позивач мав можливість дізнатись з 14.03.2023 - з моменту його офіційного оприлюднення. Доводи позивача стосовно того, що про прийняття спірного в цій справі указу його не було повідомлено відповідними суб`єктами владних повноважень є необґрунтованими, оскільки позивач не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом зазначеного указу Президента України з дня його офіційної публікації. Аналогічний висновок щодо визначення моменту початку відліку строку на оскарження індивідуально-правового акту зробила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.01.2020 у справі №9901/518/19, від 05.02.2020 у справі №9901/520/19. Суд звертає увагу на те, що застосування санкцій здійснюється на підставі, порядку і спосіб, які визначені Конституцією України і законами України, які діють/застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Суд наголошує на тому, що законодавство України не передбачає «особливих» правил доведення до відома Указів Президента України, які є обов`язковими до виконання на території України, особам, зокрема й тих, щодо яких застосовані санкції на підставі Закону України «Про санкції». Суд не вбачає, що заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду містить обґрунтовані та належним чином підтверджені доводи, які б свідчили про наявність об`єктивних, незалежних від волі позивача перешкод, що унеможливили своєчасне подання позовної заяви до Верховного Суду у межах встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. За таких обставин, суд визнає зазначені представником позивача підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду неповажними, залишає позовну заяву без руху відповідно до частини першої статті 123 КАС України та надає позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для звернення до суду із заявою, в якій слід вказати інші підстави для поновлення строку та надати належні докази на їх підтвердження. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України). З огляду на викладене, позовну заяву необхідно залишити без руху, встановивши строк протягом якого позивач має усунути вказані судом недоліки, а саме вказати інші підстави для поновлення строку. Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом не є порушенням права на справедливий судовий захист. Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Керуючись статтями 123, 160, 169, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд УХВАЛИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині залишити без руху. Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. ----------------------- ----------------------- ----------------------- ------------------------ ------------------------ В.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.Л. Желтобрюх І.Я. Олендер В.П. Юрченко Судді Верховного Суду