Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/21201/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/21201/19 пров. № А/857/4610/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М., за участю секретаря судового засідання Смолинця А. В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року (головуючий суддя Андрусенко О. О., м. Луцьк) у справі № 161/21201/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний виконавець Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова Вікторія Анатоліївна, Комерційно-експертна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Експертиза-Тоутал", про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування висновку,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний виконавець Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова В. А., Комерційно-експертна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Експертиза-Тоутал", в якому просила визнати неправомірними дії Головного територіального управління юстиції у Волинській області по визначенню вартості майна - житлової квартири АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності; скасувати висновок щодо визначення вартості майна - житлової квартири АДРЕСА_1 , складений Комерційно-експертною фірмою «Експертиза тоутал» оцінювачем ОСОБА_2 . В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що проведення оцінки житлової квартири здійснено оцінювачем без ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом його огляду, що суперечить Національному стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав. Зокрема, особистий огляд об`єкту оцінки оцінювачем не проводився, оцінювач не з`являвся за місцем знаходження квартири. Оскільки ринкова вартість об`єкта оцінки є суттєво заниженою, тому висновок щодо визначення вартості майна - житлової квартири АДРЕСА_1 , складений Комерційно-експертною фірмою «Експертиза тоутал» оцінювачем Обуховим О. В, підлягає скасуванню. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин справи та належної оцінки докази, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, суд першої інстанції залишив поза увагою, що Законом України «Про виконавче провадження» відсутнє таке поняття як рецензування звіту (висновку) про оцінку майна, тому оскаржити результати оцінки майна боржника у виконавчому провадження можна виключно у судовому порядку. Оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не визначено чіткого порядку оскарження звіту про оцінку майна, тому ефективним способом захисту порушеного права є судове оскарження оцінки майна як процесуальної дії державного виконавця. Представник позивача адвокат Габрук Ю. С., у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просить таку задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Державний виконавець Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова Вікторія Анатоліївна, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі. Представник третьої особи Комерційно-експертної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Експертиза-Тоутал" - Обухов О. В., у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення. Встановлено, що на виконанні у Другому відділі ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває зведене виконавче провадження №22885709 про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_1 №22885709. 01.10.2019 року старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Біловою В. А. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у зведеному виконавчому провадженні №22885709, а саме квартири АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_1 . У свою чергу, 21.10.2019 року старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Біловою В. А. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ТзОВ Експертиза-тоутал. Згідно висновку про вартість майна, оцінювач прийшов до висновку, що станом на 22.11.2019 року ринкова вартість описаної та арештованої квартири позивача визначена порівняльним методом як початкова ціна для подальшої реалізації на прилюдних торгах без врахування ПДВ складає 691444,00 грн. Листом від 28.11.2019 року №66145 Другий відділ ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області повідомив сторін виконавчого провадження, що згідно звіту про оцінку майна, вартість квартири АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_1 , становить 691444,00 грн. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно частини 1 статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 2 вказаного Закону визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до приспів частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Частиною першою статті 10 Закону №1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Приписами частини першої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII). Положеннями пункту 6 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. За приписами частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 56 Закону №1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Частиною першою статті 20 Закону №1404-VIII встановлено, що для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Згідно з частиною першою статті 57 Закону №1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. Положеннями частини четвертої статті 57 Закону №1404-VIII визначено, що у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом (частина п`ята статті 57 Закону №1404-VIII). Таким чином, щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій ГТУЮ у Волинській області по визначенню вартості майна, суд зазначає, що як уже було встановлено судом, замовником оцінки описаної та арештованої квартири позивача був саме Другий відділ ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області (на даний час Другий відділ ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)), тобто ГТУЮ у Волинській області не вчинялося жодних дій щодо оцінки вартості майна, яке належить ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, судом було залучено другого відповідача - Другий відділ ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Разом з тим, враховуючи норми чинного законодавства та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення останньому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені діючим законодавством України. Щодо позовних вимог позивача в частині скасування висновку по визначенню вартості майна, складеного Комерційно-експертною фірмою Експертиза-тоутал оцінювачем ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 , житлової квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне. Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України від 12.07.2001 року №2658-ІІІ (далі - Закон №2658-ІІІ) оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. В розумінні частини першої статті 5 вказаного Закону суб`єктами оціночної діяльності, зокрема, є суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 12 Закону №2658-III звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440 затверджено Національний стандарт № 1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав, в якому містяться вимоги до звіту про оцінку майна (далі - Стандарт). У пункті 56 Стандарту визначено, що звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки. Згідно з пунктом 59 Стандарту звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Документи та інші інформаційні матеріали, зібрані оцінювачами в процесі проведення оцінки майна, разом із звітом про оцінку майна зберігаються в архіві суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання не менше ніж п`ять років, якщо інше не встановлено договором на проведення оцінки майна. Дослідивши зміст висновку про вартість майна, здійсненим Комерційно-експертною фірмою Експертиза-тоутал, суд не вбачає підстав для висновку про недотримання у ньому суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання Комерційно-експертною фірмою Експертиза-тоутал вимог до оформлення висновку. У свою чергу, ОСОБА_1 у позовній заяві фактично мотивує свої позовні вимоги лише незгодою з вартістю її нерухомого майна, визначеного у вказаному висновку, вважаючи таку вартість заниженою. З даного приводу суд зауважує, що за приписами Закону №1404-VIII виконавець не наділений повноваженнями ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або ж проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучати експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомляти сторонам результати визначення вартості майна. У своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна. Також, апелянт зазначає про непроведення суб`єктом оціночної діяльності огляду майна під час виготовлення висновку про його вартість. В той же час такі твердження ОСОБА_1 спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема самим висновком про вартість майна, що підтверджує факт здійснення огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки. Зокрема, у даному висновку зазначено, що 22.11.2019 року було здійснено огляд об`єкта оцінки. Крім того, суд не бере до уваги твердження про те, що опис об`єкта оцінки містить розбіжності та суперечності, недостатньо інформації щодо ідентифікації місця розташування об`єкта, що унеможливлює ідентифікацію об`єкта оцінки та порушує абзаци 1, 5 пункту 53 Національного стандарту №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, оскільки ОСОБА_1 не вказує, які саме суперечності чи розбіжності та якої саме інформації недостатньо щодо ідентифікації місця розташування об`єкта. Таким чином, на думку суду, у спірному випадку матеріали справи не містять жодних документальних доказів на підтвердження того, що при оцінці Комерційно-експертною фірмою Експертиза-тоутал майна ОСОБА_1 мало місце заниження ціни такого майна. Суд вважає безпідставними твердження позивача про заниження оцінювачем вартості належного їй майна, оскільки жодних доказів, на підставі яких суд міг би беззаперечно встановити саме факт заниження вартості майна, зокрема інших висновків про оцінку належного їй майна, позивачем надано не було. Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 2 частини другої статті 4 Закону №2658-III передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. За замістом статті 13 Закону №2658-III рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Отже, виходячи з аналізу вказаної норми, порушення принципів, методів, методичних підходів, оціночних процедур можливо встановити лише шляхом рецензування звіту про незалежну оцінку. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 таким правом не скористалася. При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 161/21201/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 24 вересня 2020 року.