Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/2342/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2020 року м. Рівне Справа № 559/2342/19 Провадження № 22-ц/4815/938/20 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Ралець Р.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 05 червня 2020 року Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Шимків С.С., Ковальчук Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 червня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У грудні 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 17 грудня 2008 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 800 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що останній порушував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2019 року складалась з: 1 000,81 гривень за кредитом; 180 138,33 гривень проценти за користування кредитом; 5 184,27 пеня та комісія. З урахуванням наведеного та користуючись тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення всієї суми заборгованості, просив стягнути з відповідача лише 123 394,67 гривень, з яких 1 000,81 тіло кредиту та 122 393,86 гривень відсотки за користування кредитом з 17 грудня 2008 року по 31 січня 2019 року. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 червня 2020 року позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 грудня 2008 у розмірі 1 000,81 гривень, а також судові витрати в сумі 50 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом, що полягало в неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалось, що висновки суду про недотримання банком вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав погодженими банк, є помилковими, адже в підписаній позичальником заяві та довідці про умови кредитування були зазначені всі істотні умови кредитування. Так, суд проігнорував додані докази до позовної заяви та взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі 342/180/17-ц, яка, на переконання заявника, не може бути застосованою до виниклих правовідносин. Стверджувалось, що з моменту підписання заяви, між АТ КБ "Приватбанк" та позичальником був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України, а відсутність його підпису на цих умовах та правилах не вказує на його необізнаність з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами і відсутність заборгованості. Розпискою в заяві позичальника відповідач підтвердив свою згоду з умовами кредитування та отриманням кредиту на відповідних умовах, що передбачено ст.ст. 207, 626, 628, 633, 634, 638 ЦК України. Позичальник заперечень проти позову на надав, розмір обчисленої заборгованості, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з умовами та правилами надання кредитних послуг, тарифами не заперечував і не спростував. На думку банку, посилання на необізнаність з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Дії ж з користування кредитними коштами вказують про визнання кредитної заборгованості. Між тим, у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості й відображений рух коштів за карткою, він є інформаційним документом з обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди та відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Також підтверджує цю інформацію виписка по рахунку, яка відповідно до постанови Національного банку України (далі НБУ) № 705 є належним доказом для урегулювання спірних правовідносин. В тому числі, йшлося про право банку після закінчення строку дії картки, а саме 31 липня 2017 року, отримання боргу у відповідності до ст. 625 України та процентів, нарахованих за обліковою ставкою НБУ. На думку заявника, відповідач, як споживач кредитних послуг, не може визнаватися слабшою стороною в частині зобов`язань з повернення отриманого кредиту та сплати процентів обрахованих, щонайменше, за ставкою НБУ в силу законодавства. З наведених спонукань АТ КБ "Приватбанк" просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким їх задовольнити. В іншій частині оскаржуване рішення суду просило залишити без змін. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було, хоча про таке право відповідачу було роз`яснено. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Матеріалами справи з`ясовано, що 17 грудня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву, в якій, зокрема, зазначено, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. В заяві позичальник зазначив про своє волевиявлення на отримання кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" із кредитним лімітом в сумі 500 гривень та базовою процентною ставкою у розмірі 3% в місяць на залишок заборгованості (а.с. 8, зв.). Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 17 грудня 2008 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, тому станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 186 323,41 гривень, з яких: 1 000,81 гривень за кредитом; 180 138,33 гривень проценти за користування кредитом; 5 184,27 пеня та комісія. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування з використанням картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду". Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, за правилами частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Натомість матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування. Роздрукована копія із електронного сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви ті документи, що найбільш сприятливі для задоволення його позову. Відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст. ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Тому вірним є використання судом попередньої інстанції при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Однак суд не звернув уваги на те, що в заяві позичальника визначено базову процентну ставку за кредитом в розмірі 3% в місяць на залишок заборгованості. Крім того, до позовної заяви було додано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", яка також підписана відповідачем 17 грудня 2008 року. Відповідно до указаної довідки базова процентна ставка становить 3 % на місяць (тобто 36 % на рік), порядок погашення заборгованості - щомісячний платіж в розмірі 7 % від суми заборгованості, але не менше 50,00 гривень, строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним. Окрім того, в довідці передбачено сплату позичальником комісій за зняття готівки, несвоєчасне погашення заборгованості, моніторинг неактивної картки, отримання звіту про фінансовий стан та безготівковий платіж в системі інтернет-банкінгу. Оскільки довідка підписана відповідачем, то договір банківського кредиту є узгодженим сторонами на викладених в ній умовах. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання за договором ОСОБА_1 повинен відповідати строку дії картки - жовтень 2015 року, (а.с. 51), а після спливу визначеного угодою строку позики право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, неустойку та штрафні санкції припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)). З наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що в період з грудня 2008 року по жовтень 2015 року ОСОБА_1 вніс на картковий рахунок 5 401,95 гривень, тоді як отримав від банку фактично лише 2 750,94 гривень готівки. Згідно з цієї випискою станом на 30 вересня 2015 року банком визначено заборгованість в розмірі лише 6 646,39 гривень. Однак в межах виконання кредитного договору банком, окрім наданих фактично позичальнику грошових коштів в розмірі 2 750,94 гривень, нараховувалася заборгованість за такі кредитні операції як: штраф за прострочення за кредитом 2 450 гривень; відсотки за користування кредитним лімітом 748,88 гривень; відсотки за овердрафт 31,71 гривень; відсотки за прострочений овердрафт 1 108,02 гривень; відсотки за прострочений кредит 2 670,55 гривень; відсотки на залишок 177,40 гривень; а також за операції SAMDN500TC002570781 1003,52 гривень та SAMDN500TC002570105 848,45 гривень; які підставам та порядку обчислення, що зазначені в довідці про умови кредитування не відповідають. Безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та накладаючи за її несплату штрафи і повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості. Відповідач же неправомірно нараховану заборгованість сплачував, що також відстежується з виписки по рахунку. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Та обставина, що за час дії кредитних зобов`язань позичальником було сплачено більше кредитних коштів, аніж передбачено саме тими умовами кредитування, які підписані відповідачем, вказує про відсутність заборгованості за тілом кредиту та є підставою для відмови у задоволенні позову. Як убачається, суд при вирішенні спірних правовідносин уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки при вирішенні апеляційної скарги враховано її доводи та досліджено усі докази, на які посилався банк, що в своїй сукупності хоча і доводять факт погодження умов кредитування саме на підставі підписаної позичальником довідки, проте й підтверджують відсутність заборгованості в цілому, що суд попередньої інстанції залишив без уваги, тому колегія суддів вимушена вийти за межі вимог апеляційної скарги. Спонуканням для скасування рішення суду повністю та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову відповідно до п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду першої інстанції, що потягло за собою порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 червня 2020 року скасувати. Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" відмовити в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С. Шимків