Постанова 4824 № 372/2167/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1607/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2020 року м. Київ Справа № 372/2167/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Зінченко О.М., у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , треті особи: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, встановив: У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи та остаточно просив: - визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду з цим позовом та поновити його; - визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради»; - визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства: площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0042 серії ЯЖ № 460581 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0043 серії ЯЖ № 460582 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0002 серії ЯЖ № 460584 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0003 серії ЯЖ № 460585 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0004 серії ЯЖ № 460586 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0005 серії ЯЖ № 460587 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0006 серії ЯЖ № 460588 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0007 серії ЯЖ № 460589 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0008 серії ЯЖ № 460590 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0009 серії ЯЖ № 460591 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0010 серії ЯЖ № 460592 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0011 серії ЯЖ № 460593 від 23 лютого 2009 року; площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0014 серії ЯЖ № 460501 від 23 лютого 2009 року; - витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідачів вказані спірні земельні ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги, перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» передано ОСОБА_15 земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_14 - земельну ділянку загальною площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок по 2,000 га кожна, наступним громадянам: ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . В подальшому на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації оформлено право власності на вищевказані земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею державних актів на право власності. ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 відчужили належні їм на праві власності земельні ділянки на користь ОСОБА_10 . Аналізом додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області установлено, що прийняття Обухівською районною державною адміністрацією розпорядження від 26 серпня 2008 року № 1360 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради», видача та реєстрація державних актів на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району за громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також подальше відчуження ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_16 трьох земельних ділянок по 2,0 га кожна ОСОБА_10 , а ОСОБА_19 - ОСОБА_1 та реєстрація за ними права власності здійснені незаконно. У зв`язку з цим прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів. Також просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження, відомо не було. КОДА на захист порушених прав держави до суду не зверталась, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цього органу. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2015-2017 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Управління Держземагентства в Обухівському районі від 21 травня 2015 року, КДП «Київгеоінформатика» від 25 травня 2017 року, що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду поза волею їх власника та землекористувача. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради». Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства: площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0042 серії ЯЖ № 460581 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0043 серії ЯЖ № 460582 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0002 серії ЯЖ № 460584 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0003 серії ЯЖ № 460585 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0004 серії ЯЖ № 460586 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0005 серії ЯЖ № 460587 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0006 серії ЯЖ № 460588 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0007 серії ЯЖ № 460589 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0008 серії ЯЖ № 460590 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0009 серії ЯЖ № 460591 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0010 серії ЯЖ № 460592 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0011 серії ЯЖ № 460593 від 23.02.2009; площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0014 серії ЯЖ № 460501 від 23.02.2009. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_10 - земельні ділянки площею 2,0 га із кадастровим номером3223151000:04:072:0044, площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0012, площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0013; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0042; ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0043; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером3223151000:04:075:0002; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0003; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0004; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0005; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0006; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0007; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0008; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0009; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0010; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0011; ОСОБА_15 - земельну ділянку площею 2,0 га із кадастровим номером3223151000:04:075:0014 загальною вартістю 328 972,16 грн., які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь прокуратури Київської області сплачений при звернені до суду судовий збір в сумі 8134 грн. 58 коп. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване розпорядження Обухівської РДА № 1360 було прийнято 26 серпня 2008 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_19 та ОСОБА_1 було укладено 08 липня 2010 року, через зміну законодавства право на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним правового акта органу державної влади, яким порушено право власності або інше речове право особи, існувало до 15 січня 2015 року, а з позовом до зазначених осіб Перший заступник прокурора звернувся лише 24 липня 2017 року, не надавши суду жодних належних та достатніх доказів поважності пропуску строку позовної давності. Крім того, визначення категорії земель спірних земельних ділянок на предмет приналежності їх до земель водного фонду можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги, відповідно до ст. 88 ВК України та ст. 60 ЗК України та винесення її меж в натурі, що вказує на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо віднесення земельних ділянок до земель водного фонду. В скарзі також зазначено, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії (ненормативним актом), яке за юридичними наслідками є виконаним в силу самого факту їх прийняття (констатує факт затвердження проекту землеустрою та містить рішення про передачу у власність), а тому є таким, що вичерпало свою дію одночасно з його прийняттям. Таким чином, скасування державних актів на земельні ділянки не позбавляє права власності громадян на спірні земельні ділянки, оскільки підставою її набуття є саме розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1360 від 26 серпня 2008 року. Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що відбулось до оголошення перерви у справі - 05.03.2020 року, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_21 надав пояснення по суті апеляційної скарги, підтримав викладені доводи, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову прокурора відмовити. В дане судове засідання 13.08.2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_21 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року в Україні запроваджено карантин. Зазначене клопотання було відхилено колегією суддів, оскільки поважних причин неявки, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, представником відповідача в заяві не зазначено. В судовому засіданні прокурор Буцмак А.Ю. та представник Київської обласної державної адміністрації Єжкун Т.В. вважали доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник Обухівської районної державної адміністрації Київської області, а також інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» передано 16-ти громадянам безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 31,7019 га для ведення особистого селянського господарства. Зокрема, ОСОБА_15 передано земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_14 - площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок, по 2,0000 га кожна наступним громадянам: ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . В подальшому, згідно з інформацією управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 21 травня 2015 року №10-10003-0.2-1837/2-15, на підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації оформлено право власності на земельні ділянки по 2,0 га кожна, загальною площею 32 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею 23 лютого 2009 року державних актів на право власності наступним громадянам: ОСОБА_3 - державний акт серії ЯЖ № 460581 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:072:0042; ОСОБА_19 - державний акт серії ЯЖ № 460582 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:072:0043; ОСОБА_4 - державний акт серії ЯЖ № 460584 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0002; ОСОБА_5 - державний акт серії ЯЖ № 460585 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0003; ОСОБА_6 - державний акт серії ЯЖ № 460586 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0004; ОСОБА_7 - державний акт серії ЯЖ № 460587 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0005; ОСОБА_8 - державний акт серії ЯЖ № 460588 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0006; ОСОБА_9 - державний акт серії ЯЖ № на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0007; ОСОБА_11 - державний акт серії ЯЖ № на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0008; ОСОБА_12 - державний акт серії ЯЖ № 460591 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0009; ОСОБА_13 - державний акт серії ЯЖ № 460592 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:010; ОСОБА_14 - державний акт серії ЯЖ № 460593 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0011; ОСОБА_15 - державний акт серії ЯЖ № 460501 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0014. ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 відчужили належні їм на праві власності три земельні ділянки по 2,0000 га кожна на користь ОСОБА_10 , у зв`язку з чим останнім отримано у приватну власність земельні ділянки, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яким присвоєно кадастрові номери: 3223151000:04:072:0044, площею 2,000 га, 3223151000:04:075:0012, площею 2,000 га, 3223151000:04:075:0013 площею 2,000 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, а також ОСОБА_19 здійснив відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 . З інформації управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 23 січня 2017 року № 10-10003-99.2-198/2-17 встановлено, що згідно з програмним комплексом Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» ОСОБА_10 є власником вищевказаних земельних ділянок, проте другі примірники державних актів на право власності та землевпорядна документація на ці земельні ділянки до архіву управління не передавалися. Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.07.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щуром О.І., ОСОБА_19 в особі представника ОСОБА_22 продав, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку, з кадастровим номером 3223151000:04:072:0043, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Згідно з положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України). Виділення земель водного фонду у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, не передбачено. У ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж них. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України. Відповідно до ст. ст. 1, 88, 89 ВК України, ст. ст. 60, 61 ЗК України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд. Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 ВК України, ч. 2 ст. 60 ЗК України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів від урізу води в меженний період. Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства. З листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 25 травня 2017 року № 01-01/338 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:072:0042, 3223151000:04:072:0043, 3223151000:04:072:0044, 3223151000:04:075:0002, 3223151000:04:075:0003, 3223151000:04:075:0004, 3223151000:04:075:0005, 3223151000:04:075:0006, 3223151000:04:075:0007, 3223151000:04:075:0008, 3223151000:04:075:0009, 3223151000:04:075:0010, 3223151000:04:075:0011, 3223151000:04:075:0012, 3223151000:04:075:0013, 3223151000:04:075:0014 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме - на оточений водою острів на річці Козинка та на водну поверхню ( а.с. 20, т. 1). Листом Центральної геофізичної обсерваторії від 24 листопада 2016 року № 17-08/2005 повідомлено, що «рукав Козинка» є частиною річки Дніпро, який згідно статті 79 ВК України відноситься до великих річок, у зв`язку з чим прибережна захисна смуга має становити 100 м. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що спірні земельні ділянки, віднесені розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1360 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, повністю накладаються на землі водного фонду, а саме - на оточений водою острів на річці Козинка та належать до земель водного фонду. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до протиправного одержання вказаних земельних ділянок у власність. Отже, враховуючи, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1360 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» прийняте всупереч вимог земельного і водного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказане розпорядження слід визнати недійсним, а також державні акти на вказані земельні ділянки. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності проекту землеустрою, за якого спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначаються нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони, в яку входить прибережна захисна смуга, є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу такої прибережної захисної смуги, а її розмір і межі, встановлені законодавством. Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги. Зазначені правові висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц та від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про віднесення спірних земель до земель водного фонду, які не можуть надаватися у приватну власність. Зазначене також підтверджується наявними у матеріалах справи схемами накладення земельних ділянок з кадастровими номерами на землі водного фонду в межах Української міської ради Обухівського району Київської області за результатами викопіювання з топографічної карти станом на 1993 рік, з матеріалів космічної зйомки станом на 2008 рік, тобто рік прийняття оспорюваного розпорядження, а також 2016 рік (а.с.21-23 т.1). Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка була придбана нею за договором купівлі-продажу, в установленому законом порядку, тому вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і набула право власності на законних підставах, - колегія суддів відхиляє, оскільки заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на оточеному водою острові у рукаві Козинка - частині річки Дніпро, відповідач ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель водного фонду, що ставить добросовісність цього відповідача під час набуття спірної земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та направляючи в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів ОСОБА_1 про пропуск строку позовної давності. Враховуючи, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, суд не з`ясували, коли зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для поновлення строку на звернення за захистом прав. Суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі КОДА з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме КОДА, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Вирішуючи заяву представника ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, оскільки такий строк пропущено з поважних причин, а саме - Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження, відомо не було. Крім того, судом застосовано правову позицію Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 3-604гс16 про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та вирішуючи питання щодо застосування позовної давності колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Отже, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена ( поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причини пропуску позовної давності. ( висновок Великої Палати Верховного Суду у п. 6.43 постанови від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17). За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому у випадках пред`явлення позову в інтересах особи, права якої порушені, відлік позовної давності обчислюється з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За позовами прокурора в інтересах держави з визначенням уповноваженого органу, права якого порушені, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі цих органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначав, що Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження, відомо не було. Київська обласна державна адміністрація на захист порушених прав держави до суду не зверталась, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цього органу. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2015-2017 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Управління Держземагентства в Обухівському районі від 21.05.2015, КДП «Київгеоінформатика» від 25.05.2017, що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду поза волею їх власника та землекористувача. Як вбачається зі змісту оскаржуваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1360 від 26 серпня 2008 року, цим розпорядженням було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам ( згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Цим розпорядженням передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 16-ом громадянам ( згідно додатку) загальною площею 31,7019 га та надано дозвіл землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок в натурі ( на місцевості) та виготовити державні акти на право власності на землю ( а.с. 37, т. 1). Отже, назва і зміст розпорядження Обухівської районної державної адміністрації не містять жодної інформації, яка б свідчила про порушення вимог закону при його прийнятті. Відомостей про те, що спірні земельні ділянки є землею державної власності водного фонду та розташовані на оточеному водою острові на річці Козинка, яка є частиною річки Дніпро, не вбачається. Дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельних ділянок на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо. Позивачем у даній справі фактично є Київська обласна державна адміністрація, яка відповідно до закону (ст. 122 ЗК України) є розпорядником спірних земельних ділянок державної власності, не брала участі у правовідносинах щодо надання в приватну власність спірних земельних ділянок водного фонду, а про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок видання Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження дізналася тільки після звернення прокурора до суду з даним позовом, що жодними належними та допустимими доказами апелянтом не спростовано. Київська обласна державна адміністрація згідно з наданими повноваженнями не мала можливості самостійно встановити зазначені обставини. Будь-яких відомостей про те, що розпорядник земель державної власності дізнався чи міг дізнатися про порушення вимог земельного законодавства раніше, матеріали справи не містять. Таким чином, колегія суддів вважає, що з даним позовом до суду прокурор звернувся у межах перебігу строку позовної давності, оскільки про порушення державних інтересів уповноважений державою орган ( Київська обласна державна адміністрація) дізнався у липні 2017 року із повідомлення прокурора, а тому відлік строку позовної давності починається з цього часу. Посилання представника відповідача ОСОБА_1 на ті обставини, що прокурору про зазначені порушення було відомо ще в 2009 році у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності починається з моменту, коли саме державний орган дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки. При цьому, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13, згідно з якими є неправильними висновки про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, про що Київській обласній державній адміністрації раніше відомо не було, здійснено в межах строків позовної давності, передбачених статтею 256 ЦК України. Таким чином, висновки суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку позовної давності, а також про необхідність поновлення такого строку, колегія суддів вважає прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Крім того, колегія суддів не погоджується також з висновками суду першої інстанції щодо застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, якими керувався суд, задовольняючи позовну вимогу про витребування земельних ділянок у власність держави, враховуючи наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц , у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц , у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та у пункті 45 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Тому суд першої інстанції, встановивши факти належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, мав підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог, хоча помилково застосував для задоволення вимоги про витребування (повернення) спірних земельних ділянок у власність держави приписи статей 387, 388 ЦК України, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України. Таким чином, помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація прокурором та судом першої інстанції позовної вимоги про повернення спірних земельних ділянок водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387, 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного її вирішення. Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. З урахуванням наведеного та правильно встановленого судом факту належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в аналогічній справі № 487/10128/14-ц, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 469/1302/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 372/1252/15. З огляду на наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи висновки постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у даній справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права. А тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 рокунеобхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року - в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.