LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807336/2929/19

від 22.09.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Дата документу 22.09.2020 Справа № 336/2929/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/2929/19 Провадження №22-ц/807/2268/20 Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрюк О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБазикіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 08 травня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської Ради, районна адміністрація Запорізької міської Ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом. В позові зазначав, що з 2016 р. проживав з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 . Позивач вказаний батьком в свідоцтві про народження дитини. Донька після розірвання відносин залишилася проживати разом з відповідачем. Спільне життя з відповідачем не склалося через її зловживання алкогольними напоями та неадекватну поведінку. ОСОБА_1 не дбала про спільну новонароджену дитину, вела асоціальний спосіб життя, у зв`язку з чим позивач вимушений був звертатись до органів поліції, органів опіки та піклування. Після розірвання відносин, позивач постійно надавав ОСОБА_1 матеріальну допомогу на утримання їх спільної дитини, проте, відповідач використовувала грошові кошти не за призначенням. З квітня 2019 року дитина проживає разом з позивачем та бабцею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до характеристик з попередніх місць роботи позивач характеризується виключно з позитивного боку, аналогічна характеристика видана за місцем проживання позивача. За позовом ОСОБА_2 просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року, позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (треті особи - відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської Ради, районна адміністрація Запорізької міської Ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування) про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції допустив однобічний розгляд справи, взявши до уваги лише докази надані позивачем та проігнорувавши позицію відповідача у справі. Судом не досліджені умови проживання дитини та відповідача у справі на момент розгляду справи, а прийнято як доказ акт обстеження 2018 року. Крім того, скаржник не погоджується з відомостями вказаними у довідці КУ «ОКНД» та вважає порушенням процесуального законодавства, той факт що справу розглянуто за її відсутності. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8), яка народилась в період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Після розірвання відносин, ОСОБА_3 залишилась проживати разом з матір`ю. Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6). Відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24). ОСОБА_2 має постійне місце проживання (а.с.6), працює (а.с.12), за місцем проживання та роботи характеризується позитивно (а.с.9, 12, 13, 14). Відповідно до виписки № 2032 КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на лікуванні з 04.04.2019 р. по 16.04.2019 р. , була доставлена бригадою ШМД у супроводі батька та бабусі, 04.04.2019 р. дитина була забрана батьком у матері, вага дитини при надходженні склала 8000,00 гр., підшкірно жировий шар стоншений. Стан дитини середньої тяжкості - тяжкий через респіраторні порушення, інтоксикаційний синдром (а.с.17). Згідно довідки Комунальної установи обласна інфекційна клінічна лікарня від 16.04.2019 р. (а.с.16), ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні по догляду за дитиною з 06.04.2019 р. по 16.04.2019 р. ОСОБА_5 був встановлений діагноз - гостра респіраторна вірусна інфекція важкого ступеню тяжкості, бронхіт, отит та пелюшковий дерматит. Відповідно до інформації з сайту судової влади (а.с.69), на розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа № 336/2354/19 за позовом органу опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Шевченківському району до ОСОБА_1 (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей ЗМР») про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Згідно довідки, наданої КУ «ОКНД» від 23.09.2019 р. (а.с.100), ОСОБА_1 перебуває під наркологічним наглядом з 24.05.2019 р. з відповідним діагнозом, проходила курс стаціонарного лікування. Згідно висновку органу опіки та піклування, який в силу положень ст.76 ЦПК України, є також доказом у справі, на засіданні комісії були заслухані сторони по справі та встановлено, що малолітня ОСОБА_3 мешкає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту обстеження житлово-побутові умови проживання - добрі, для проживання, утримання, виховання та розвитку дитини відповідного віку створені належні умови. За місцем роботи та проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно. Орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.80). За період з червня по квітень 2019 р. позивач має заборгованість по аліментам в сумі 23923,50 грн. (а.с.37). ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною (а.с.48), отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини (а.с.38-40), офіційно працевлаштована у АТ «Запорізький завод феросплавів», де характеризується позитивно (а.с.49), як і згідно характеристик, наданих сусідами (а.с.41-47). Згідно акту обстеження від 30.11.2018 р. в квартирі АДРЕСА_2 створені належні житлово-побутові умови проживання дітей ОСОБА_3 , 2005 р.н., ОСОБА_8 , 2012 р.н. та ОСОБА_3 , 2017 р.н. (а.с.53-54). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані сторонами докази свідчать, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають постійне місце проживання, працюють, за місцем роботи та мешкання характеризуються позитивно. Разом з тим, в період проживання з матір`ю малолітня ОСОБА_3 захворіла на тяжку хворобу і не отримувала адекватного лікування, була доставлена до медичного закладу у зв`язку з втручанням батька, відносно ОСОБА_1 вирішується спір про позбавлення її батьківських прав та остання перебуває на обліку в наркологічному закладі. Тому, беручи до уваги вік та інтереси дитини, необхідність забезпечення її розвитку у спокійному та стійкому середовищі, необхідність вирішення соціальних питань, суд вважав за необхідне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно зі статтями 8, 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. При визначенні місця проживання дитини у разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини. За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17). У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, ОСОБА_2, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Незважаючи на принцип ст.6 Декларації Прав дитини, якою передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір"ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає переваги та керується ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, зібрані докази свідчать про те, що ОСОБА_2 постійно піклується про дитину, перебував з нею на стаціонарному лікуванні, соціально-побутові умови його проживання є належними, батько бере участь у духовному та фізичному розвиткові дитини, створює умови для її гармонійного виховання та розвитку. Судова колегія враховує висновок комісії з питань прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування № 10/01-34/0570 від 01.08.2019 року, за яким орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 . Також колегія суддів зауважую, на той факт, що малолітня ОСОБА_3 , стала проживати разом з батьком за обставин недбалого ставлення з боку матері, а саме відповідно до виписки із історії хвороби (а.с.17) дитина була забрана від матері та доставлена швидкою до лікарні у стані середньої тяжкості - тяжкому, зумовленому інфекційним захворюванням. Не дивлячись на належні умови проживання за адресою реєстрації матері, що підтверджується актом обстеження умов проживання №11-09/10489 від 30.11.2018 року, колегія суддів також враховує ту обставину, що наразі на розгляді у Шевченківському районному суді м. Запоріжжя знаходиться цивільна справа ініційована Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування про позбавлення відповідачки у справі батьківських прав у відношенні старших дітей, а також, те що ОСОБА_1 з 24.05.2019 року перебуває під наркологічним наглядом і має встановлений діагноз: синдром залежності від алкоголю, що підтверджується довідкою №3711 від 23.09.2019 року наданою КУ «ОКНД» ЗОР. Доводи апеляційної скарги, щодо однобічності розгляду справи є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції взято до уваги всі докази надані сторонами у справі, зокрема і докази надані відповідачем до свого відзиву, їм надана належна оцінка в оскаржуваному рішенні. Дані вказані в довідці наданій КУ «ОКНД» ЗОР відповідачкою, яка у скарзі посилається на їх невірність, нічим не спростовані. Колегія суддів вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком за даним рішенням не порушить батьківські права іншого із батьків - матері - ОСОБА_1 , оскільки, під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову 17 жовтня 2018 року, якою відступлено від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. В постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 22 вересня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»