Постанова 4807 № 331/4290/18

Дата документу 17.03.2020 Справа № 331/4290/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/4290/18 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В. Провадження №22ц/807/107/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи було уточнено, до ОСОБА_1 , треті особи Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування свої позовних вимог зазначала, що з 18 червня 2015 року перебувала з ОСОБА_1 у шлюбі, який розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2018 року. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 . Зазначала, що син проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на її утриманні, проте відповідач ухиляється від покладеного на нього у відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України та ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України обов`язку утримувати свою дитину, та її. Добровільно виділяти кошти на утримання дитини ОСОБА_1 , відмовляється. Згоди щодо місця проживання сина сторони не дійшли, однак позивач вважає, що в інтересах сина проживати далі саме з нею, а не з його батьком. ОСОБА_2 офіційно працевлаштована в ПАТ «Аптеки Запоріжжя» фасувальником з березня 2018 року і по теперішній час. Проживає у комфортабельній квартирі на п`ятому поверсі дев`яти поверхневого будинку з ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. Дитина в даній квартирі, має можливість, навчатися, гратися, проживати, що підтверджено актом обстеження служби у справах дітей відділу по Комунарському району від 30 липня 2018 року. ОСОБА_2 має час відводити дитину до дитячого садку, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про сина. Має стабільний самостійний дохід, яким може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем роботи і проживанням характеризується позитивно. Бажає дати дитині освіту і добробут. Син також хоче жити з нею. Зазначала, що відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов для проживання сина, мешкає у квартирі яка не облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його розвитку. Разом з тим зазначала, що не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування батька. З огляду на наведене, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку/доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн. щомісяця, з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною трьохрічного віку; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування зустрічних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 18 червня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого у них народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 26 вересня 2017 року вони фактично припинили шлюбні відносини і син залишився проживати з ним та його батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Причиною припинення шлюбних відносин стало зловживання відповідачкою спиртними напоями, аморальна поведінка та порушення подружньої вірності, а також недбале відношення до дитини, про що він зазначав в своєму позові про розірвання шлюбу. Зазначав, що з дня розірвання шлюбних відносин відповідач отримувала допомогу при народженні дитини, хоча разом з сім`єю не мешкала, витрачала допомогу на свої власні потреби, дитині ніякої матеріальної підтримки не надавала, у зв`язку із чим він звернувся до Управління соціального захисту населення з заявою про припинення виплат на дитину відповідачці. Згідно з актом Запорізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 07.12.2017 року, виплата допомоги відповідачці була припинена, дану допомогу став отримувати він, як батько дитини. Протягом 8 місяців з дня розірвання шлюбних відносин, син проживав з ним та його батьками, відповідач приблизно три рази на місяць навідувала дитину, він ніколи не чинив перешкод у спілкуванні сина та матері. Проте, 19 травня 2018 року ОСОБА_2 із своїм співмешканцем викрала дитину і з цього часу син мешкає разом з нею. ОСОБА_1 тривалий час намагався встановити місце проживання дитини, не мав змоги бачитись з сином, його батьки також позбавлені можливості спілкуватися з онуком, якого вони виховували з народження. Він не згоден із тим, щоб син проживав із ОСОБА_2 , оскільки вона зловживає спиртними напоями - сусіди за його місцем проживання та його знайомі неодноразово бачили її у нічний час у стані сп`яніння та з невідомими особами, вона також затримувалась поліцією за водіння автомобіля у стані сп`яніння та без водійського посвідчення. ОСОБА_2 неодноразово висловлювала суїцидальні наміри - небажання жити, намагалася скоїти самогубство. Її батьки також все життя зловживали спиртними напоями, а її рідний брат у шістнадцятирічному віці помер від передозування наркотиків. ОСОБА_1 зазначав, що офіційно працевлаштований, вже 15 років працює на одному місті. Робота знаходиться у трьох хвилинах від місця його проживання, а гнучкий графік роботи надає йому можливість відводити його дитину до дитячого садку, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про нього, забезпечуючи йому при цьому належний розвиток. Також з ним мешкають батьки-пенсіонери, які завжди приділяли достатньо уваги сину, піклувались про нього та забезпечували разом з ним належне виховання та утримання. Він має можливість у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Він та його батьки також мають сили і бажання доглядати за ОСОБА_3 . Син дуже прив`язаний до дідуся з бабусею, вони сумують за ним, хвилюються про його стан, бажають повернення його додому. Посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, стосовно того, що тривалість часу, проведеного дитиною з дідусем чи бабусею, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів дитини, зазначав, що колишня дружина не надає змоги бачитись його батькам з онуком і ухиляється від зустрічей з позивачем, посилаючись на постійну зайнятість, у зв`язку з чим він звернувся до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району із заявою про встановлення днів побачень з дитиною. ОСОБА_1 є власником 1/4 частини двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 , в якій мешкають лише він з батьками, отже є достатньо місця для проживання в квартирі дитини, в ній створені всі умови для виховання та розвитку дитини, про що свідчить акт оцінки потреб дитини. Влітку син має можливість знаходитись на свіжому повітрі на дачі, в якій створені всі умови. Спиртними напоями він не зловживає, на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина. Син також хоче жити з батьком. За таких умов сину буде краще з ним. Зазначав, що ОСОБА_2 не може дати дитині ані належного виховання та розвитку, ані матеріального забезпечення, не може забезпечити нормальних безпечних для здоров`я дитини умов проживання. Вона не є прикладом достойної поведінки, як матір, оскільки нерозбірливість у стосунках із чоловіками призводить до того, що в дитини не може наладитися нормальне сімейне життя. Разом з тим, він не чинитиме жодних перешкод для її спілкування з сином, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері. З урахуванням наведеного, просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, третя особа Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17.07.2018 року та до досягнення дитиною повноліття; Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн. щомісяця, починаючи з 17.07.2018 року та до досягнення малолітньою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Допущено негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць; Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2019 року скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом - задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що суд у своєму рішенні спирався на висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 29 березня 2019 року, де дитина мешкала тимчасово, а на сьогоднішній день сама ОСОБА_2 також не мешкає за цією адресою. Після розгляду справи вона пішла від свого співмешканця, і де вона проживає на теперішній час - невідомо. Натомість, в його квартирі дитині виділена окрема кімната, а отже створені більш сприятливі умови для проживання дитини. Судом першої інстанції на думку скаржника було невірно надано оцінку висновкам спеціалістів-психологів. Так, з одного з висновків, який надано в період, коли дитина проживала з матір`ю, вбачається, що у дитини немає усталеного образу сім`ї, є сім`я ОСОБА_2 і її цивільним чоловіком ОСОБА_7 з якою він проживає, та сім`я його батька ОСОБА_1 куди він ходить в гості до бабусі ОСОБА_4 і дідусеві ОСОБА_5 , де йому емоційно позитивно і комфортно. Також, вказаним висновком констатовано, що психоемоційний зв`язок у дитини ближче з батьком. З другого висновку, складеного у період, коли син мешкав разом із батьком, вбачається, що спеціалістом було виявлено, що ОСОБА_3 задоволений місцем та умовами проживання і має сформований надійний тип прив`язаності до батька ОСОБА_1 та бабусі. До батька у дитини були виявлені позитивні відносини, батько виступає фігурою захисту та підтримки; до матері у ОСОБА_3 виявлено тривожно-уникаючий тип прив`язаності, коли фігура матері викликає одночасно протилежні емоції. Також, ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду, щодо неможливості в порядку ст. 232 ЦПК України допитати ОСОБА_3 , оскільки, хоча дитина ще не досягла десятирічного віку, проте в змозі висловити свою думку щодо того з ким з батьків він хотів би залишитись. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 24 квітня 2019 року по справі 300/908/17. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначив, що суд не звернув увагу на копію позовної заяви про розірвання шлюбу, в якій він зазначає підстави розірвання шлюбу, на що ОСОБА_2 не було надано заперечень. Також, постановою Апеляційного суду Запорізької області встановлено, що ОСОБА_2 знаходилася в стані алкогольного сп`яніння. Щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 скаржник зазначає, що судом не враховано той факт, що з 08 лютого 2019 року по теперішній час дитина мешкає з ним. Тобто відсутні законні підстави для стягнення аліментів за зазначений період. Крім цього, у рішенні суду не наведено мотивів стягнення з нього аліментів на утримання колишньої дружини за той самий період. 20 січня 2020 року від ОСОБА_2 в порядку ст. 360 ЦПК України, на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2019 року вважає законним і обґрунтованим, проти змісту і вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечує. Висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 29 березня 2019 року, на який спирався суд першої інстанції, ОСОБА_2 вважає обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дитини. Зазначає, що на теперішній час вона проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Ѕ частина цієї квартири належить їй на праві власності. Житлове приміщення розміщене на п`ятому поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з трьох кімнат. Умови проживання задовільні, в квартирі наявні необхідні меблі та побутова техніка, для дитини виділена окрема кімната, в якій зроблено ремонт. Зазначене підтверджується актом обстеження умов проживання, складеним службою у справах дітей по Олександрівському району від 13 січня 2020 року. ОСОБА_2 зазначає, що визначення місця проживання малолітньої дитини за Сімейним кодексом України це не конкретна адреса, а саме особа, з якою має проживати дитина. Вважає, що допитувати у суді малолітнього ОСОБА_3 немає сенсу, оскільки батьком здійснюється на дитину психологічний тиск, налаштування проти матері. ОСОБА_2 зазначає, що висновки, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були складені за зверненням до психолога ОСОБА_1 в приватному порядку, а отже правомірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги. Натомість, довідкою від 18 лютого 2019 року ДНЗ Ясла-садок № 188 «Червона гвоздика», наданою відділу по Дніпровському району служби у справах дітей м. Запоріжжя, підтверджується дійсне відношення та ставлення дитини до матері, яке є позитивним. Щодо посилання скаржника на постанову Апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_2 зазначає, що огляд на стан алкогольного сп`яніння було проведено працівниками поліції з порушенням вимог статті 266 КУпАП, провадження у справі було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, а отже судом встановлено, що вона жодним чином не порушила закон. Твердження скаржника, що вона зловживає спиртними напоями є недоведеними в силу приписів ст. 81 ЦПК України. Також, ОСОБА_2 у відзиві посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 14 грудня 2016 року по справі № 6-2445цс16, вказує, що принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 рогу, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. 17 березня 2020 року від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких вона зазначає, що ОСОБА_1 проявляє агресію по відношенню до неї, спричиняє тілесні ушкодження, у зв`язку з чим відносно нього порушено дві кримінальні справи. Також, зазначила, що їй стало відомо про знаходження дитини на стаціонарному лікуванні з попереднім діагнозом «Розлад адаптації. Заїкання». Наведене свідчить що з моменту проживання ОСОБА_3 з батьком, здоров`я дитини погіршилось, а отже, проживання у батька є вкрай небезпечним. Крім цього, посилаючись на принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, вказує, що судом не встановлено будь-яких виключних обставин, які б зумовлювали визначення місця проживання дитини з батьком. Також, 17 березня 2020 року, в судовому засіданні ОСОБА_9 заявила клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, яке мотивовано тим, що батько свідомо налаштовує дитину проти неї, психологічно тисне. Втім вона позбавлена можливості звернутись та привести дитину до психолога, оскільки ОСОБА_1 не дає можливості спілкуватись з дитиною, побачити її, та навіть вийти на вулицю з дитиною. Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи наявні фактичні дані психологічного стану та ставлення дитини до сторін як на час проживання дитини з матір`ю, так і на час проживання з батьком при відсутності тривалого спілкування дитини з матір`ю, які будуть досліджуватися судом у їх сукупності в межах наданих йому законом повноважень. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копії рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2018 року, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 червня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1 а.с. 24-25). Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 23). Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами існують вкрай конфлікті, напружені стосунки, зокрема, щодо вирішення питання місця проживання дитини. Вказане підтверджується багаторазовими зверненнями до відділів поліції ГУНП в Запорізькій області, з обох сторін по відношенню один до одного. Розгляд звернень здійснювався згідно Закону України «Про звернення громадян» у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1 а.с. 129-130, 134, 136, 139, 140, 141, 218). Районною адміністрацію Запорізької міської ради по Комунарському району у відповіді від 07 серпня 2018 року на звернення ОСОБА_1 про відібрання малолітнього сина у матері - ОСОБА_2 та визначення його місця проживання із батьком повідомлено про відсутність загрози для життя або здоров`я дитини (т. 1 а.с. 103). ОСОБА_1 звертався до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району щодо встановлення йому побачень з сином, за результатом чого 06 грудня 2018 року було прийнято розпорядження № 562р, та встановлено графік побачень: кожного понеділка, середи, п`ятниці та неділі з 17.00 год. до 19.00 год. в присутності матері (т. 1 а.с. 215-216). Також, за матеріалами справи вбачається, що за час вирішення справи судом, дитина проживала як з матір`ю так і з батьком. Зміна місця проживання дитини відбувалась без волевиявлення батьків. Так, після припинення шлюбних відносин, з вересня 2017 року до травня 2018 року ОСОБА_3 проживав разом з батьком ОСОБА_1 , з травня 2018 року - з матір`ю ОСОБА_2 . З пояснень ОСОБА_2 наведених у висновку за матеріалами перевірки заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення, вбачається, що 19 травня 2018 року вона приїхала зі своїм знайомим на його автомобілі і забрала свого малолітнього сина (т. 1 а.с. 142-143). 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 забрав дитину до себе, та всупереч розпорядженню про встановлення побачень з сином, дитину матері не повернув. З лютого 2019 року дитина проживає разом з батьком. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2019 року по справі № 334/1163/19 відмовлено ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 203-210). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2019 року по справі № 334/1278/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі про відібрання дитини задоволено. Вирішено відібрати у відповідача ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути малолітнього ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2 за місцем їх реєстрації. З аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вищенаведене рішення не набрало законної сили, оскільки ухвалою Запорізького апеляційного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Також, встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 . Відстрочено негайне виконання рішення суду по справі №334/1278/19 в частині відібрання у ОСОБА_1 , малолітнього сина ОСОБА_3 та передачі його матері ОСОБА_2 . З висновку від 29 березня 2019 року, наданого районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 2015 р.н. вбачається, що відповідно до довідки з ДНЗ від 18 лютого 2019 року, ОСОБА_3 до дошкільного закладу приводила мати. ОСОБА_3 завжди був охайним та доглянутим. ОСОБА_2 постійно відвідує батьківські збори, щоденно цікавиться успіхами дитини, прислуховується до порад та рекомендацій вихователів та практикуючого психолога, приймає активну участь у житті групи та дитячих садках. У висновку зазначено, що за адресою проживання матері (на час складання висновку): АДРЕСА_1 , житлово-побутові умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. В родині створено всі необхідні умови для розвитку, виховання та відпочинку дитини. Комісією також встановлено, що за адресою батька - АДРЕСА_2 відповідність умов проживання санітарно-гігієнічним нормам. В родині створено всі необхідні умови для розвитку, виховання та відпочинку дитини. Враховуючи вищевикладене, комісія дійшла висновку, що за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 228). Вбачається, що рішення суду першої інстанції, яким визначено місце проживання дитини разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 ґрунтується перш за все на висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як органу опіки та піклування від 29 березня 2019 року, який судом визнано обґрунтованим. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено неможливості проживання дитини разом з матір`ю. За приписами ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Так, аналізуючи вищенаведений висновок, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, оскільки у висновку, при встановленні однакових матеріально-побутових умов проживання, та позитивної характеристики з місць роботи обох батьків, не наведено підстав доцільності визначення місця проживання дитини саме з матір`ю. Крім цього, колегією суддів встановлено, що зазначений висновок втратив свою актуальність, оскільки при його складанні були обстежені житлово-побутові умови за адресою, до якої ОСОБА_2 не має відношення через розірвання стосунків зі співмешканцем. Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Також, про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду, про неможливість в порядку ст. 232 ЦПК України допитати ОСОБА_3 у зв`язку з його малолітній віком. Посилання скаржника на правову позицію у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 300/908/17 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки скасовуючи постанову апеляційного суду в наведеній справі, Верховний Суд звернув увагу на те, що судом не було надано можливості висловити свої думки дітям 2004 р.н., 2005 р.н. та 2007 р.н., яким на час перегляду рішення виконалось 18, 17 та 11 років відповідно. Проте, в справі, що переглядається дитина, місця проживання якої є предметом спору народилась у 2015 році, та на час перегляду рішення апеляційним судом ОСОБА_3 виповнилось лише чотири роки, що свідчить про об`єктивну неможливість дитини приймати помірковане виважене рішення унаслідок несформованих: морально-етичних, ціннісних, соціальних норм та прогностичних здібностей, поверхневості суджень та конкретності мислення. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. З довідок від 30 липня 2018 року, наданих КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» та КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ЗОР вбачається, що ОСОБА_2 на диспансерному обліку не перебуває (т. 1 а.с. 31). Також, відповідно до довідок КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» та КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ЗОР від 20 червня 2018 року, ОСОБА_1 не перебуває на диспансерному обліку (т. 1 а.с. 71). ОСОБА_2 з 14 березня 2018 року працювала на посаді фасувальника аптечного складу в ПАТ «Аптеки Запоріжжя». З характеристики, наданої з місця роботи, зазначено, що ОСОБА_2 зарекомендувала себе з позитивної сторони як дисциплінований та відповідальний працівник. Працьовита, має високу працездатність, до виконання своїх обов`язків ставиться сумлінно. З колегами по роботі ввічлива, тактовна, доброзичлива. У колективі користується заслуженою повагою. Порушень трудової дисципліни підприємства і зауважень не має, активно бере участь в діяльності складу (т. 1 а.с. 32). Відповідно до довідки про доходи загальна сума доходу ОСОБА_2 з березня 2018 року по жовтень 2018 року складає 30395,87 грн. (т. 1 а.с. 100). З довідки від 13 лютого 2020 року, виданою ФОП ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_11 на посаді адміністратора (т. 2 а.с. 149). З довідки від 18 липня 2018 року, наданої ФОП ОСОБА_12 , вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді автослюсаря в авто майстерні ФОП ОСОБА_12 , з щомісячним окладом 5500 грн. (т. 1 а.с. 72). За характеристикою, наданої ФОП ОСОБА_12 , ОСОБА_1 за час роботи проявив себе, як професійний, грамотний, ініціативний і відповідальний співробітник. В обов`язки ОСОБА_1 входить участь у ремонті, оглядах і обслуговуванні автівок. Дисциплінарних стягнень не має. У період трудової діяльності аварійні ситуації не має. Працьовитий, має високу працездатність та винахідливість, що скорочує час ремонту, витрати на експлуатацію обладнання. Неконфліктний. З колегами знаходиться в доброзичливих відносинах, виявляє делікатність і терпіння. Витриманий, коректний. Відрізняється пунктуальністю, високою вимогливістю до себе. Зарекомендував себе ініціативним, відповідальним і надійним фахівцем, здатним виконувати доручені завдання у встановлені терміни. Здатний самостійно приймати рішення в складних ситуаціях і нести відповідальність за результат своєї діяльності (т. 1 а.с. 74). ОСОБА_1 місце роботи не змінював що підтверджується довідкою від 29 серпня 2019 року, наданою ФОП ОСОБА_12 (т. 2 а.с. 150). З довідки МВС України вбачається, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (т. 1 а.с. 73). З довідки КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 6» від 29 серпня 2018 року вбачається, що на час проживання дитини разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , хлопчик з 05 липня 2018 року перебував на обліку в дитячій амбулаторії № 9 КЗ «ЦПМСД № 6». На час надання довідки на прийоми до дільничного педіатра дитина ходила у супроводі матері. Мати належним чином виконувала свої батьківські обов`язки щодо медичного обстеження дитини. Дитина доглянута, охайна (т. 1 а.с. 77). Також, станом на час надання довідки адміністрації ДНЗ № 188 ОСОБА_3 відвідував дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 188 «Червона гвоздика» Запорізької міської ради Запорізької області з 01 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 102). З відповіді ДНЗ комбінованого типу № 188 «Червона гвоздика» Запорізької міської ради Запорізької області від 18 лютого 2019 року на заяву ОСОБА_1 з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 та факти в насилля над дитиною з боку його матері ОСОБА_2 вбачається, що з 28 серпня 2018 року та станом на 18 лютого 2019 року був вихованцем групи № 6 ДНЗ №

188. За цей період ОСОБА_3 був охайною та доглянутою дитиною. До дошкільного закладу дитину приводить мати ОСОБА_2 або її цивільний чоловік ОСОБА_7. ОСОБА_3 із задоволенням спілкується із мамою та її цивільним чоловіком, з теплотою розповідає про спілкування та ігри з ними. Ознак насильницької поведінки щодо дитини не було виявлено. У ДНЗ ОСОБА_3 завжди у позитивному настрої, проявляє активність у ігровій діяльності з дітьми, любить розповідати вірші, які вивчив з мамою. Апетит та сон в нормі. Адаптаційний період ОСОБА_3 пройшов на середньому рівні. У бесідах з практичним психологом ОСОБА_3 з позитивними емоціями розповідає про час сумісно проведений з мамою. Програму навчання і виховання хлопчик засвоює на середньому рівні. У висновку відзначено, що фактів насилля по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 з боку його матері та її цивільного чоловіка ОСОБА_7 не було виявлено (т. 1 а.с. 178). З висновків спеціаліста-психолога, кандидата психологічних наук, доцента завідуючої кафедрою психології Запорізького національного університету ОСОБА_14 від 24 січня 2019 року, проведеного на підставі запита представника ОСОБА_1 (у період проживання ОСОБА_3 з матір`ю) зазначено, що результати обстеження показують, що у дитини ОСОБА_3 немає усталеного образу сім`ї, є сім`я, в якій він проживає з мамою ОСОБА_2 і її цивільним чоловіком ОСОБА_7 і сім`я його батька ОСОБА_1 куди він ходить в гості до бабусі ОСОБА_4 і дідусеві ОСОБА_5 де йому емоційно позитивно і комфортно. ОСОБА_3 емоційно прив`язаний і любить своїх батьків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , але в силу проявлення ставлення до нього з боку батьків, не дивлячись на те, що проживає з мамою відзначає «мне лучше у папы ОСОБА_1 », таким чином можна констатувати, що психоемоційний зв`язок у дитини ближче з батьком. Між ОСОБА_3 і цивільним чоловіком матері ОСОБА_7 відносини нейтральні, емоційні зв`язки не встановлені, ОСОБА_3 називає його «папа ОСОБА_16 , потому что так говорит мама». Склад своєї сім`ї ОСОБА_3 ділить на дві частини: сім`я в якій він проживає «он, мама и папа ОСОБА_16» і ще сім`я в якій йому комфортно приходити в гості «он, папа ОСОБА_1, бабушка и дедушка». У дослідженні виявлено що прихованим бажанням ОСОБА_3 є бажання «хочу быть больше с папой ОСОБА_1 , чем с мамой и папой ОСОБА_16 », але відкрито дитина цього не промовить, так як буде боятися спровокувати конфлікт. ОСОБА_3 позитивно ставиться до бабусі ОСОБА_4 та з радістю приїжджає до неї в гості. ОСОБА_3 позитивно ставиться до дідуся ОСОБА_5 та з радістю приїжджає до нього в гості. У процесі дослідження з урахуванням віку, на момент обстеження складно виявити хто з батьків є більш авторитетним для дитини, але більш емоційно прив`язаний до батька ОСОБА_1 . Конфліктні ситуації, які виникають між батьками свідком яких є дитина, психологічно і емоційно його травмують і завдають шкоди його психологічному благополуччю (т. 1 а.с. 180-184). З висновку спеціаліста, психолога Запорізької обласної ГО «Об`єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» ОСОБА_18 від 25 березня 2019 року (обстеження проводилось на час проживання ОСОБА_3 з батьком) вбачається, що психологічний та інтелектуальний розвиток ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідає віковій нормі. У процесі обстеження ОСОБА_3 не згадував про побиття матір`ю, при цьому мати для ОСОБА_3 - це джерело високої тривоги, яку ОСОБА_3 намагається уникати. На момент обстеження ОСОБА_3 має підвищений рівень тривожності, ознаки травми прив`язаності та бажання лишатись із татом ОСОБА_1 та бабусею і дідусем. ОСОБА_3 задоволений місцем та умовами проживання і має сформований надійний тип прив`язаності до батька ОСОБА_1 та бабусі. До батька у дитини було виявлено позитивні відносини, батько виступає фігурою захисту та підтримки; до матері у ОСОБА_3 виявлено тривожно-уникаючий ти прив`язаності, коли фігура матері викликає одночасно протилежні емоції. Проживаючи з батьком, ОСОБА_3 відчуває психологічний захист та підтримку (т. 1 а.с. 185-189). Так, під час апеляційного перегляду встановлено, що наразі, ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_4 , Ѕ частки якої належить ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 лютого 2019 року (т. 2 а.с. 107). ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло належить ј частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 56). З акту обстеження умов проживання, складеному представниками відділу по Олександрівському району служби (управління) у справах дітей ЗМР 13 січня 2020 року вбачається, що житло розміщене на п`ятому поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з трьох кімнат, з усіма комунальними зручностями. Умови проживання задовільні, в квартирі наявні необхідні меблі та побутова техніка. Санітарний стан помешкання добрий. Для дитини виділена окрема кімната, в якій зроблено ремонт, нові меблі: диван, стіл, шафа купе (все нове). Наявні дитячі речі, одяг, іграшки. За адресою проживають: ОСОБА_2 - мати ОСОБА_3 та ОСОБА_20 - цивільний чоловік ОСОБА_2 , також зареєстрований ОСОБА_3 . Зі слів ОСОБА_2 стосунки в родині добрі. Мати ОСОБА_2 бажає, щоб дитина проживала разом з нею (т. 2 а.с. 106). Аналогічні відомості зазначені в акті, складеному представниками відділу по Олександрівському району служби (управління) у справах дітей ЗМР 11 лютого 2020 року (т. 2 а.с. 141). З акту обстеження умов проживання, складеному головними спеціалістами відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради 03 лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 вбачається наступне. Житло знаходиться на 3 поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з двох кімнат: коридору, кухні, сумісного санвузлу. Умови проживання задовільні, газо-водо-електропостачання підключене, в наявності необхідні меблі та побутова техніка: мікрохвильова піч, піч «GEFEST», холодильник «Атлант», пральна машина «WIRPOOL». Для виховання, розвитку та проживання дитини створено такі умови: дитина з батьком мешкає в окремій кімнаті площею 12 кв.м., де розташовано: 2 окремих ліжка, швейна машинка, письмовий стіл, шафа для речей, комп`ютер, полиці для речей, книг, іграшок, телевізор. Є речі за сезоном, матеріали паперові для розвитку дитини, пластилін, лего, місце (дитячий стіл та стілець) для занять з дитиною. За цією адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 мешкає без реєстрації. Зі слів ОСОБА_1 конфліктів в родині не виникає. В результаті акту зазначено, що для виховання, проживання та розвитку малолітнього ОСОБА_3 умови створені належним чином з урахуванням особистих потреб дитини. Батько з сином займаються розвиваючими іграми, ліплять, грають в лего. Під час розмови психолога ЗМ ЦССС ДМ з малолітнім ОСОБА_3 з`ясовано, що хлопчик не сумує за матір`ю, йому добре жити з батьком (т. 2 а.с. 147). З довідки Департаменту освіти Дніпровського району ДНЗ від 28 січня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 з 06 травня 2019 року стояв в електронній черзі, заявка № НОМЕР_2 , до ДНЗ «Краплинка». В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся для влаштування дитини до ДНЗ № 151, в зв`язку з укомплектованими групами йому було рекомендовано звернутися до іншого ДНЗ. З 29 січня 2020 року ОСОБА_3 є вихованцем ДНЗ № 151 групи «Колобок», та проходить адаптаційний період (т. 2 а.с. 152). Відповідно листа Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» про надання інформації, з липня 2018 року ОСОБА_3 знаходиться під спостереженням педіатра амбулаторії № 10 ОСОБА_21 відповідно до оформленої декларації №000-А884-3АХ3. На прийом до лікаря дитина приходить у супроводі батька. Батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо уваги стану здоров`я дитини, рекомендації лікарів, своєчасного та повного медичного обстеження дитини. Дитина завжди доглянута, має охайний вигляд. 27 січня 2020 року дитина була оглянута педіатром з метою отримання довідки для можливості відвідування дошкільного навчального закладу перед цим дитина пройшла необхідне медичне обстеження, була щеплена (т. 2 а.с. 153). У висновку психолога-психоаналітика від 10 лютого 2020 року щодо психологічного стану дитини ОСОБА_3 2015 р.н., на поставлені питання спеціалістом-психологом ОСОБА_22 зазначено наступне. Дитина може висловлювати свою думку в тому числі і щодо місця проживання. Згідно результатів проведеного психологічного обстеження вбачається, що мати для дитини має малу значимість та своєю сім`єю він вважає батька та бабусю, дідуся, які постійно піклуються про фізичний стан та розвиток дитини, приділяють належну увагу вихованню та розвитку дитини. В результаті психологічного дослідження модна прийти до висновку, що ОСОБА_3 задоволений теперішнім місцем проживання. ОСОБА_3 має сформований надійний тип прив`язаності до батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_4 . На момент обстеження ОСОБА_3 має підвищений рівень тривожності, ознаки травми прив`язаності та бажання лишитись із татом ОСОБА_1 та бабусею і дідусем. В ході проведеного дослідження з`ясовано, що у ОСОБА_3 , 2015 р.н. виявлені ознаки можуть свідчити про пережите домашнє насильство, що в свою чергу впливає на рівень психосоціального функціонування. Дитина гостро переживає сімейну ситуацію, що склалася, сприймає її як невизначену, хитку, небезпечну. Неодноразово, в ході психологічного дослідження ОСОБА_3 згадував про побиття матір`ю, при цьому можна стверджувати, на теперішній момент саме стосунки з матір`ю є джерелом високої тривоги, яку ОСОБА_3 намагається уникати. Виходячи з висновків, які надавались 25 березня 2019 року, можна стверджувати, що хлопчик став більш відкритим для спілкування з незнайомими людьми, більше довіряє, що стало можливим завдяки послідовному вихованню у родині, де проживає хлопчик. У ОСОБА_3 з`явилося більше соціальних навичок (т. 2 а.с. 154-156). Оскільки під час апеляційного перегляду було встановлено, що ОСОБА_2 не має жодного відношення до житла, яке визначено судовим рішенням як місце проживання малолітньої дитини, внаслідок припинення стосунків з колишнім співмешканцем, та яке було об`єктом обстеження органом опіки та піклування для складання висновку від 29 березня 2019 року, проживає за іншою адресою, відповідно до приписів ч. 5 ст. 19 Сімейного Кодексу України, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року зобов`язано орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району та орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району надати суду актуальні письмові висновки щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини, відповідно до ст. 19 СК України, та акти обстеження умов проживання для дитини за адресою матері та батька. На виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року районною адміністрацію Запорізької міської ради по Дніпровському району як органом опіки та піклування надано до суду висновок від 20 лютого 2020 року, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 142-146). У висновку зазначено, що ОСОБА_2 надала тільки доступ до приміщення для складання акту обстеження умов проживання, де мешкає з цивільним чоловіком ОСОБА_20 та довідку ФОП ОСОБА_11 від 13 лютого 2020 року № 13/02 що дійсно працює на посаді адміністратора, інших документів згідно з нормами чинного законодавства мати не надала. На запитання членів комісії матері: «Коли останній раз вона спілкувалася з сином?», - ОСОБА_2 відповіла: «Перед Новим роком я приїжджала та гралася з дитиною. Після цього я не телефонувала та не мала змоги спілкуватися, оскільки хворіла». ОСОБА_1 надав довідку ФОП ОСОБА_12 що працює на посаді автослюсаря в авто майстерні з щомісячним окладом 5500 грн. та характеристику з місця роботи. Листом КНП «ЦПСМД № 10» від 31 січня 2020 року № 149/01-08 підтверджено, що малолітній з 12 липня 2018 року знаходиться під спостереженням педіатра амбулаторії № 10 відповідно до оформленої декларацій № 000-А884-3АХ3 на прийом до лікаря приходить у супроводі батька, батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо уваги до стану здоров`я дитини, рекомендації лікарів, своєчасного та повного медичного обстеження дитини. Хлопчик завжди доглянутий, має охайний вигляд, щеплений за віком, батько з сином отримали довідки для оформлення дитини до дошкільного навчального закладу. В листі ДНЗ № 151 «Краплинка» ЗМР РО зазначено, що з 06 травня 2019 року малолітній ОСОБА_3 стояв в електронній черзі на влаштування до ДНЗ. В серпні 2019 року батько звернувся для влаштування сина до ДНЗ № 151, у зв`язку з укомплектованими групами було рекомендовано звернутися до іншого ДНЗ. З 29 січня 2020 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є вихованцем ДНЗ № 151 групи «Колобок», та проходить адаптаційний період. Згідно з висновком психолога-психоаналітика ЗОГО «Об`єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» від 10 лютого 2020 року № 06 «Під час спілкування психолог відмічає у ОСОБА_3 ехолалію: погано виговорює деякі літери, що може бути проявом невротичних симптомів» Результати вивчення сімейних обставин показують, що хлопчик має сформоване коло значимих дорослих - це тато ОСОБА_1 , бабуся ОСОБА_23 , дідусь ОСОБА_24 . До матері ОСОБА_3 відчуває протилежні відчуття - з одного боку прив`язаність, з іншого - тривогу і страх перед її вчинками щодо ОСОБА_3 . Згідно з результатами проведеного психологічного обстеження вбачається, що мати для дитини має малу значимість та своєю сім`єю він вважає батька та бабусю, дідуся, які постійно піклуються про фізичний стан та розвиток дитини, приділяють належну увагу вихованню та розвитку». На підставі вищенаведеного, з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, комісією було встановлено, що проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи. Також, на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року районною адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району як органом опіки та піклування надано до суду висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21 лютого 2020 року (т. 2 а.с. 172-174). Вбачається, що з метою захисту прав та інтересів дитини, насамперед на повноцінне виховання, та для прийняття неупередженого висновку щодо можливості розв`язання спору між батьками, комісія ознайомилась з документами, наданими судом, матір`ю ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_1 , уважно вислухала детальні пояснення батьків, які були присутні на засіданні комісії; розглянула акт обстеження умов проживання дитини разом за адресою: АДРЕСА_2 , складений відділом по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради та акт обстеження умов проживання матері за адресою: АДРЕСА_4 , складений відділом по Олександрівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради. Згідно актів обстеження умов проживання, у обох батьків наявні умови для проживання, розвитку та виховання дитини. Батько, ОСОБА_1 , на розгляд комісії надав документи, щодо медичних обстежень дитини, висновки психологів, довідку та характеристику з місця роботи, розпорядження районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району. Згідно листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» від 31 січня 2020 року, батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо уваги до стану здоров`я дитини, виконує рекомендації лікарів. Дитина завжди доглянута, має охайний вигляд. Дитина пройшла необхідне медичне обстеження, була щеплена. В травні 2019 батько ОСОБА_1 звертався до районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про надання згоди на психіатричний огляд малолітнього ОСОБА_3 за відсутності згоди матері дитини (було надано розпорядження). В червні 2019 року батько повторно звертався до районної адміністрації для надання згоди на психіатричний огляд, госпіталізацію та амбулаторну психіатричну допомогу малолітньому ОСОБА_3 за відсутності згоди матері дитини (було надано розпорядження). Згідно листа КУ «Запорізька обласна психіатрична лікарня» від 29 травня 2019 року, ОСОБА_3 був оглянутий лікарем-психіатром дитячим. Встановлено діагноз: розлад адаптаційних реакцій; заїкання; розлад мовної артикуляції. У виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1601, КУ «Запорізька обласна психіатрична лікарня» зазначено, що дитина перебувала на стаціонарному лікуванні у вказаній медичній установі. За результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 , кандидатом психологічних наук, завідуючою кафедрою психології Запорізького національного університету ОСОБА_14 від 24 січня 2019 року, дитині емоційно комфортно і позитивно в сім`ї батька. У процесі дослідження з урахуванням віку, на даний момент складно виявити хто з батьків є більше авторитетним для дитини, але більш емоційно ОСОБА_3 прив`язаний до батька ОСОБА_1 . Згідно висновку психолога Запорізької обласної громадської організації «Об`єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» ОСОБА_18 від 25 березня 2019 року № 106, обстеження дитини проводилось без присутності дорослих. Хлопчик має сформоване коло значимих дорослих - це тато ОСОБА_1 , бабуся ОСОБА_23 , дідусь ОСОБА_24 . До матері дитина відчуває з одного боку прив`язаність, з іншого - тривогу і страх. У процесі обстеження встановлено, що ОСОБА_3 задоволений місцем та умовами проживання і має сформований надійний тип прив`язаності до батька ОСОБА_1 та бабусі. До батька у дитини було виявлено позитивні відносини, батько виступає фігурою захисту та підтримки, до матері у ОСОБА_3 виявлено тривожно - уникаючий тип прив`язаності, коли фігура матері викликає одночасно протилежні емоції. Проживаючи з батьком, ОСОБА_3 відчуває психологічний захист та підтримку. Згідно висновку психолога Запорізької обласної громадської організації «Об`єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» ОСОБА_22 від 10 лютого 2020 року, мати для дитини має малу значимість та своєю сім`єю ОСОБА_3 вважає батька, бабусю та дідуся. Неодноразово, в ході психологічного дослідження, ОСОБА_3 згадував про побиття матір`ю, при цьому можна стверджувати, на теперішній момент стосунки з матір`ю є джерелом високої тривоги, яку ОСОБА_3 намагається уникнути. Виходячи з висновків, які надавались 25 березня 2019 року можна стверджувати, що хлопчик став більш відкритим для спілкування, більше довіряє, що стало можливим завдяки послідовному вихованню в родині, де проживає хлопчик. У ОСОБА_3 з`явилось більше соціальних навичок. Мати, ОСОБА_2 , надала довідку з місця роботи, довідку ДНЗ «Червона гвоздика» від 18 лютого 2019 року, згідно якої дитину до закладу приводила мати, ОСОБА_3 із задоволенням спілкувався з мамою, з позитивними емоціями розповідав про чає сумісно проведений з мамою. Також матір`ю надані копії позовних заяв, відзивів до суду та рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя про відібрання дитини, яке не набрало законної сили. На засіданні комісії мати ОСОБА_2 повідомила, що в травні 2019 року було прийнято розпорядження районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визначення порядку участі у виховання та спілкуванні матері з дитиною, але батько не виконує розпорядження, у зв`язку з чим вона бачила дитину лише декілька разів. Однак ОСОБА_2 не надала жодного документа, який підтверджував би факт невиконання батьком вказаного розпорядження. Під чає засідання комісією не виявлено негативних обставин, визначених статтею 161 Сімейного кодексу України, які могли б перешкоджати передати дитину для проживання з одним із батьків, а саме з батьком ОСОБА_1 . Приймаючи до уваги викладене, керуючись вимогами законодавства України про рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини, статтями 19, 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрійському району як орган опіки та піклування дійшла висновку щодо р.н. народження з батьком ОСОБА_1 . Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 із матір`ю не відповідає дійсним обставинам справи та інтересам самої дитини. Таким чином, у справі, яка переглядається, встановлено, що малолітній ОСОБА_3 з лютого 2019 року, тобто більше року, проживає з батьком, який постійно проявляє любов та турботу про сина, приймає участь у його вихованні, утриманні та навчанні. Створені ним умови для проживання дитини в повній мірі можуть забезпечити її повноцінний розвиток, навчання та виховання, що підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання та висновками органу опіки та піклування. Колегією суддів враховується, що при передачі дитини на виховання матері будуть порушені його стійкі, усталені зв`язки із оточенням, звичним та бажаним для нього середовищем, що не бути відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини. Крім цього, знайшов своє відображення той факт, що за цей період хлопчик став більш відкритим та набув більше соціальних навичок, у порівнянні з часом проживання разом з матір`ю. При цьому, колегія суддів виходить передусім не з прав батьків на виховання малолітньої дитини, а з її інтересів, захищаючи права останньої, що жодним чином не суперечить законодавству України та міжнародним правовим актам щодо прав дитини, які будуються за принципом першочергового врахування інтересів дітей. Твердження ОСОБА_2 , що проживання дитини з батьком впливає на погіршення здоров`я ОСОБА_3 , не підтверджуються належним доказами. Так, дійсно відповідно до довідки КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради від 02 липня 2019 року, ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному вихованні у 20 відділенні КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» ЗОР з 26 червня 2019 року по час надання довідки з попереднім діагнозом «Розлади адаптації. Заїкання» (т. 2 а.с. 6). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а вимогами ст. 89 ЦПК України встановлено, що оцінка доказів є виключною компетенцією суду. Втім, колегія суддів зазначає, що вказана довідка не підтверджує того, що проживання ОСОБА_3 із батьком негативно впливає на стан здоров`я дитини, навпаки, довідкою підтверджується належне виконання батьком своїх обов`язків щодо уваги до стану здоров`я дитини, та своєчасного та повного медичного обстеження. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. ОСОБА_2 ні в суді першої, ні в апеляційній інстанціях не було надано жодних письмових доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 має схильність до агресії по відношенню до неї або сина, про що нею зазначено у додаткових поясненнях. Колегією суддів також не береться до уваги посилання ОСОБА_2 на принцип 6 Декларації прав дитини, яким проголошено, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю за випадків виключних обставин з огляду на наступне. Так, у принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір`ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція). Крім цього, у статтях 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. У статті 10 ЦПК України визначений виключний перелік законодавчих актів, відповідно до яких суд повинен розглядати справи. Згідно із частинами першою - п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (далі - Закон № 1906-IV) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). У пунктах "а", "b" частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв`язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; "ратифікація", "прийняття", "затвердження" і "приєднання" означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою. Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Також колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Втім, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Крім того, під час вирішення цієї справи слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а також частиною шостою статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Зоштегїеісі V . Оегтапу ») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («2лип姧ег у. Оегтапу») від 03 грудня 2009 року. Колегія суддів, з огляду на вищенаведені положення законодавства про рівність прав та обов`язків обох батьків, відносини між сторонами, вважає необхідним зауважити, що визначення місця проживання дитини з батьком по своїй суті не є розлученням матері з дитиною та не можна тлумачити як наявність у батька переваги перед матір`ю, оскільки ОСОБА_2 має по відношенню до дитини такі ж особисті немайнові права і обов`язки, як і ОСОБА_1 і жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дитиною. Крім того, у разі виникнення інших обставин, встановлення тісного емоційного контакту між матір`ю та дитиною, місце проживання дитини може бути згодом визначено і з матір`ю. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що, враховуючи вік дитини, стан її здоров`я, прив`язаність до батька, його висловлене бажання проживати разом з батьком, а також той факт, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком відповідає інтересам дитини. За вказаних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. п. 1-4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2019 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: «Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини - залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини - задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .» Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 26 березня 2020 року. Головуючий: Судді: