Постанова 4802 № 161/9868/18

Справа № 161/9868/18 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б. Провадження № 22-ц/802/725/20 Категорія: 3 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Данилюк В.А., суддів Киці С.І., Шевчук Л.Я., секретар Галицька І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного чужого володіння за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2019 року, В С Т А Н О В И В : В червні 2018 року військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся в суд з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що до військової прокуратури Луцького гарнізону надійшло звернення директора державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (далі - ДП МОУ «Західвійськбуд») з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі даного підприємства приміщень складу АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . 15.12.2003 року філіалом ДП МОУ «Західвійськбуд» - 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр - Плюс» укладено договір купівлі-продажу № 20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Відповідно до акту прийому-передачі від 30.12.2003 року у цей же день директор ПП «Кедр-Плюс» прийняв у власність вищевказане нерухоме майно. У подальшому, 30.09.2008 року рішенням Львівського апеляційного суду, яке набрало законної сили, у справі № 04/65-12 задоволено позов військового прокурора Луцького гарнізону та вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. Однак, до даного часу нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час приміщення складу АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_1 . Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Приміщення складу АДРЕСА_1, яке на даний час перебуває у власності відповідача, вибуло з державної власності поза межами волі органу управління майном - Міністерства оборони України. Просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , будівлю складу АДРЕСА_1 літера А-1, загальною площею 427,1 кв.м. у АДРЕСА_4 та зобов`язати останнього звільнити і передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд»; визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, про визнання права приватної власності за ОСОБА_1 будівлі складу; стягнути з відповідача, понесені позивачем судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2019 року позов задоволено частково. Ухвалено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 будівлю складу АДРЕСА_1 літера А-1, загальною площею 427,1 кв. м. у АДРЕСА_4 та зобов`язати останнього звільнити та передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд». Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Військової прокуратури Західного регіону України, судові витрати в розмірі 1762 грн. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 881 грн. Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції. Вважає, що судом порушено норми процесуального та матеріального права. Зазначає, що визнання договору купівлі - продажу спірного майна недійсним, не є підставою для витребування даного майна від добросовісного набувача. Не надано жодної оцінки рішенню від 02.03.2004 року Господарського суду Волинської області про визнання права власності на оспорюване майно, що набрало законної сили, яке стало підставою для реєстрації права власності на вищевказане майно за ПП «Кедр-Плюс» (а не договір купівлі-продажу № 20 від 15.12.2003 року) та набуття права на володіння, користування та розпорядження цим майном в подальшому на законних підставах. Висновки суду та обставини справи, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, недоведені. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Військовою прокуратурою Луцького гарнізону подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому прокуратура просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, від позивачів надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників. Відповідач ОСОБА_1 не отримав судового повідомлення через відсутність його за місцем проживання, про зміну адреси суд не повідомляв, подав клопотання про відкладення розгляду справи, що свідчить про його обізнаність про розгляд справи. Суд вважає клопотання про відкладення справи безпідставним і приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Судом встановлено, що 15.12.2003 року філіалом ДП МОУ «Західвійськбуд» 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр-Плюс» укладено договір купівлі-продажу № 20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Згідно з актом прийому-передачі від 30.12.2003 року у цей же день директор ВВ «Кедр-Плюс» прийняв у власність вищевказане нерухоме майно. Постановою Львівського апеляційного суду від 30.09.2008 року у справі № 04/65-12 задоволено позов військового прокурора Луцького гарнізону в справі за його позовом до ПП «Кедр - Плюс», ДП МОУ «Західвійськбуд», договір купівлі-продажу № 20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В даному випадку вказаним судовим рішенням встановлено недійсність договору купівлі - продажу, стороною якого, а саме - відчужувачем, виступило ДП МОУ «Західвійськбуд» - відповідач у справі. Вказана обставина має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи, в якій ДП МОУ «Західвійськбуд» є позивачем. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час приміщення складу №28 перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 . Підставою набуття права власності став договір дарування від 03.11.2014. До даного часу вищевказане нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто. 28.11.20.17р. до військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України надійшло звернення директора державного підприємства Міністерства оборони України з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі даного підприємства приміщень складу АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. У справі, яка переглядається, суд встановив, що будівля складу вибула без волі її власника - держави України в особі Міністерства оборони України з його володіння, на підставі договору купівлі - продажу № 20 від 15.12.2003 року, який у подальшому було визнано недійсним. Підставою недійсності вказаного правочину, як встановлено з постанови Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року, стало недотримання ДП МОУ «Західвійськбуд», зокрема, п. 4 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477, а саме, що відчуження майна державного підприємства поводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна АРК. Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний в подальшому недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Власник може витребувати належне йому майно від останнього набувача ОСОБА_1 , незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. На час укладення договору дарування, на підставі якого до ОСОБА_1 перейшло право власності на спірну будівлю складу, існувало рішення суду щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу та застосування двосторонньої реституції, саме приміщення перед укладенням договору дарування неодноразово перепродавалося. Відповідач дане майно отримав безоплатно і не довів, що повернення спірного приміщення без виплати компенсації становить для нього надмірний тягар. Крім того, відповідач не зазначив, яка ж компенсація йому належить у разі повернення цього майна. Відповідач на час укладення договору дарування, як обдарований, міг і повинен був знати, що спірне приміщення вибуло з володіння держави з порушенням закону. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне приміщення належить державі Україна в особі Міністерства оборони України. Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, визнаного недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки спірне приміщення вибуло без волі її власника держави Україна в особі Міністерства оборони України, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Покликання відповідача в апеляційній скарзі про не усунення позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, зокрема, в частині сплати судового збору за подання позову, є необґрунтованими. Позивач сплатив судовий збір відповідно до ставок судового збору, встановлених законом, на час подання позову, виходячи з ціни позову відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи станом на 30.09.2005 року. Заперечуючи щодо ціни позову, відповідач, в свою чергу, не надав суду іншої оцінки спірного приміщення. До того ж згідно ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Вимога про передачу витребуваного майна законному володільцю не є окремою вимогою у даній справі, а є наслідком задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, охоплюється нею, а тому не оплачується судовим збором, як окрема вимога. Покликання в апеляційній скарзі про те, що судом не надано жодної оцінки рішенню Господарського суду Волинської області від 02.03.2004 року про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно яке відбувалося на підставі про визнання за ПП «Кедр-Плюс» права власності на спірне майно, що знаходиться по АДРЕСА_4 і, а не на підставі договору купівлі - продажу, який визнаний недійсним, не заслуговують на увагу суду, оскільки підставою для визнання права власності за ПП «Кедр - Плюс» в судовому порядку став саме договір купівлі - продажу спірного приміщення, який в подальшому визнаний недійсним. А тому та обставина, що позивачем не оскаржувалось судове рішення про визнання права власності на підставі правочину, який судом визнаний недійсним, правового значення для вирішення вказаного спору, не має. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним, обґрунтованим та справедливим. Підстав для його скасування немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року. Головуючий Судді: