Постанова 4855 № 240/12073/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 240/12073/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн. за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, статтею 8 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн. за період з 01.01.2018 по 31.10.2018; - зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн. за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, статтею 8 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн. за період з 01.01.2018 по 31.10.2018. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, третьою особою - Державною судовою адміністрацією України подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, невірно застосовано норми матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Тобто, відповідним Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Отже, з прийняттям Закону № 1774, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Окрім того, Державна судова адміністрація України в апеляційній скарзі вказує, що Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Так, третя особа посилається на численну практику Верховного Суду та звертає увагу, що Київський окружний адміністративний суд під час розгляду даної справи не врахував інші раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування відповідних законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди. У тексті апеляційної скарги третя особа просить здійснювати розгляд справи за участі представника Державної судової адміністрації України. Щодо заявленого апелянтом клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. 05 серпня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції. Позивач вказує, що нарахування і виплата відповідачем її суддівської винагороди з врахуванням посадового окладу в розмірі 16 000 грн. впродовж 2017 року та в розмірі 17 620 грн. в період з 01.01.2018 по 31.10.2018 є реальним звуженням права на належне матеріальне забезпечення та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 2453, а положення Закону № 1774 слід вважати загальними нормами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, указом Президента України про призначення суддів від 25.07.2013 № 391/2013 ОСОБА_1 було призначено суддею Лугинського районного суду Житомирської області строком на п`ять років (а.с.16-18). Указом Президента України від 23.01.2016 № 20/2016 позивача переведено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду (а.с.19). Згідно з наказом Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2016 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду з 02.02.2016 (а.с.20). Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 31.10.2018 №1903/ко-18 за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання суддю Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді (а.с.21-23). Указом Президента України від 17.04.2019 № 148/2019 позивача призначено суддею Житомирського окружного адміністративного суду безстроково (а.с.24-26). Відповідно до розрахункового листа за 2017 рік Житомирського окружного адміністративного суду, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 виходячи з посадового окладу судді за січень 2017 року в розмірі 16000,00 грн., за лютий 2017 року в розмірі 12000,00 грн., за березень 2017 року в розмірі 16000,00 грн., за квітень 2017 року в розмірі 12631,58 грн., за травень 2017 року в розмірі 13600,00 грн., за червень 2017 року в розмірі 16000,00 грн., за липень 2017 року в розмірі 16000,00 грн., за серпень 2017 року в розмірі 13090,91 грн., за вересень 2017 року в розмірі 16000,00 грн., за жовтень 2017 року в розмірі 12190,48 грн., за листопад 2017 року в розмірі 13818,18 грн., за грудень 2017 року в розмірі 15200,00 грн. (а.с.35). Згідно з розрахунковим листом за 2018 рік Житомирського окружного адміністративного суду суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу судді за січень 2018 року в розмірі 16000,00 грн., за лютий 2018 року в розмірі 13600,00 грн., за березень 2018 року в розмірі 16000,00 грн., за квітень 2018 року в розмірі 9600,00 грн., за травень 2018 року в розмірі 13600,00 грн., за червень 2018 року в розмірі 15200,00 грн., за липень 2018 року в розмірі 16000,00 грн., за серпень 2018 року в розмірі 27745,00 грн., за вересень 2018 року в розмірі 16739,00 грн., за жовтень 2018 року в розмірі 13615,45 грн. (а.с.36). 02 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн. за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, статтею 8 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн. за період з 01.01.2018 по 31.10.2018 (а.с.27-30). Листом від 03.12.2019 № 02-09/24610-19 Житомирським окружним адміністративним судом повідомлено, що правові підстави для здійснення перерахунку та виплати суддівської винагороди із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадового окладу в період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відсутні (а.с.31-34). Тобто, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у даній справі стосуються виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивачем. Вважаючи розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 протиправним, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив повністю та зазначив, що застосування відповідачем пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України та Законом гарантій незалежності судді. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 28.12.2014 №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ цифри «15» замінено цифрами «10». Законом України від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІ викладено у новій редакції. Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала ст.133 Закону №2453-VІ, частина третя якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. З 15.05.2018 абзац другий пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ викладено у новій редакції: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ. Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вважала, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Суд першої інстанції з такими доводами позивача погодився та дійшов висновку, що суддівська винагорода мала обраховуватись з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму. Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. Так, Верховний Суд у подібних спорах щодо перерахунку суддівської винагороди, зокрема, у постанові від 24.04.2019 № 812/727/17 вказав, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень». На підставі наведеного, колегія суддів Верховного Суду виклала правовий висновок, за яким законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання. При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначала, що до 01.01.2017 Закони № 2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі. Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій. Таким чином, з прийняттям Закону № 1774-VIII, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина. Крім того, суд касаційної інстанції звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № №1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання. На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання. Аналогічний підхід до застосування положень Законів №№2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII до спірних правовідносин неодноразово висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду позивачу правомірно нараховували з урахуванням приписів п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні розрахункової величини 1600,00 грн., що склало 16000,00 грн., а з 01.01.2018 по 31.10.2018 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (17620,00 грн.). Щодо тверджень позивача, що суддівська винагорода має визначатися з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, колегія суддів зазначає про таке. Рішенням від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Частиною 2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII: до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Згідно зі статтею 91 Закону № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі стосуються періодів з 01.01.2017 до 31.10.2018, тобто до прийняття відповідно рішення від 04.12.2018. При цьому, колегія суддів зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його конституційності.Тобто, на час розгляду цієї справи вказані положення Закону №1774-VІІІ є чинним, неконституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався. Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності нездійснення Житомирським окружним адміністративним судом нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн. за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, 3723 грн. за період з 01.01.2018 по 31.10.2018, оскільки такий висновок суперечить встановленим фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та висновкам щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Житомирський окружний адміністративний суд у спірних правовідносинах за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст виготовлено 21.09.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна