Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18447/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18447/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Шурко О. І., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020, В С Т А Н О В И Л А: Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при визначені тривалості страхового стажу ОСОБА_1 в частині недодання до отриманої тривалості стажу чотирьох днів - по одному дню за кожним випадком звільнення у період до 01 січня 2004 року, та перерахунку її пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві збільшити страховий стаж на 4 дні, додавши до отриманої тривалості стажу по одному дню за кожний випадок звільнення до 01 січня 2004 року та провести перерахунок її пенсії з дня допущення помилки у визначенні тривалості стажу з урахуванням раніше виплачених сум. Просила також визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на звернення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати відповідь з питань, викладених у зверненні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на її звернення від 07 серпня 2019 року в частині повідомлення про те, які дії має вчинити посадова особа Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виявленні помилки в обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу, тощо (пункт 2 прохальної частини звернення). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати позивачці відповідь на її звернення від 07 серпня 2019 року. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суд надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що чинним законодавством передбачено розрахування страхового стажу відповідно до відомостей з трудової книжки, а відтак, у відповідача відсутні правові підстави для розрахунку цього стажу в іншому порядку. Відповідно до ст. 159 КАС України, при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Статтею 162 КАС України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Вказаною статтею встановлено вимоги до відзиву. Позивач, вважаючи, що відзив на позовну заяву не відповідає вимоги, встановленим чинним законодавством, просила повернути його на підставі частини 3 статті 45 КАС України та вирішити справу на підставі наявних в ній доказів. Так, відповідно до частини 3 статті 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Виходячи зі змісту клопотання позивача, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для визнання зловживання процесуальними правами з боку відповідача та застосування наслідків статті 45 КАС України. У разі незгоди з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до частини 1 статті 163 КАС України, позивач мала можливість подати суду відповідь на відзив, в якому викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за участі осіб які з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи убачається, що Позивачка з 03 січня 1997 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, розмір якої в подальшому перераховувався. Відповідно до розрахунків трудового стажу до 01 січня 2004 року, періоди якого включені до страхового стажу, відповідачем було зараховано до страхового стажу у тому числі наступні періоди: - 12 жовтня 1960 року по 25 травня 1961 року (0 років 7 місяців 14 днів); - 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року (0 років 3 місяці 29 днів); - 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року (35 років 1 місяць 20 днів); - 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року (2 роки 6 місяців 1 день). Вказані періоди трудового стажу також підтверджені наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача. 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила: 1) повідомити про правові підстави, якими керувались посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не додавши до отриманої тривалості її стажу за кожним випадком звільнення до 01 січня 2004 року одного дня відповідно до вимог пункту 4.6 Порядку. В разі відсутності таких правових підстав - здійснити перерахунок її стажу за рахунок додавання одного дня за кожним випадком звільнення до 01 січня 2004 року з дня отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відповідних документів про її стаж та здійснити перерахунок її пенсії з дня здійснення вказаної помилки, а також надати їй детальний розрахунок перерахунку пенсії за кожний період, в якому проведено перерахунок, із зазначенням вихідних даних, якими оперувало управління при проведенні перерахунку, для контролю за правильністю дій посадових осіб; 2) повідомити, які дії має вчинити посадова особа відділу обслуговування громадян №4 управління у разі виявлення помилки, допущеної управлінням при обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу тощо; 3) з`ясувати та повідомити позивача про причини, з яких за результатами розгляду управлінням поданих нею у листопаді 2017 року додаткових документів про трудову діяльність після 01 січня 2004 року її не було повідомлено про передбачену частиною 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливість зарахування неповного місяця роботи до страхового стажу як повного місяця за умови доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (у випадку якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок), а також просила повідомити про розмір та порядок внесення такої доплати, щоб останній неповний місяць її трудової діяльності (жовтень 2008 року) було зараховано до страхового стажу як повний. Листом від 05 вересня 2019 року №196582/02/Д-6447/3; Д-6447/4; Д-6447/5 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, який саме Закон України регулює питання щодо визначення поняття страховий стаж та на підставі яких саме документів він розраховується, з посиланням на конкретні норми законодавства. Також позивача повідомлено про те, що вона є користувачем електронних послуг, зареєстрованих у базі даних веб-порталу, тому персональні дані містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру, а саме кількість днів стажу в місяці, за які сплачені страхові внески знаходяться в особистому кабінеті, який сформований на даному веб-порталі. Позивача повідомлено також про розмір її пенсії після проведеного на підставі її заяви від 15 липня 2019 року перерахунку та вказано про недоцільність перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01 січня 1982 року по 31 грудня 1986 року у зв`язку з тим, що зменшується індивідуальний коефіцієнт заробітної плати з 1,39491 на 1,11266, що призводить до зменшення розміру пенсії. Вважаючи, що відповідачем вчинено протиправні дії та бездіяльність, зокрема, не здійснено перерахунку пенсії з урахуванням 4 днів, які не були додані до трудового стажу до 01 січня 2004 року та ненадання відповідей на поставлені у зверненні питання, позивач звернулася до адміністративного суду. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено частково. Подаючи апеляційну скаргу, апелянтка посилається на те, що враховуючи відсутність у національному законодавстві визначення певного методу (способу, правил) обрахунку тривалості страхового стажу, як і визначення того, що є «місяцем» страхового стажу - календарний місяць чи інша стала чи перемінна величина, на її думку, суд, як і відповідач, не має правових підстав для обрання та застосування для обрахунку тривалості страхового стажу особи методу (способу, правил) такого обрахунку, який не є найбільш сприятливим для особи. Вказує, що за результатами розгляду поданих документів про трудову діяльність після 01.01.2004 р., у встановлений Порядком спосіб не повідомив позивача про результати порівняння сплачених у жовтні 2008 р. страхових внесків з мінімальним страховим внеском, а також про розмір доплати, необхідної для зарахування цього місяця до страхового стажу як повного, та спосіб її внесення, тобто реквізитів рахунку для її внесення та строк її внесення, що і стало причиною звернення до відповідача з вимогою з`ясувати та повідомити причини, з яких за результатами розгляду вказаних документів позивачку не повідомили про: - можливість зарахування до страхового стажу неповного місяця роботи як повного за умови доплати до суми страхових внесків - порядок внесення доплати, щоб неповний місяць трудової діяльності (жовтень 2008 року) було зараховано до страхового стажу як повний. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На підставі поданих позивачем документів для розрахунку страхового стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві враховувались записи трудової книжки щодо трудової діяльності позивача та до страхового стажу було зараховано 12 жовтня 1960 року по 25 травня 1961 року; 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року; 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року; 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року. На думку позивачки, відповідач, обравши для обрахунку тривалості страхового стажу метод підрахунку «між датами» відповідного періоду трудової діяльності, припустився помилки, оскільки до тривалості страхового стажу має зараховуватися весь період трудової діяльності - включно з дня прийняття на роботу і включно із днем звільнення з роботи, а один день за кожним випадком звільнення має додаватися до такої тривалості страхового стажу. Відповідно до пункту 4.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) при підрахунку страхового стажу у період до 01 січня 2004 року до одержаної тривалості зазначеного стажу за кожним випадком звільнення додається один день. Зараховані відповідачем періоди трудової діяльності позивача на підставі наявних в матеріалах справи доказів, включають: - 12 жовтня 1960 року - 25 травня 1961 року - 0 років 7 місяців 13 днів, та відповідачем зараховано страховий стаж, як 0 років 7 місяців 14 днів; - 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року - 0 років 3 місяці 28 днів, відповідачем зараховано 0 років 3 місяці 29 днів; - 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року - 35 років 1 місяць 19 днів, зараховано - 35 років 1 місяць 20 днів; - 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року - 2 роки 6 місяців 0 днів, а зараховано - 2 роки 6 місяців 1 день. Вказані підрахунки страхового стажу періодів роботи позивача до 01 січня 2004 року здійснені відповідно до Порядку №22-1 та свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині, що стосується зарахування чотирьох днів до кожного випадку звільнення та, відповідно, відсутності правових підстав для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням іншої тривалості обчисленого страхового стажу. Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, зокрема, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Абзацами 1, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено обов`язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Як зазначалося, з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05 вересня 2019 року №196582/02/Д-6447/3; Д-6447/4; Д-6447/5 убачається, що не усі питання, запитувані позивачкою розглянуті відповідачем, що, в свою чергу, свідчить про невиконання останнім вимог Закону України «Про звернення громадян» та ненадання позивачу відповіді на поставлені у її зверненні питання, відтак, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги в цій частині. Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де: ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць. Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на органи Пенсійного фонду України не покладено обов`язку щодо повідомлення осіб, які перебувають на обліку та отримують пенсію, про зміни в пенсійному законодавстві, отже, відповідач не зобов`язаний був повідомляти позивача про внесення змін до частини 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV при розгляді поданих позивачем у 2017 році документів. Крім того, Закон, яким було внесено зміни до частини 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV є таким, що офіційно оприлюднений та опублікований у друкованих виданнях. У відповідності до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. І. Шурко Повний текст постанови виготовлено 18.09.2020