Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/11692/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11692/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не врахування за кожний повний рік роботи позивача у періоди з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995 - ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 01.01.1996 по 10.03.1996 - ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 14.09.1999 по 04 09 2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002; з 01.01.2004 по 30.09.2004; з 12.01.2005 по 11.08.2005; з 17.08.2005 по 22.05.2006; з 03.04.2007 по 26.04.2011; з 16.09.2015 по 15.12.2015; з 19.06.2019 по 30.06.2020 до страхового стажу додатково по одному року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати за кожний повний рік роботи позивача у періоди з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995 - ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 01.01.1996 по 10.03.1996 - ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 14.09.1999 по 04.09.2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002; з 01.01.2004 по 30.09.2004; з 12.01.2005 по 11.08.2005; з 17.08.2005 по 22.05.2006; з 03.04.2007 по 26.04.2011; з 16.09.2015 по 15.12.2015; з 19.06.2019 по 30.06.2020 до страхового стажу додатково по одному року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовило у зарахуванні певних періодів на пільгових умовах за Списком №1 у подвійному розмірі, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, оскільки останнє прийнято на підставі хибних висновків відповідача. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересеня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не врахування за кожний повний рік роботи ОСОБА_1 у періоди з 12.01.2005 по 11.08.2005 з 17.08.2005 по 22.05.2006; з 03.04.2007 по 26.04.2011; з 16.09.2015 по 15.12.2015; з 19.06.2019 по 30.06.2020 до страхового стажу додатково по одному року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати за кожний повний рік роботи ОСОБА_1 у періоди з 12.01.2005 по 11.08.2005 з 17.08.2005 по 22.05.2006; з 03.04.2007 по 26.04.2011; з 16.09.2015 по 15.12.2015; з 19.06.2019 по 30.06.2020 до страхового стажу додатково по одному року. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, просить зміни судове рішення шляхом прийняття нової постанови, якою слід задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказана апеляційна скарга обґрунтована тим, що стаж набутий особою до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу на підставі статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На думку апелянта, стаж роботи за періоди з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995; з 01.01.1996 по 10.03.1996; з 14.09.1999 по 04.09.2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002; з 01.01.2004 по 30.09.2004 протиправно ні судом першої інстанції, ні відповідачем не було враховано до стажу роботи по Списку №1, у той же час, такий стаж підлягає зарахуванню у подвійному розмірі. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 25 грудня 2016 року. У лютому 2019 року позивач звернувся до відповідача за отриманням розпорядження про призначення пенсії та просив надати відповідні розрахунки заробітку та стажу, втім, отримавши зазначене розпорядження позивачем встановлено, що при призначенні пенсії відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи позивача додатково по одному року стажу за кілька періодів його роботи. З огляду на вказане, позивач, керуючись Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 року №18-6 звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою, якою просив зазначене порушення усунути, однак отримав відмову, так як позивачем не було надано уточнюючої довідки. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи з 01 січня 1989 року по 31 грудня 2003 року позивача за Списком №1 у подвійному розмірі можуть бути зараховані лише при визначенні права на призначення пенсії, а не під час здійснення перерахунку та визначення основного розміру пенсії, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Разом з тим, наявні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи за Списком №1 у подвійному розмірі, як це передбачено частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV, з 12.01.2005 по 11.08.2005, з 17.08.2005 по 22.05.2006, з 03.04.2007 по 26.04.2011, з 16.09.2015 по 15.12.2015, з 19.06.2019 по 30.06.2020, з огляду на те, що відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У силу вимог ст. 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 100 вказаного Закону особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому ст.ст. 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством. Так, у відповідності до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. За правилами пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи. Вимога щодо обов`язкового підтвердження документами умов праці до 21 серпня 1992 року та проведення атестації після цієї дати є похідними від основної умови про внесення цієї професії до діючих Списків. При цьому, пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №

637. Відповідно до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном. Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. З матеріалів справи вбачається, що позивач у періоди з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995 працював ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 01.01.1996 по 10.03.1996 14.09.1999 по 04.09.2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002; з 01.01.2004 по 30.09.2004; з 12.01.2005 по 11.08.2005; з 17.08.2005 по 22.05.2006 - ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею; з 03.04.2007 по 26.04.2011 - тунельним робітником 5 розряду в дистанцію тунельних споруд №2 служби тунельних робіт; з 16.09.2015 по 15.12.2015 - прохідником виробничої діяльниці; з 19.06.2019 по 30.06.2020 - прохідником 5-го розряду. У той же час, рішення пенсійного фонду про відмову у зарахуванні до страхового стажу за кожний повний рік роботи позивача вказані періоди, з огляду на відсутність уточнюючих довідок. Як вже зазначалось, згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №

637. При цьому, Верховний Суд у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових мовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У той же час, відповідачем не надано належних доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а лише вказується про неналежне оформлення запису в трудовій книжці, як формальну підставу для відмови у зарахуванні. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації). Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. Разом з тим, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. У даному випадку, колегія суддів звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а згідно якої особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII. При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. Отже, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. У даному випадку, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Сукупність правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі). Вирішуючи питання про зарахування трудового стажу для перерахунку пенсії у подвійному розмірі, слід зазначити наступне. Згідно положень частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Так, відповідно до абзацу 9 частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно абзацу 10 частини третьої статті 26 загаданого Закону встановлено, що за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. Відповідно до абзацу 10 частини третьої статті 24 Закону №1058-IV за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. У відповідності до абзаців 1-2 частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV період трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Так, Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року, до цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Однак, Закон №1788-XII не передбачав можливості включення періодів трудової діяльності до 01 січня 2004 року до страхового стажу не в одинарному розмірі. Посилання апелянта на судову практику Верховного Суду у справі №689/872/17 колегія суддів не приймає до уваги, так як висновки, висловлені судом касаційної інстанції не є релевантними до спірних правовідносин, так як стаття 60 Закону №1788-XII передбачала зарахування у подвійному розмірі стаж роботи в деяких медичних закладах, у той час як позивач працював з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995; з 01.01.1996 по 10.03.1996; з 14.09.1999 по 04.09.2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002; з 01.01.2004 по 30.09.2004 ізолювальником підземних робіт з повним робочим днем під землею. У даному випадку, вказані періоди роботи можуть бути зараховані у подвійному розмірі при визначенні права на пенсію, а не під час здійснення перерахунку та визначення основого розміру пенсії. Аналізуючи вищенаведене в сукупності, періоди роботи з 01.01.1989 по 08.04.1989; з 29.11.1990 по 15.01.1991; з 01.01.1992 по 14.06.1992; з 01.01.1995 по 12.02.1995; з 01.01.1996 по 10.03.1996; з 14.09.1999 по 04.09.2001; з 01.01.2002 по 26.11.2002 можуть бути зараховані при визначенні права на призначення пенсії в одинарному розмірі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач в лютому 2019 року звернувся до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи з 12.01.2005 по 11.08.2005, з 17.08.2005 по 22.05.2006, з 03.04.2007 по 26.04.2011, з 16.09.2015 по 15.12.2015, з 19.06.2019 по 30.06.2020, як роботу за Списком №1, тому зарахування таких періодів має відбутися саме з лютого 2019 року - з дати звернення із відповідною заявою. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук