Постанова Київський апеляційний суд № 361/3422/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2020 року м. Київ Справа № 22-9670 Головуючий у1-й інстанції - Сердинський В. С. Унікальний № 361/3422/19 Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: головуючого Пікуль А. А. суддів Гаращенка Д. Р. Невідомої Т. О. за участю секретаря Осінчук Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії - у с т а н о в и л а: У травні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила до суду позов до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила встановити факт її перебування у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця у період з 01 квітня 2015 року до 11 грудня 2018 року, зобов`язати ОСОБА_2 внести запис до її трудової книжки про прийняття на роботу на посаду продавця з 01 квітня 2015 року та запис про звільнення із займаної посади, відповідно до поданої нею заяви про звільнення за власним бажанням, застосувати наслідки, передбачені ч. 6 ст. 235 КЗпП України, та стягнути з відповідача мінімальну заробітну плату за в розмірі 108 217 грн за період з 01 квітня 2015 року до 11 грудня 2018 року на користь ОСОБА_1 , зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи, а саме з 01 квітня 2015 року до 11 грудня 2018 року (а.с.1-4). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з квітня 2015 року ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) найманим працівником - продавцем в торговельному пункті дрібної торгівлі взуттям. Точка роздрібної торгівлі, на якій вона працювала, розташована за адресою: м. Бровари, вул. Короленка, 72 «Ринок на Київській» бутик

14. Орендарем торговельної точки є відповідач. За період роботи позивача, зі слів ОСОБА_2 , неодноразово виявлялась невелика недостача коштів у касі і вона вимушена була докладати ці кошти. Після цього ОСОБА_1 розпочала вести окремий зошит і облік всього грошового обороту, який в неї перебував в роботі. У червні 2018 року ОСОБА_2 знову заявив, що бракує коштів у касі, на що ОСОБА_1 знову вимушена була докласти кошти. Наприкінці листопада 2018 року був здійснений переоблік і, зі слів ОСОБА_2 , виявилась нестача за весь час праці ОСОБА_1 у розмірі 278 000 гривень. ОСОБА_1 зазначила, що такого не може бути, тому що, коли раніше були якісь питання, вона самостійно за власні кошти перекривала нестачу, але не слухаючи її ОСОБА_2 разом із своїми помічниками, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зачинили її разом із собою в торговельному приміщенні (закривши ролети) де вона працювала, почали на неї тиснути та погрожувати злочинними зв`язками. Погрожуючи фізичною розправою, сказали їй писати розписки про отримані кошти в борг, а також і розмір нестачі, або вони зі своїми «друзями» зі світу криміналу зашкодять їй та її сім`ї фізичною розправою. Після даного інциденту ОСОБА_1 звільнилась з роботи і їй стало відомо, що у її трудовій книжці відсутній запис, про те, що вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 . Згодом вона звернулася до ОСОБА_2 з приводу оформлення трудової книжки, проте він відмовився вирішити дане непорозуміння, аргументуючи відсутність запису у трудовій книжці тим, що він хотів уникнути сплати податків. Вважала подібні дії відповідача незаконними та такими, що суперечать положенням ст. 48 КЗпП України, відповідно до якої трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Згодом, після відмови роботодавця відповідним чином оформити трудові правовідносини, ОСОБА_1 звернулась до Головного Управління Держпраці у Київській області щодо можливого порушення вимог трудового законодавства про працю ФОП ОСОБА_2 . Проте дана установа відмовилась займатися справою на підставі відсутності документальних доказів виконання роботи в інтересах вказаного підприємця. У зв`язку з цим ОСОБА_1 змушена звертатись за захистом своїх прав до суду. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено за недоведеністю позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі (а.с.111-116). В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 та її представника, адвоката Ляшенка І. І., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; представника відповідача адвоката Лупол І. В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення районного суду без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 писала заяву про прийняття на роботу з 01 квітня 2015 року, надавала відповідачу трудову книжку та інші документи, отримувала наказ про прийняття на роботу, укладала з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач фактично усвідомлювала відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувалася з цим. Судом не встановлено виконання працівником трудових функцій, підпорядкування ОСОБА_1 правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім працівнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота. Щодо свідків, які були допитані судом, то жоден з них не вказав, що працює у ФОП ОСОБА_2 , не надав трудової книжки чи квитанції, а також інші доказів купівлі товарів у магазині ФОП ОСОБА_2 . При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними. Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.82-84). Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущенний до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків. Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У даному випадку з матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 у якості доказів на підтвердження обставин заявленого позову надала суду у копіях: відповідь Головного управління Держпраці у Київській області від 11.03.2019 щодо можливого порушення вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_2 ; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків; шість аркушів облікового зошита; сім чеків про сплату оренди у 2017-2018 роках; дублікат своєї картки фізичної особи - платника податків; паспорт громадянина України (а.с.5-15). Жоден з указаних письмових доказів не містить інформації, яка стосується предмета доказування у даному спорі, - зокрема, виконання ОСОБА_1 обов`язку щодо надання паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, трудової книжки, виконання позивачем посадових обов`язків за певною посадою (продавця), підпорядкування ОСОБА_1 внутрішньому трудовому розпорядку СПД тощо. У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження № 61-13454св18) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Частиною другої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Згідно частини третьої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Згідно з частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків. Як вже зазначено вище, на час спірних правовідносин відповідно до вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України ОСОБА_1 не могла бути допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Жодних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано. Надані позивачем на підтвердження заявлених вимог показання свідків також не підтверджують обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі, а тому обґрунтовано відхилені районним судом. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного застосування районним судом норм матеріального права, неповноти судового розгляду та неправильної оцінки доказів, зокрема, показань свідків відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить. Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає. Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України, та/або у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 21 вересня 2020 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді Д. Р. Гаращенко Т. О. Невідома