Постанова 4821 № 707/917/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1604/20Головуючий по 1 інстанції Справа №707/917/20 Категорія: 304090000 Тептюк Є. П. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Новікова О.М. за участю секретаря Торопенко Н.М. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У травні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 11 грудня 2018 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 1 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який 05 червня 2019 року було збільшено до 14 000,00 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, який відповідно до п.1.1.1.63 Договору короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У порушення умов договору відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, зобов`язання за вказаним договором не виконав та станом на 16 квітня 2020 року має заборгованість в розмірі 16 862,79 грн.,що складається з: 13 517,04 грн. заборгованості за тілом кредиту в тому числі 13 517,04 грн. заборгованості за простроченим тілом кредита; 2 066,57 грн., - заборгованості за простроченими відсотками; 500,00 грн., - штраф (фіксована частина); 779,18 грн., - штраф (процентна складова). Посилаючись на зазначені обставини позивач просив позов задовольнити. Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по договору №б/н про надання банківських послуг від 11 грудня 2018 року в розмірі 13517 (тринадцять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 04 коп. за тілом кредиту, а в задоволенні решти вимог відмовлено. Своє рішення суд мотивував тим, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються у повному обсязі наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківських послуг в Приватбанку були чинними на момент укладання договору та надавалися для ознайомлення та погодження відповідачу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 1681, 60 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати у частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити відповідні позовні вимоги банку, в іншій частині рішення залишити без змін.Апеляційні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач підписав анкету-заяву від 11 грудня 2018 року відповідно до якої він погодився, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг. Також зазначив, що 11 грудня 2018 року відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якою саме і були погоджені умови кредитування між позивачем та відповідачем, зокрема процентні ставки в межах пільгового періоду (відсотків річних), процентна ставка відсотків річних за умови отримання готівкових коштів з використанням платіжної карти та користування коштами поза межами пільгового періоду і погашенню кредиту мінімальними платежами, процентна ставка, що застосовується при невиконанні зобов`язання з поверненню кредита, штраф за порушення термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2020 року, в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзив не надійшов. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. При розгляді справи встановлено, що 11 грудня 2018 року між позивачем - АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем - ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.12). У цій анкеті-заяві не зазначено, яку саме карту чи послугу отримає позичальник. Анкета-заява із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви ОСОБА_1 ознайомився із договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами. Позивач разом з позовною заявою надав суду таблицю з умовами кредитування тип кредитного продукту «Універсальна, Універсальна ГОЛД», підписану представником банку та позичальником (а.с.13-14), з вказівкою на розмір відсоткової ставки та строк погашення кредиту. У цій таблиці вказано, що інформацію надано станом на 11 грудня 2018 року та ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 26 грудня 2018 року, тобто протягом 15 днів. Також суду надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.15) у якому вказано базову відсоткову ставку по кредитному договору, право банку нараховувати пеню та штрафи у разі прострочення позичальником здійснення чергових платежів. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, п.2.1.1.5.1 яких встановлено обов`язок позичальника здійснювати погашення кредиту у строки та на умовах, визначених сторонами. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість, зокрема, така 16 862,79 грн., що складається з: 13 517,04 грн. заборгованості за тілом кредиту в тому числі 13 517,04 грн. заборгованості за простроченим тілом кредита; 2 066,57 грн., - заборгованості за простроченими відсотками; 500,00 грн., - штраф (фіксована частина); 779,18 грн., - штраф (процентна складова). За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві про надання банківських послуг від 11 грудня 2018 року, підписаній сторонами, не зазначено, який розмір кредиту отримано ОСОБА_1 , не визначено відсоткову ставку по договору, не вказано, яка саме банківська послуга надається відповідачу та якою є відповідальність у разі порушення взятих на себе зобов`язань, а в табличці з умовами кредитування, яка підписана сторонами, зазначено, що відповідні положення діють протягом 15 днів, тобто до 26 грудня 2018 року. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення відсотків та штрафів, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 11 грудня 2018 року, коли сторони у справі уклали договір до 08 травня 2020 року, коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, зміст кредитного договору був незмінним підстав немає, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Апеляційний суд не може погодитися із вказівкою скаржника на підписану сторонам табличку з умовами кредитування, адже в ній зазначено різні умови договору для карток Універсальна та Універсальна Голд, а в даній справі відсутні докази того, яка саме картка була надана в користування позичальнику. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 11 грудня 2018 року шляхом підписання заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, які обраховуються у порядку та періоди сплати, визначеному позивачем, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №382/1131/18 (провадження № 61-4057 св 19). Основоположними принципами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. А тому відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з позичальником ОСОБА_1 , Приватбанк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Така правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17(провадження № 14-131цс19). Згідно частини 1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Згідно до ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом Відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, обгрунтувавши їх в цій частині. У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу враховуючи їх мінливий характер, позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи щодо стягнення відсотків та неустойки (штрафів) були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Також вірно враховано та зазначено судом першої інстанції, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості, станом на 16 квітня 2020 року, кредитні кошти, які були фактично отримані позичальником та не повернуті банку у вигляді тіла кредиту складають 13517,04 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк». Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем позовних вимог в повному обсязі, тому вимоги апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та стягнення з відповідача на користь банку відсотків, пені (штрафів) не підлягають задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними доказами в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову банку в повному обсязі. Апеляційні доводи скаржника у справі про те, що надання безвідсоткового кредиту суперечить нормам матеріального права, які регламентують кредитні правовідносини, та ставить під загрозу банківську систему країни не дають підстав для суду вирішувати спір всупереч висновкам Верховного Суду щодо необхідності погодження в установленому письмовому порядку умов кредитного договору його сторонами, що в цій справі не мало місця, так як умови кредитування позичальник не погоджував та не підписував. Посилання банку на те, що згідно ст. 1048 ЦК України банк має право на одержання відсотків на користування кредитом у розмірі облікової ставки НБУ колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідні позовні вимоги не були предметом розгляді в суді першої інстанції, а в силу положень ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення боргу по тілу кредиту. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вище викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі заочне рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Судді