Постанова 4824 № 761/39110/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/39110/20 Головуючий у 1 інстанції: Юзькова О.Л. провадження №22-ц/824/5294/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 13 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Власенка Артема Олександровича -представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : Позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_1 . на користь банку заборгованість у розмірі 53 400 грн 75 коп. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору №б\н від 24.05.2019 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. Відповідно до умов кредитного договору, який розміщений на сайті позивача, відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Проте, вказані зобов`язання за кредитним договором відповідачем не виконувалися, внаслідок чого станом на 24.05.2019 року виникла заборгованість у сумі 53 400 грн 75 коп., яка складається: 50 674 грн 95 коп. - заборгованості за кредитом; 35 778 грн 89 коп. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 14 896 грн 06 коп. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 2 725 грн 80 коп. - заборгованості за нарахованими відсотками. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 . на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.05.2019 року у розмірі 35 778 грн. 89 коп. та судовий збір у розмірі 2102 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Власенка А.О. - представника АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог та ухвалення нового, яким вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Скарга обґрунтована тим, що відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу, проценти нараховуються з моменту узгодження сторонами сплату процентної ставки за користування кредитними коштами. Вказує, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Зазначає, що позивачем надані до суду саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Проте, суд належним чином не дослідив надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахували, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком, при тому, що відповідач до суду не з`явився і свої доводи не зазначив. Також, суд першої інстанцій дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. З огляду на викладене, вважає, що докази надані позивачем на підтвердження свого права зі стягнення заборгованості за тілом кредиту у повній мірі відповідають вимогам ст.ст.76-80 ЦПК України, Так, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів у повному обсязі, заявлений розмір яких підтверджується випискою по картрахунку та розрахунком заборгованості. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм матеріального права. На підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, відповідачем надано до суду Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Паспорт споживчого кредиту, які підписані особисто відповідачем. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що заборгованість за процентами за весь період нараховувалася саме за визначеними паспортом споживчого кредиту ставками. Отже, укладення договору відповідачем у відповідності до ст.634 ЦК України шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку є доведеним. Суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків (безоплатно). Таким чином, безпідставним є твердження суду першої інстанцій, що відсутні докази того, що сторони дійшли згоди стосовно розміру та порядку сплати умов щодо процентів та неустойки, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, згідно якого доказом була роздруківка із сайту позивача. Отже, встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав вважати, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток, слід вважати, як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування, оскільки відповідач цього не заперечив, а своїми діями підтвердив сплату відсотків за користування коштами банку. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року в частині стягнення заборгованості по кредитному договору №б/н від 24 травня 2019 року, ні позивачем ні відповідачем не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Встановлено, що 24 травня 2019 року на підставі Анкети-заяви між позивачем АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання банківських послуг, який складається із заяви відповідача, Умов і правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Так, згідно умов Договору та на підставі заяви відповідача позивач видав останньому кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифи Банку». З наданою стороною позивача в якості письмового доказу анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у позивача відповідач взагалі не зазначив яку платіжну картку він бажає отримати. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті www.privatbank.ua. Відповідно до виявленого бажання позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитні картки, що підтверджується випискою по рахунку та довідкою про видачу карток. В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 100 000 грн., про що свідчить довідка про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Встановлено, що у зв`язку з тим, що відповідач не виконував взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту, станом на 20.08.2020 року виникла заборгованість у сумі 53400,75 коп., яка складається: 50674,95 грн. - заборгованості за кредитом; 35778,89 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 14896,06 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 2725,80 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В підписаній відповідачем 14 січня 2019 року заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку зазначено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідач з викладеними у заяві умовами погодився без будь-яких зауважень або застережень, на підтвердження чого на примірнику заяви ним проставлено свій особистий підпис. Пунктом 2 ч.1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ч.1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). З наданого Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» паспорту споживчого кредиту вбачається, що відповідач погодився з визначеними у ньому умовами кредитування, а саме: з типом кредиту, максимальної сумою ліміту, строком договору та строком кредитування, способом та строком надання кредиту, процентною ставкою в межах та поза межами пільгового періоду - 37,2% річних, типом процентної ставки, платежами за додаткові та супутні послуги кредитодавця, орієнтовною загальною вартістю кредиту для споживача, реальною річною процентною ставкою, порядком повернення кредиту, наслідками прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за договором у т.ч., підвищеною процентною ставкою, яка застосовується при невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту - 74,40 % річ. З матеріалів справи вбачається, що відповідачу видано кредитні картки: № НОМЕР_1 , термін дії до червня 2019 року, № НОМЕР_2 , термін дії до липня 2022 року. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 відбувалася зміна кредитного ліміту, зокрема: 24 травня 2019 року встановлено кредитний ліміт - 51 000 грн., а 02.07.2020 року кредитний ліміт зменшено до 00,00 грн. З наданої відповідачем виписки про рух коштів та здійснених операціях по кредитних картках ОСОБА_1 вбачається, що відповідач користувався наданими банком коштами, проте свої зобов`язання щодо повернення цих коштів банку належним чином не виконав. Такого ж висновку про те, що виписка по рахунку є належним доказом розміру заборгованості, дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/5647/18. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідач станом на 20.08.2020 року має заборгованість за договором б/н від 24.05.2019 року у розмірі 53400,75 коп., яка складається: 50674,95 грн. - заборгованості за кредитом; 35778,89 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 14896,06 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 2725,80 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками. Проте, висновки суду першої інстанції відносно того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг колегія суддів вважає помилковими, так як сторони, підписавши викладені у паспорті споживчого кредиту умови кредитування, в подальшому їх виконували, угод про зміну умов кредитування не підписували, а тому саме такі умови є погодженими сторонами. При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що паспорт споживчого кредиту, в якому сторонами визначено суму відсотків за користування коштами, було підписано сторонами 24.05.2019 року, а тому саме з цього часу вказані умови є погодженими між сторонами і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за простроченим тілом кредита у розмірі 14 896 грн 06 коп. та заборгованість за нарахованими відсотками в сумі 2 725 грн 80 коп. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині та про наявність законних підстав для стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредита у розмірі 14 896 грн 06 коп. та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 2 725 грн 80 коп. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредита у розмірі 14 896 грн 06 коп. та заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 2 725 грн 80 коп. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за простроченим тілом кредита у розмірі 14 896 грн 06 коп. та заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 2 725 грн 80 коп. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу було задоволено, а тому з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 153 коп. Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредита, заборгованості по нарахованих відсотках та в частині розподілу судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути зі ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за простроченим тілом кредита у розмірі 14 896 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн 06 коп., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 80 коп. та 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: