Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/17303/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2020 року м. Рівне Справа № 569/17303/15-ц Провадження № 22-ц/4815/726/20 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О., секретар судового засідання Шептицька С.С., учасники справи: позивач Виконавчий комітет Рівненської міської ради, відповідач ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Об`єднання співвласників гуртожитку "Водограй-42", розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Глотова Миколи Сергійовича на рішення Рівненського міського суду від 26 грудня 2017 року (ухвалене у складі судді Ковальова І.М.) у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Об`єднання співвласників гуртожитку "Водограй-42" про виселення без надання жилої площі,- в с т а н о в и в : У грудні 2015 року до Рівненського міського суду звернувся Виконавчий комітет Рівненської міської ради (далі Міськвиконком) з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Об`єднання співвласників гуртожитку "Водограй-42" (далі ОСГ "Водограй-42") про виселення без надання жилої площі. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач тривалий час, без достатньої правової підстави, проживає у кім. АДРЕСА_1 . Рішення щодо надання відповідачу спірної кімнати не приймалося, відповідний ордер не видавався. Просить виселити ОСОБА_1 із самовільно зайнятої кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Рішенням Рівненського міського суду від 26 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено. Виселено ОСОБА_1 із зайнятої кім. АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Представник відповідача адвокат Глотов Микола Сергійович оскаржив вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд належним чином не з`ясував тих обставин, що ухвалами Апеляційного суду Рівненської області від 20.08.2015 року та від 07.12.2016 року встановлено підставність поселення ОСОБА_1 в кім. № НОМЕР_1 . При цьому не досліджено того, звідки вона отримала ключі від житла, відсутність спроб її виселення власником з 2005 року, перерахунок оплати за проживання та комунальні послуги. Також представник відповідача не згодний із висновками суду про відсутність рішення щодо надання відповідачу спірної кімнати, зокрема, відсутність ордера на її вселення. Покликалася на обставини, що встановлені апеляційним судом у вказаних рішеннях, які, на його думку, не були перевірені міським судом. Стверджує, що ОСОБА_1 вселилася в спірну кімнату правомірно. Також вважає, що судом було порушено норми процесуального права, що полягало у нехтуванні положень ЦПК України, які регулюють питання щодо преюдиційності обставин, які встановлені іншим судом у цивільній справі. З огляду на існування рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18.11.2015 року переконаний, що Міськвиконком не є належним позивачем, тоді як таким мала бути Рівненська міська рада. Стверджує, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування норми ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР не підлягали. Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні показали про законність проживання відповідача з 2005 року. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про відмову Міськвиконкому в задоволенні позову. Сторони в судове засідання не з"явилися. Вони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Їх неявка не перешкоджає судовому розгляду. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Позивачка не повідомила апеляційний суд про зміну місця свого проживангня. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із їх доведеності та обґрунтованості, оскільки доказів про законність вселення і проживання відповідача саме у кім. АДРЕСА_1 нею надано не було. У той же час, Міськвиконкомом обґрунтовано стверджено про те, що їй пропонувалося інше місце проживання в цьому ж гуртожитку, а кімнату, яку вона займає, надано іншій особі для проживання. Судом встановлено, і ці обставини сторонами не заперечуються і визнаються, що гуртожиток по АДРЕСА_2 раніше перебував у власності держави, від імені якої права та обов`язки власника здійснювалися Фондом державного майна України в особі його Регіонального відділення по Рівненській області. На даний час гуртожиток є об`єктом права комунальної власності і його передано у власність територіальної громади м. Рівне. 6 травня 2015 року, відбулися установчі збори ОСГ "Водограй-42", якими створено відповідне об`єднання співвласників. Починаючи з 2005 року, у даному гуртожитку (кім. №308) мешкає без реєстрації місця свого проживання ОСОБА_1 , вселення якої було здійснене за згодою власника. Відповідний ордер на зайняття відповідачем жилої площі у спірному гуртожитку не видавався. 13 грудня 2011 року рішенням № 14 комісії по розгляду звернень громадян, що надійшли до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, погоджено поселення та реєстрацію відповідача в гуртожитку і виділення їй ліжко-місця в кім. № НОМЕР_2 . Рішення комісії по розгляду звернень громадян є чинним і сторонами чи іншими особами не оспорювалося, що породжує відповідні права і обов`язки для заінтересованих осіб. У той же час, ОСОБА_1 продовжувала проживати в кім. АДРЕСА_1 , з огляду на те, що між Міськвиконкомом і нею виникли спірні правовідносини. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно зі ст. 18 ЖК УРСР до управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Відповідно до ст. ст. 127-129 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Норми ст. 116 ЖК УРСР вказують про виселення без надання іншого жилого приміщення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення. Таким чином, правова підстава зайняття відповідачем кім. №308 в гуртожитку припинилася з дня ухвалення 13 грудня 2011 року комісією по розгляду звернень громадян, що надійшли до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, свого рішення, яким погоджено поселення та реєстрацію ОСОБА_1 в гуртожитку і виділення їй ліжко-місця в іншій кімнаті № НОМЕР_2 . З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про преюдиційність обставин, що встановлені ухвалами Апеляційного суду Рівненської області від 20.08.2015 року та від 07.12.2016 року, то вони в контексті спірних прав та обов`язків сторін не впливають на правильність висновків суду першої інстанції при вирішенні даного спору. Не можна погодитися і з твердженнями апелянта про хибність висновків суду щодо відсутності рішення, яким відповідачу було б надано спірну кімнату, і ордера на її вселення. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували зазначені доводи представника відповідача. Вселення і проживання ОСОБА_1 в кім. № 308 відбувалося з усної згоди власника, яке слід вважати правомірним до 13 грудня 2011 року, тобто до ухвалення відповідного рішення про її поселення, реєстрацію та виділення ліжко-місця в іншій кімнаті. Решта посилань відповідача про помилкове застосування положень ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, неврахування показань свідків, неналежність позивача не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать чинному законодавству. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Глотова Миколи Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 26 грудня 2017 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий-суддя С.С. Шимків Судді: С.В. Боймиструк С.О. Гордійчук