Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 751/4998/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 751/4998/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Філатова Л.Б., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. при секретарі Кондрат Л.Г. за участю: представника позивача: Чепурної Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського батальйону 1 роти № 3 УПП в Чернігівській області ДПП сержанта поліції Саверського Дмитра Олександровича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: Управління патрульної поліції у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до поліцейського батальйону 1 роти № 3 УПП в Чернігівській області ДПП сержанта поліції Саверського Дмитра Олександровича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі по тексту - поліцейський Саверський Д.О., ДПП) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕАМ № 2859004 від 22.07.2020 року. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2020 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка з`явилася в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.07.2020 року поліцейським Саверським Д.О. було винесено постанову серії ЕАМ № 2859004 від 22.07.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі по тексту - оскаржувана постанова) (а.с.12). Згідно вказаної постанови, 22.07.2020 року о 11 год. 22 хв., у м. Чернігів на вул. Шевченка, 9, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Mitsubishi L300», д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.2 «рух механічних транспортних засобів заборонено» та при цьому в десятиденний строк не зареєстрував в установленому порядку транспортний засіб (ДУК2201Р), чим порушив п. 33 ПДР порушення вимог дорожніх знаків. У зв`язку з вищезазначеним, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідачем прийнято в межах його компетенції, кваліфікація порушення визначена вірно, санкція застосована до позивача відповідає вимогам ст. 122 КУпАП та Правилам дорожнього руху. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення Правил дорожнього руху. Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, ст.ст. 1241 -

126. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Частиною 4 ст. 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення апеляційний суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Як вбачається з оскаржуваної постанови, 22.07.2020 року о 11 год. 22 хв., у м. Чернігів на вул. Шевченка, 9, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Mitsubishi L300», д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.2 «рух механічних транспортних засобів заборонено» та при цьому в десятиденний строк не зареєстрував в установленому порядку транспортний засіб (ДУК2201Р), чим порушив п. 33 ПДР порушення вимог дорожніх знаків. Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Тобто, в даному випадку, ОСОБА_1 є водієм, відповідно до вимог чинного законодавства України. Згідно із п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 (далі по тексту - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, на місці вчинення адміністративного правопорушення (п. 2 розділу II Інструкції). Судом апеляційної інстанції під час дослідження матеріалів справи встановлено, що поліцейський Саверський Д.О. є уповноваженим працівником підрозділу патрульної служби Національної поліції і, на момент складення оскаржуваної постанови, проходив службу на посаді поліцейського батальйону 1 роти № 3 УПП в Чернігівській області ДПП, звання сержант поліції. Таким чином, відповідно до ст. 222 КУпАП, поліцейський Саверський Д.О. має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ст. 122 КУпАП. Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. В п. 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до п.8.1 Правил дорожнього руху України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до вимог п. 33 ПДР України, дорожні знаки є одним з основних засобів організації дорожнього руху і призначені для інформування його учасників про умови, режими і напрямки руху, місцях розміщення об`єктів сервісу тощо. Відповідно до п.8.4 Правил дорожнього руху України дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні, б) знаки пріоритету, в) заборонні знаки, г) наказові знаки та інші. Заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі, до яких відноситься дорожній знак 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено». Знак 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» забороняє рух усіх механічних транспортних засобів. Дія знаку не поширюється: на водіїв з інвалідністю, що керують мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», на водіїв, які перевозять пасажирів з інвалідністю, за умови наявності документів, що підтверджують інвалідність пасажира (крім пасажирів з явними ознаками інвалідності). Пунктом 10 Інструкції передбачено, що під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Правовими положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, № 580-VIII (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. На виконання вищезазначених правових положень, відповідачем надано фото та відеозйомку фіксації події адміністративного правопорушення на диску DVD, яка міститься в матеріалах справи та досліджена колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі (а.с.50). Так, з відеозаписів та фотознімків з бодікамери інспектора патрульної поліції, вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Mitsubishi L300», рухався по вул. Г.Полуботка в напрямку Красної площі, здійснив поворот ліворуч з тильного боку Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка до вул. Шевченка, всупереч вимогам дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» та в`їхав в зону дії даного знаку, чим порушив п. 33 ПДР України. Щодо посилань апелянта на те, що останній, під час руху, не бачив встановлений дорожній знак 3.2, а будь-які інші інформаційно-вказівні знаки та їх дублювання відсутні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно п. 8.2.1 ПДР України, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини. Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена. Наказом Міністерства економічного розвитку № 1484 від 29.12.2014 року затверджено національні стандарти України з набранням чинності з 01.07.2015 року: ДСТУ 4100:2014 «Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування». У відповідності до п. 10.2.4 Національного стандарту України ДСТУ 4100-2014 дорожні знаки потрібно встановлювати з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускають установлювати на присипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені цим стандартом. На дорогах із двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки, що встановлені з правого боку дороги, потрібно дублювати. Дублюючі знаки потрібно установлювати на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - над дорогою або на лівому боці дороги, якщо для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги. Дорожні знаки допускають розміщувати на опорах зовнішнього освітлення, електрозв`язку, інших інженерних мереж. Згідно п. 10.5.2 Національного стандарту України ДСТУ 4100-2014 заборонні знаки, окрім спеціально обумовлених даним стандартом випадків, повинні установлюватись безпосередньо перед ділянками доріг, на яких необхідно ввести відповідне обмеження. Тобто, стандарт не містить будь-яких додаткових вимог щодо дублювання дорожнього знаку 3.2, що спростовує доводи позивача і не звільняє від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Отже, з наведених обставин справи вбачається, що згідно законодавства України, ОСОБА_1 , було порушено п. 33 ПДР, а тому зазначене вказує на правомірність винесеної відносно позивача постанови про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ч.1 ст. 122 КУпАП. Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, оскільки під час зупинення поліцейським автомобіля позивача та розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП, водієм ОСОБА_1 не зазначено про те, що останній не бачив заборонного знаку 3.2 ПДР та про те, що останній є інвалідом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення, визначеного ч.1 ст. 122 КУпАП, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття оскаржуваної постанови, відповідно до норм чинного законодавства. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 272, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст рішення виготовлено 21.09.2020 року