Постанова 4855 № 320/5758/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5758/20 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича (далі - Відповідач, Приватний виконавець) про визнання протиправною та скасування постанови від 19.03.2020 року ВП №61608757 про стягнення з боржника основної винагороди. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, стягнення якої відбувається вже після завершення виконавчого провадження пропорційно від фактично стягнутої суми. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів з посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі №260/801/19 зазначає, що оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови не відбулося навіть часткового примусового виконання за виконавчим листом, то її винесення Приватним виконавцем здійснювалося поза межами правового поля. Окремо звертає увагу, що судом не було враховано, що основна сума заборгованості була розрахована у розмірі 10% від розміру заборгованості іншої особи за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 не є боржником за основним зобов`язанням, а його відповідальність обмежується лише вартістю майна, переданого ним в іпотеку. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.08.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу Приватний виконавець просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, положення чинного законодавства зобов`язують приватного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приймати постанову про стягнення основної винагороди, по-друге, основна винагорода встановлюється у розмірі, що підлягає стягненню, однак її виплата здійснюється пропорційно до фактично стягнутої суми, по-третє, розмір винагороди визначено вірно, оскільки обрахований у розмірі 10% від суми стягнення, по-четверте, доводи Апелянта зводяться до безпідставного стягнення з Позивача основної винагороди, яка на момент виникнення спірних правовідносин взагалі не стягувалася. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2014 року у справі №357/8156/13-ц задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно та вирішено в рахунок погашення заборгованості за договором № PML-011/001/2007 від 17 вересня 2007 року звернути стягнення на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 31.01.2003 року Білоцерківським міським відділом № 1 ГУ МВС України в Київській області) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03680, м. Київ, вулиця Фізкультури, 28-Д, р/р НОМЕР_3 в АТ "ОТП БАНК", МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421), шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну вартості майна на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Крім того, рішенням суду визначено, що кошти, отримані від реалізації заставного майна, направити на погашення заборгованості в сумі 4 137 137, 88 грн. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03680, м. Київ, вулиця Фізкультури, 28-Д, р/р НОМЕР_3 в АТ "ОТП БАНК", МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) за договором № PML-011/001/2007 від 17 вересня 2007 року (а.с. 12-14). Указане рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2014 року у справі №357/8156/13-ц набрало законної сили 23.06.2014 року. 19.08.2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист №357/8156/13-ц щодо примусового виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2014 року у справі №357/8156/13-ц (а.с. 38-39). Як встановлено судом першої інстанції з пояснень Приватного виконавця, зазначених у відзиві на позов, 18.03.2020 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (стягувача) до нього надійшла заява про примусове виконання рішення, в якій стягувач просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2014 року №357/8156/13-ц. 19.03.2020 року на підставі виконавчого листа №357/8156/13-ц, виданого 19.08.2014 року, Приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61608757, пунктом 3 якої вказано стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 413 713,78 грн. (а.с. 19). Крім того, одночасно з відкриттям виконавчого провадження ВП №61608757 Приватним виконавцем було прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 19.03.2020 року, якою приписано стягнути з боржника - ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 413 713,78 грн. (а.с. 20). У вказаній постанові Відповідачем наведено розрахунок основної винагороди за ВП №61608757, відповідно до якого розмір основної винагороди за виконавчим провадженням розраховується за формулою А х 10% = W, де А - сума, що підлягає стягненню або вартість майна, що підлягає передачі; а W - сума основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, як зазначено в оскаржуваній постанові, розрахунок основної винагороди приватного виконавця складає: 4 137 137,88 грн. х 10% = 413 713,78 грн. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 19, 26, 45, 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643 (далі - Порядок №643), суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки стягнення розміру основної винагороди, який обраховано Приватним виконавцем вірно, здійснюється пропорційно лише від фактично стягнутої суми, а обов`язок з прийняття оскаржуваної постанови одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження безпосередньо закріплено у Законі України «Про виконавче провадження». З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За правилами ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. При цьому, перешкодою для відкриття виконавчого провадження є лише наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття, передбачених ч. 4 ст. 4 Закону. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за правилами п. 21 розд. ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Матеріали справи свідчать, що на виконавчому листі від 19.08.2014 року №357/8156/13-ц міститься засвідчена підписом та скріплена печаткою відмітка державного виконавця від 01.04.2019 року про те, що виконавчий документ повернуто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Водночас, інших передбачених п. 21 розд. ІІІ Інструкції відомостей на виконавчому листі не зазначено. Судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді, зокрема, відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Абзацом 1 пункту 19 Порядку №643 передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Як було зазначено вище, статтею 26 Закону передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відтак, питання стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовані нормами, якими регламентовано порядок стягнення виконавчого збору. Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, приватний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення. Така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання. У постанові про стягнення основної винагороди обов`язково повинен зазначатися її розмір, виходячи з усієї суми стягнення за виконавчим документом. Водночас, якщо суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена у п. 76 постанови Верховного Суду від 04.08.2020 року у справі №200/13920/19-а. Як було встановлено раніше, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором згідно рішення суду у справі №357/8156-13-ц складала 4 137 137,88 грн. Крім того, судовим рішенням було приписано, що всі отримані від реалізації переданого в іпотеку майна ОСОБА_1 - 1/2 квартири, необхідно направити на погашення суми заборгованості в сумі 4 137 137,88 грн. Відтак, з урахуванням того, що сума основної винагороди приватного виконавця у відсотковому вираженні від суми стягнення виплачується пропорційно до стягнутої суми, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що визначення у постановах про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 413 713,78 грн. є правомірним (4 137 137,88 грн. х 10%). У постанові від 16.04.2020 року у справі №420/970/19 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення та мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди. З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що приватний виконавець у межах своїх повноважень виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди, то колегія суддів приходить до висновку про правомірність спірної постанови Приватного виконавця від 19.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди. Посилання Апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2020 року у справі №260/801/19, судова колегія з огляду на фактичні обставини справи №320/5758/20 вважає помилковим, оскільки у згаданій справі Верховним Судом не надавалася оцінка обставинам відсутності на повернутому за заявою стягувача виконавчому документі відомостей щодо стягнення в рамках першого виконавчого провадження виконавчого збору. Колегія суддів зауважує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271-272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст постанови складено та підписано « 21» вересня 2020 року.