Постанова 4873 № 910/1699/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" вересня 2020 р. Справа№ 910/1699/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Гаврилюка О.М. Суліма В.В. Без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 у справі № 910/1699/20 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 14 314,99 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 14 314,99 грн. Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, згідно з умовами договору від 30.07.2018 №06-PR\01-024-03126 добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави (далі - Договір), внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, винного у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 29 005,64 грн., з яких відповідачем було відшкодовано 14 690,65 грн., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 14 314,99 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 у справі №910/1699/20 позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 14 314,99 грн. задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 2 000,00 грн. відшкодування; 558,85 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 293,68 грн. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума страхового відшкодування, що має бути сплачена відповідачем на користь позивача складає 2 000 грн., отже, позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 у справі №910/1699/20, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (статті 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 161, 165 ГПК України), не досліджено всіх обставин справи, які мають значення для вирішення справи по суті (не досліджено матеріалів справи щодо необхідності застосування фізичного зносу), проігноровано норми ст. 129 Конституції України, ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 у справі №910/1699/20, роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці з 13.07.2020 по 26.07.2020, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/1699/20 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2020 прийнято справу №910/1699/20 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В. Позиції учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення змінити в частині стягнення 2 000,00 грн франшизи за договором та відмовити повністю в позовних вимогах. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 30.07.2018 між позивачем (далі - страховик) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Данконія» (далі - страхувальник) було укладено Договір, за умовами якого страховик взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Opel Combo» д/н НОМЕР_1 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. 28.02.2019 о 14 год. 40 хв. у місті Києві по вул. Тампере, 12, сталася ДТП, за участю застрахованого автомобіля «Opel Combo», автомобіля марки «Chevrolet Lacetti» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно з довідкою Національної поліції ДТП сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем (поліс № АМ/7989850). 01.03.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. 16.04.2019 Позивачем було складено страховий акт №СТ/19/0064 і розрахунок страхового відшкодування, відповідно до яких сума страхового відшкодування складає 29 005,64 грн. Позивач, виконуючи свої зобов`язання за Договором, сплатив страхове відшкодування у сумі 29 005,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.04.2019 №565. Позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування від 15.05.2019 № 03/1522 на суму 29 005,64 грн., яка була отримана відповідачем 16.05.2019, що підтверджується відповідною відміткою на заяві. Відповідач частково сплатив страхове відшкодування у сумі 14 690,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.06.2019 № 32950. Таким чином, сума невиплаченого відповідачем страхового відшкодування, на думку позивача, складає 14 314,99 грн. З урахуванням наведених обставин, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 14 314,99 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. З урахуванням наведених положень законодавства, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з положеннями ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З урахуванням зазначеного, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування (регламентна виплата безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Згідно з приписами статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України. Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. У разі якщо цивільно-правова відповідальність особи застрахована, вона відповідає за заподіяну нею шкоду тільки у розмірі, який перевищує ліміт відповідальності страховика. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, та не відшкодовується шкода, пов`язана із втратою товарної вартості транспортного засобу, ці втрати підлягають відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої заподіяна шкода. Положеннями пунктів 7.36-7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Фонду державного майна України та Мін`юсту від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), встановлено підстави та порядок розрахунку коефіцієнту фізичного зносу. За змістом статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Згідно до пункту 35.1 статі 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Строки і порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені статтями 36, 37 Закону. Пунктом 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу МВС України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку. Сторонами підтверджено та не спростовано, що особою винною у ДТП є ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказував на те, що позивачем при розрахунку страхового відшкодування було неправильно застосовано коефіцієнт фізичного зносу, оскільки на момент ДТП транспортний засіб, застрахований позивачем, експлуатувався понад 5 років, а тому зважаючи на пункт 7.38 Методики не може бути застосований нульовий коефіцієнт фізичного зносу. Із матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб «Opel Combo» д/н НОМЕР_1 випущено у 2014 році, тобто на момент ДТП строк експлуатації складав 5 років. Крім того, згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «Opel Combo» є спеціалізованим вантажним фургоном, для якого, за умови його експлуатації до 4 років, встановлюється нульовий коефіцієнт фізичного зносу (п. 7.38 Методики). Отже, при розрахунку страхового відшкодування підлягав застосуванню відповідний коефіцієнт - 0,65, з урахуванням якого відповідачем нараховано вартість відновлювального ремонту у сумі 16 690,65 грн. Оскільки, відповідачем було перераховано на користь позивача 14 690,65 грн., то сума несплаченого страхового відшкодування складає 2 000 грн. Враховуючи наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума страхового відшкодування, що має бути сплачена відповідачем на користь позивача складає 2 000 грн. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Стосовно вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 14.05.2019 між позивачем і адвокатським бюро «Грідін і Партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги. У матеріалах справи наявні докази оплати наданої правничої допомоги, а саме платіжне доручення від 31.07.2019 № 8988. Отже, фактично позивач по даній справі поніс витрати щодо отримання професійної правничої допомоги у сумі 4 000 грн. Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Враховуючи встановлені обставини, наведені норми Господарського процесуального кодексу України, практику Європейського суду з прав людини, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи малозначність справи в розумінні Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. За наведених обставин, колегія суддів визнає обгрунтованим зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем суми за надання правничої допомоги позивачу до 558,85 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи. Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 у справі №910/1699/20 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/1699/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді О.М. Гаврилюк В.В. Сулім