Постанова 4824 № 370/2707/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи 370/2707/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/14040/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Косенко А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В., секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року, встановив: у листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив зобов`язати відповідача усунути йому перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення межі між ділянками та приведення її до відповідності з межами, встановленими в натурі (на місцевості). Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 23 750 грн. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222789201:01:019:0060, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка розташована відповідно до розробленого, погодженого та затвердженого містобудівного обґрунтування за фактичними межами земельної ділянки. Зазначав, що при формуванні земельної ділянки було встановлено її межі та складено акти з власниками сусідніх земельних ділянок про винесення земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вказував, що в листопаді 2020 року при огляді земельної ділянки ним було виявлено, що на його території було встановлено стовпчики з натягнутою мотузкою, що на його думку свідчило про початок будівництва паркану. Вказував, що відповідачем було розпочато роботи з будівництва паркану на його території, за межею, що розділяє земельні ділянки позивача та відповідача, чим створено йому перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою. За таких обставин з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом відновлення межі між ділянками та приведення її до відповідності з межами, встановленими в натурі (на місцевості). Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 23 750 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено порушення відповідачем його прав. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. ст. 152 ЗК України, ст. 15, 16, 215, 393 ЦК України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій». У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідач порушила межу між земельними ділянками, яка склались на місцевості та була погоджена між власниками ділянок, не враховано, що відповідачем знищено паркан, який розділяв земельні ділянки, що унеможливило проведення експертизи, а також не з`ясував, що встановлення межі між земельними ділянками визначено в ухвалі ВССУ від 18 вересня 2013 року у справі №6-28243св13. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222789201:01:019:0060, з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до опису меж від В до Г кадастрового плану технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), земельна ділянка ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222789201:01:019:0060, межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222789201:01:019:0186. Формування і реєстрація 18.07.2011 земельної ділянки з кадастровими номером 3222789201:01:019:0060 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.07.2014 року, індексний номер 23713359. Формування і реєстрація 11.12.2014 року земельної ділянки з кадастровими номером 3222789201:01:019:0186 підтверджується Витягом з ДЗК про земельну ділянку від 11.12.2014, НВ 3203745502014. На підтвердження невідповідності координат земельної ділянки межам встановленим на місцевості позивачем було надано лист від 13 травня 2013 року №01-10/795 Відділу Держземагенства у Макарівському районі Київської області ГУ ДКЗ в Київській області та лист ТОВ «ТРІОН-3» №13 від 10 квітня 2013 року. Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що з наданих листів вбачається, що при виготовлені документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 з кадастровими номерами 3222789201:01:019:0073 та 3222789201:01:019:0060 було допущено помилки в системі координат в координатах земельних ділянок, які у 2013 році було виправлено, при цьому проміри та конфігурація вказаних земельних ділянок не змінилась. Доводи скаржника на те, що судом не взято до уваги ухвалу ВССУ від 18 вересня 2013 року (а.с. 31, том І), також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки вказаною ухвалою було залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_5 про визнання незаконними рішення сільської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину, а обставини, на які посилається позивач, вказаною ухвалою суду не встановлювались. Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. В даному випадку позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачем порушуються його права користування земельною ділянкою, що позбавляє суд можливості встановити наявність порушеного права позивача та усунути перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом відновлення межі між ділянками та приведення її до відповідності з межами, встановленими в натурі (на місцевості). У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін. Поряд з цим, при зверненні до суду з апеляційної скаргою позивач також посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги його майновий стан та його заперечення проти розміру витрат на правничу допомогу, заявлену відповідачем до стягнення. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. В статті 133 ЦПК України передбачається, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У жовтні 2021 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надала копію Договору про надання правової (правничої допомоги) від 02 квітня 2021 року з адвокатом Скрипником Р.В. та Акту прийому-передачі наданих послуг, згідно якого сторони погодила, що вартість наданих послуг становить 11 000 грн. ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення щодо відшкодування понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, у яких він просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. 10 листопада 2021 року до суду надійшов Детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 14 650 грн. разом із копією Договору про надання правничої допомоги від 20 жовтня 2021 року та доказами оплати послуг з правничої допомоги (а.с. 230-245). Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. В ч. 8 статті 141 ЦПК Українивстановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Враховуючи обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, з дотриманням принципів, встановлених у ст. 141 ЦПК України, колегія визначає розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачу, в розмірі 15 000 грн. Частиною 1 ст. 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року змінити та визначити розмір витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн. В іншій частині залишити рішення без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 07 грудня 2023 року. Головуючий Судді